5. Історичні моделі журналістики.

Слово “модель” передає дуже важливий відтінок смислу: розглядаються певні конструкції преси, а не лише її класифікація на тлі різних змінних історичних періодів. Модель журналістики – явище конкретно-історичне. Вона залежить не стільки від часу як такого, скільки від суспільного середовища, під впливом якого формується.

1. Феодально-монархічна преса.

• втілює авторитарну концепцію, є дзеркалом певної соціально-політичної системи;

• їй властиві підконтрольність через ліцензування, цензуру, призначення керівництва, заохочення лояльних видавців і покарання непокірних;

• нормативним джерелом для суджень про політику були численні офіційні видання, які являли собою єдиний загальнодержавний “стандарт”;

• з погляду ідеології феодально-монархічну журналістику відрізняє патріотизм різного спектру тонів – від щирої відданості народу до так званого «казенного» патріотизму;

• усе це вплинуло на зміст і літературну манеру таких видань. Тут в обов’язковому порядку вміщують звіти про події двору, про одяг та манери царської сім’ї тощо, відповідно така преса насичена пропагандистськими інтонаціями, часом вона є безапеляційною та пишномовною;

• такий спосіб мислення і дій обов’язково призводить до консерватизму і це є причиною перетікання читацького інтересу до опозиційних органів друку, якщо такі є.

2. Релігійно-клерикальна преса.

Має самостійне значення у тих суспільних системах, де церква фактично здійснює політичну владу. У світських державах конфесійний (церковний) друк – це один із напрямів спеціалізації за інтересами частини аудиторії.

Ця модель має багато спільного з феодально-монархічною, тут лише посилений власне релігійний чинник. Проходить немов заміщення фігур – замість монарха центром є релігійний діяч.

3. Буржуазна модель преси.

Має 2 періоди розвитку – ранній та зрілий.

Ранній етап – преса була зумовлена ідеологією епохи Просвітництва і мала буржуазно-демократичний характер. Характеризувалася загостреною антифеодальною й антиклерикальною спрямованістю, виступала проти монархії, за всезагальну рівність і громадянські свободи. Характерною особливістю цієї преси є сатиричність і полемічність, насиченість текстів морально-філософськими, економічними та політичними роздумами, тому ці твори часто нагадували трактати чи ораторські промови.

Зрілий етап – преса цього періоду мало схожа на попередню. У ідейно-політичному плані вона втрачає принципову опозиційність системі влади. Друк є критиком дії конкретного уряду, але не основ державного устрою. Зміст її поповнюється не стільки пафосними роздумами, скільки повсякденними фактами. З економічного погляду преса стає галуззю вигідного розміщення капіталу, тому головною фігурою в журналістиціці стає не редактор чи журналіст, а власник ЗМІ.

4. Соціалістична модель.

Зароджується в буржуазному суспільстві як бічна гілка буржуазної системи друку. Основна ознака – служіння соціалістичній ідеї. Друк виступає проти класичного капіталізму з його приватновласницькою природою, за глибинне реформування ладу чи за революційну зміну системи власності й політичної влади. Преса ця була засобом ідейно-політичної боротьби, особливо пізніше – у біографії радянського суспільства.

5. Сучасна модель.

Сучасна укр. журналістика перебуває у пошуках оптимальної моделі своєї побудови та функціонування. На сучасному етапі можемо говорити про 2 можливі сценарії розвитку журналістики в Україні: оптимістичний та песимістичний.

Песимістичний:

• економіка мало сприяє розвиткові та використанню інформаційних технологій;

• ресурси країни в міжнародному обміні й розподілі праці обмежені;

• потужна конкуренція на світових інформаційних ринках: український виробник витісняється із наявних інформаційних секторів.

М ісце України у світовій інформаційній спільноті – десь між лідерами та аутсайдерами, ближче до останніх.

Оптимістичний:

• в Україні формується сучасне інформаційне суспільство;

• зміцнюється інформаційний потенціал, розвиваються інформаційні системи та мережі.