Характеристики соціальних груп
Групова згуртованість і виконання завдань. Важливий чинник ефективної групової діяльності — міра взаємозв'язку членів групи між собою. Згуртованість соціальних груп є основною умовою високої інтеграції між членами груп, формування відносин взаємодопомоги, наслідком чого стає задоволення своєю працею, висока дисципліна, здійснення внутрішньогрупового контролю і підвищення продуктивності, яка найбільшою мірою залежить від стандартів праці, прийнятих як стійка соціальна норма.
Очевидно, що кооперація між членами групи, взаємодопомога в досягненні цілей тим значніша, чим більш згуртована група.
У членів згуртованої групи дуже розвинені почуття інгрупи, інгруповий фаворитизм (підтримка своєї групи в будь-яких, навіть найскладніших ситуаціях). Члени згуртованої групи ефективно працюють просто через саме членство в даній групі (приналежність до неї розцінюється як винагорода). Вони розглядають себе як невід'ємну частину колективу організації, що позитивно позначається на роботі організації.
Чинники, що впливають на згуртованість групи в організації. Щоб досягти підвищення ефективності діяльності груп в організації, її керівники мають враховувати багато чинників. Наприклад, для того, щоб виключити почуття фрустрації у членів соціальних груп, їм слід враховувати потреби окремих індивідів, забезпечувати підтримку високого рівня ідентифікації в групі і групову згуртованість. На рівень групової згуртованості впливає велика кількість чинників. Найбільш значущі з них показані на рис. 1.3.
Рис. 1.3. Чинники, що впливають на згуртованість соціальних груп в організації
Серед так званих внутрішніх чинників на згуртованість групи найбільше впливають чинники, що пов'язані з членством в групі, тобто з умовами приєднання індивіда до групи: чисельність групи (як правило, в малих групах більше можливостей для створення згуртованого колективу), постійність складу групи, психологічна сумісність, але найголовніше – ідентифікація кожного члена групи з групою, сильно розвинене почуття інгрупи.
Окрім внутрішніх чинників виділяють зовнішні чинники, що впливають на рівень згуртованості, з яких самим значущим слід вважати робоче оточення групи, тобто вид і складність цілей-завдань, які представляються у формі вирішуваних задач, фізичне оточення групи (умови праці, місце роботи, просторова диференціація членів групи і ін.), систему комунікацій в групі, технології.
Важливою характеристикою ефективної роботи групи є дух кооперації, який об'єднує членів групи таким чином, що вони працюють разом як єдина команда, цементуючи взаємодії між членами групи. Це може бути досягнуто на основі віри в дієвість і корисність зусиль і дій групи; відчуття спільності групи; прийняття групових цінностей і норм; почуття довіри і захищеності; участі всіх членів групи у виробленні групових рішень; вільного обміну інформацією; відкритого вираження почуттів, пристрастей і переваг; вирішення конфліктів всіма членами групи; низького рівня абсентеїзму, управлінських помилок, відмов від роботи, відмов від прояву активності.
Культурні основи групової поведінки. Ефективне управління в організації досягається, якщо керівництво організацією враховує вплив психологічних і соціальних чинників на характеристики соціальних груп. Багато дослідників соціальних груп в організації сходяться на ухваленні типології культури, що існує в групах. Ця типологія включає наступні складові.
1. Групова культура, що гомогенізує, характеризується однаковими груповими статусами. Це означає, що в групі відсутній визнаний груповий лідер і єдиний груповий центр. Для неї характерна роз'єднаність членів групи, тобто всі члени групи діють розрізнено, автономно. Автономна поведінка виражається в егоїзмі, коли члени колективу не враховує думку інших, не реагують на груповий тиск. За наслідком функціонування норм і цінностей культури, що гомогенізує, слід вважати слабкий вплив керівництва групи на поведінку її членів, а також незначну зацікавленість і слабку участь членів колективу у вирішенні групових завдань.
2. Інституціоналізована групова культура характеризується тим, що кожен член групи має чітко позначену роль і статус, знає напрями зміни свого статусу і ролевих вимог. Лідерство в такій групі повністю визначається структурою організації і офіційним статусом, а її діяльність максимально регламентована, тобто практично виключається самоуправління в групі і діяльність членів групи контролюється за допомогою офіційних норм. При цьому участь членів групи в прийнятті управлінських рішень мінімальна, а всі групові дії є організованими, плановими і офіційними.
3. Автократична групова культура характеризується обов'язковою наявністю жорсткого формального або неформального лідера. Автократичний лідер виглядає всемогутнім: тільки він контролює поведінку членів групи; винагороджує або карає ініціативу працівника відповідно до своїх цілей і інтересів. Члени групи погоджують з лідером практично кожну свою відповідальну дію. До участі в прийнятті управлінських рішень рядові члени групи не допускаються, все замикається на лідерові.
4. Цілеспрямована групова культура характеризується тим, що всі члени групи приймають і засвоюють свої ролеві вимоги, засновані на потребах групи і лідера. В рамках цієї культури лідер представляється як найбільш авторитетний член групи, експерт або референтна особа. Основа підпорядкування лідерові – визнання його особистих якостей, наявність особливих знань, навичок і здібностей. При цьому велике значення має орієнтація на спільні цілі, та ініціатива членів групи заохочується в тих випадках, коли служить спільній користі. В ході виконання ролей члени групи проявляють високий ступінь самостійності і беруть активну участь в прийнятті групових рішень.
Соціальні ролі в групах. Організація може реалізувати поставлені цілі тільки за умови взаємозв'язаних узгоджених дій окремих її членів. Це досягається, зокрема, через систему групових ролей. Концепція ролевої поведінки дуже важлива для розуміння процесів функціонування груп, культурних і соціальних змін, поведінки членів соціальних груп в організації. Саме ролева диференціація є основою взаємозв'язку між членами організації і формування організаційної структури.
Під соціальною роллю розумітимемо сукупність очікувань, що пред'являються до члена групи відповідно до займаної ним позиції або групового статусу. В ході спільної діяльності кожен член групи повинен виконувати певні дії, які чекають від нього (на даній позиції) решта членів групи, і в той же час має право чекати від останніх виконання ролевих вимог. При цьому групові ролі мають бути функціональні – виконуючи групову роль, кожен член групи повинен вносити визначений соціальною позицією або статусом внесок у спільну діяльність.
Формальні взаємодії в організації (лінійні і функціональні, горизонтальні і вертикальні і так далі) можуть розглядатися як форми ролевих взаємодій. Ролі, які працівники виконують в організації, є результатом дії ситуативних чинників, таких, як вимоги до виконання поставлених завдань, досягненню цілей, до стилю управління (або лідерства), позиція в комунікаційних мережах, жорсткість зовнішнього контролю, зміна культурних норм і цінностей і т.д.; особових чинників – цінностей і установок, потреб і мотивації, здібностей і особових якостей.
Роль, що виконується індивідом в одній групі, може бути докорінно відмінною від ролі, що виконується ним в іншій групі, і в кожній групі по відношенню до ролі пред'являються свої вимоги.
Особова ролева система. Окрім ролевих взаємозв'язків з членами власної групи – колегами, керівниками, підлеглими – працівник поза власною групою зв'язаний великою кількістю ролевих взаємодій з іншими групами в організації, замовниками, постачальниками і багатьма іншими представниками зовнішнього оточення. Ці взаємозв'язки складають особову ролеву систему. Її складовими є не лише прямі взаємозв'язки, але і непрямі, передбачувані зв'язки, які надають дуже сильну дію на виконання ролевих вимог.
Чинники, які можуть виявляти дію на виконання індивідом своїх групових ролей, розділяються на наступні групи за рівнем своєї значущості для ролевого виконання: ті, що безпосередньо впливають ззовні на виконання індивідом групових ролей в конкретних ситуаціях; ті, що виявляють непряму зовнішню дію на виконання індивідом своїх ролевих обов'язків; особові чинники, властиві тільки даному індивідові і визначувані рівнем його знань, здібностей, навиків та інтуїції.