Рекомендації керівникові щодо використання методів, заснованих на принципі (технології) мозкового штурму Брейнрайтінг.

Ця методика заснована на техніці мозкової атаки, але учасники групи виражають свої пропозиції не вголос, а у письмовій формі¹. Вони пишуть свої ідеї на листках паперу і потім обмінюються ними один з одним. Ідея сусіда стає стимулом для нової ідеї, яка вноситься до отриманого листка. Група знову обмінюється листками, і так продовжується протягом певного часу (не більше 15 хвилин).

Правила мозкової атаки поширюються і на записі думок: прагнути до більшої кількості ідей, не критикувати висунуті пропозиції до закінчення занять, заохочувати „вільні асоціації”.

Мозкова атака на дошці.

У робочих приміщеннях можна повісити на стіні спеціальну дошку, щоб співробітники розміщували на ній листки із записами тих творчих ідей, які прийдуть їм протягом робочого дня. Повісити цю дошку слід на видному місці. В центрі її має бути написана – великими яскравими (різноколірними) літерами – проблема, що вимагає вирішення. Будь-який, у кого виникне цікава думка, що може допомогти у вирішенні даної проблеми, може приколоти на дошку листок із зафіксованою на ньому ідеєю¹.

Мозковий штурм японський.

В основі даної техніки, розробленої японцями Кобаяші та Кавакіта, лежить усвідомлення необхідності єдиного для всіх учасників групи підходу до визначення і вирішення проблеми². Цю техніку ще інколи називають „рисовим градом”.

1) Визначення проблеми. Керівник групи перераховує всі поняття, що відносяться до теми (наприклад, продаж, витрати, дистриб'юторські послуги, конкуренція). Кожен з учасників записує на картках чинники, пов'язані з даною проблематикою, - один факт на одну картку. Факти мають бути значимими і мати безпосереднє відношення до досліджуваної теми. Ведучий збирає і перерозподіляє картки так, щоб нікому не дісталися колишні. Ведучий зачитує зміст однієї з карток. Учасники групи вибирають ті картки, які пов'язані із запропонованим до уваги висловлюванням. З цих карток складається набір. Група дає набору назву, що відображає, на загальну думку, суть всіх представлених в наборі фактів. Даючи набору назву, група підсумовує всі наявні в розпорядженні факти і потім витягує з них суть проблеми. Учасники групи об'єднують в набори решту фактів – кожен під своєю назвою. Потім всі набори складаються в один, якому група дає назву, що відображає суть завершального набору.

Цей завершальний комплексний набір буде максимально наближений до суті проблеми і її визначення. Можливо, слід переставити ключові слова, щоб виникло ясне і чітке визначення проблеми. Коли в групі з'являється спільне розуміння завдання, відбувається зближення позицій учасників; всі присутні погоджуються з визначенням проблеми в процесі спільного обговорення.

2) Вирішення проблеми. Кожен учасник записує свої думки щодо вирішення проблеми на окремих картках – по одному варіанту на кожній картці, кількість варіантів не обмежена. Лідер групи збирає і перерозподіляє картки так, щоб нікому не дісталися колишні. Ведучий зачитує один з варіантів. Учасники вибирають картки, пов'язані з цим варіантом рішення. Коли всі пропозиції відібрані, вони групуються. Набору дається назва. В ході подальшого обговорення пропозиції, що залишилися, також об'єднуються в набори варіантів вирішення проблеми, а з них вже складається остаточний набір. У цьому наборі має бути відображена суть всіх запропонованих рішень. Назва завершального набору повинна виражати суть всіх пропозицій. Ведучий ставить групі питання: „Що об'єднує всі запропоновані ідеї?” Пошуки відповіді викличуть безліч думок, і ведучий зможе вибрати і згрупувати найцікавіші з них.