Організація спільної діяльності команди проекту

Під типом спільної діяльності розумітимемо спосіб взаємодії в рамках колективної праці, спосіб організації колективної праці.

Спільно взаємодіючий тип характеризується обов'язковістю участі кожного в рішенні загальної задачі, інтенсивність праці виконавців приблизно однакова, особливості їх діяльності визначаються керівником і, як правило, малозмінювані. Ефективність загальної діяльності в рівній мірі залежить від праці кожного з учасників.

Для людей, що працюють в ситуації спільно взаємодіючої діяльності, характерні висока орієнтація на колективну мету, прихильність авторитету лідера, орієнтація на групову моральність (норми і цінності), а також традиційні способи поведінки. Для учасника організації з подібним типом технології характерна висока прихильність до групи, найтяжчим покаранням для нього буде вигнання з групи собі подібних.

Спільно-послідовний тип відрізняється від спільно-індивідуального тимчасовим розподілом, а також порядком участі кожного в роботі. Послідовність припускає, що спочатку в роботу включається один учасник, потім другий, третій тощо. Особливості діяльності кожного учасника задаються специфікою цілей перетворення засобу в результат, характерних саме для цієї ділянки технологічного процесу.

Для співробітників організації зі спільно-послідовним типом діяльності характерні висока технологічна дисциплінованість, відповідність нормам і правилам, сформульованим в інструкціях, положеннях і інших нормативних документах.

Спільно-індивідуальний тип діяльності відрізняється тим, що взаємодія між учасниками праці мінімізується. Кожний з виконавців виконує свій об'єм роботи, специфіка діяльності задається індивідуальними особливостями і професійною позицією кожного. Кожен з учасників процесу представляє результат праці в обумовленому вигляді і в певне місце.

Для учасників процесу спільно-індивідуальної діяльності характерні висока ініціативність, пасіонарність, орієнтація на результат і індивідуальні досягнення. Такі фахівці насамперед ставлять свою власну мету і цінності, схильні самостійно розробляти способи досягнення мети і здатні ефективно діяти в ситуації внутрішньо організаційної конкурентності.

Останнім часом стали виділяти особливий тип спільної діяльності — спільно-творчий. Подібний тип організації колективної діяльності зародився в сферах науки і мистецтва, де учасники наукового або творчого проекту створювали щось абсолютно нове, часто унікальне, що не можна було створити за наявними правилами і технологіями. В цих колективах створюється особливий тип діяльності – співтворчість, коли кожний учасник процесу є рівноправним творцем нового. Цей тип характеризується особливою активністю кожного з учасників процесу взаємодії, а саме активністю в плані підвищення власної професійної компетентності за рахунок участі в колективній діяльності.

Учасникам спільно-творчої діяльності властива орієнтація на професійний розвиток. Учасники спільно-творчого типу діяльності володіють яскраво вираженою орієнтацією на співпрацю з фахівцями різних областей, гнучкістю зміни позицій, орієнтацією на індивідуальний розвиток. Для колективів, що належать до такого типу діяльності, основною метою стає отримання нового знання, створення умов для індивідуального розвитку, повага до прав кожного.

Приклад організації спільної роботи групи наведений в табл.8.1.

Спільно-творчий тип діяльності припускає, що команда проекту виступає як єдиний організм і об'єкт управлінської діяльності. У такому разі могутнім стратегічним інструментом, що дозволяє орієнтувати команду проекту на загальну мету і результати є організаційна культура, до складу якої входять;

• усвідомлення свого місця в команді;

• цінності і норми поведінки;

• звичаї ділової практики діяльності;

• комунікаційна система і культура спілкування;

• критерії і правила повноважень і відповідальності, статусу і влади;

• правила неформальних відносин;

• звички і традиції, що склалися в команді;

• взаємовідносини між людьми;

• трудова і ділова етика.

Дослідження показують, що існує тісний зв'язок між організаційною культурою, управлінською формою і типом спільної діяльності. Одна з істотних причин неефективності управління – втрата узгодженості між цими параметрами організації. Таким чином, типи управління повинні відповідати організаційній культурі команди проекту і, отже, особливостям персоналу, який в ній працює. Тип управління – це характеристика того, як приймаються (управлінська форма) і яким способом реалізуються (важіль управління) управлінські рішення.

Таблиця 8.1.

Організація спільної діяльності учасників групи

Процес	Поведінка членів групи
Цільові процеси
Ініціація діяльності	Пропонує рішення, нові ідеї і нові підходи до постановки і вирішення проблем, нову організацію матеріалу
Пошук інформації	Шукає необхідну інформацію, сортує і роз'яснює її іншим членам групи
Збір думок	Збирає думки членів групи і оточення, пояснює цінності або ідеї
Надання інформації	Надає групі факти або узагальнення, пропонує свій досвід в рішенні проблем або їх ілюстрації
Опрацьовування думок і варіантів	Роз'яснює, наводить приклади, розвиває думку, прогнозує долю пропозицій і рішень
Координу-вання	Вирішує суперечності між ідеями членів групи, підсумовує інформацію і рішення для складання цілісної картини життя групи і ефективності її діяльності
Узагальнення	Підводить підсумки обговоренням і уточнює рішення групи
Підтримуючі процеси
Заохочення	Доброзичливий у відносинах з членами групи, відрізняється особливою душевністю, хвалить інших за ідеї і рішення, дає, як правило, позитивні оцінки людям
Забезпечення участі	Створює обстановку, в якій кожний бере участь в рішенні проблем, регулює і проводить спільні обговорення

Можна виділити наступні типи управління:

1. Перший тип характеризується колективістською управлінською формою, яка припускає одноосібне ухвалення рішень лідером колективу, його вождем. Така управлінська форма відповідає органічній організаційній культурі, при якій співробітники організації є слухняними виконавцями, включеними в сімейний тип відносин. Головний важіль управління в цьому випадку – авторитет керівника.

Наступний тип характеризується ринковою управлінською формою. При її використанні рішення приймаються відповідно до законів ринку, ринок є основним мірилом їх ефективності. Головним важелем дії на персонал служать гроші, що цілком відповідає розгляду персоналу як суб'єктів ринку праці. Керівник здаватиметься сильним, ефективним, якщо він зможе забезпечити своїм співробітникам винагороду, відповідну силам, що затрачують, більш вигідні фінансові умови, ніж інший керівник. Така управлінська форма відповідає підприємницькій організаційній культурі, в якій існують, як правило, активні співробітники, орієнтовані на таке підвищення в посаді, яке буде пов'язане із збільшенням відповідальності, об'єму виконуваної роботи, і відповідним зростанням рівня винагороди.

Ще один тип управління пов'язаний з бюрократичною управлінською формою. В цьому випадку рішення приймаються, як правило, вищестоящим керівником. Головним важелем впливу на підлеглих виявляється силова дія, часто заснована на використанні методів прямої дії (наказів, покарань). Такого типу управлінська форма характерна для бюрократичної організаційної культури, яка визначається наявністю технологічно дисциплінованих співробітників, суворо виконуючих свої функції і накази начальства.

Відносно новий тип управління характеризується демократичною управлінською формою. Цей тип управління пов'язаний з використанням закону як головного важеля управління. Для подібної організаційної культури характерна присутність професіоналів, з одного боку, орієнтованих на досягнення результату (отримання нового знання), з другого боку, тих, що прагнуть до власного професійного зростання. Досягнення подібної мети в групі, що включає по-різному орієнтованих, активних осіб, неможливе, якщо не будуть встановлені певні правила поведінки - закони. Але ці закони повинні бути демократичними і забезпечувати як досягнення інтересів законослухняної більшості, так і дотримання законних прав меншин.

Останнім часом дослідники сталі згадувати ще один новий, тільки виникаючий тип управління, що характеризується діалоговою управлінською формою. Для цього типу управління характерне розподілення управлінських функцій, які можуть бути ефективно реалізовані тільки при активній, рівноправній участі всіх суб'єктів управління. Основна його особливість — використання знань як головний важіль управління. Ефективна управлінська діяльність не може бути здійснена без використання знань різних професіоналів, що володіють своїми специфічними уявленнями і знаннями, що описують керовану реальність.

Таблиця 8.2.