2.7. Розмір команди

Команда має бути нечисленною. На думку Е.Лолера, в ідеалі команда повинна включати 5-9 і ніколи не більше 15 осіб. Хоча деякі завдання, напр., в промисловому виробництві, можуть вимагати створення команд з 25-30 осіб. Г.Паркер¹ стверджує, що продуктивність, відповідальність, участь і довіра - всі ці показники погіршуються у міру збільшення чисельності команди і приходить до висновку про те, що оптимальний розмір команди - від чотирьох до шести осіб, а 10-12 членів - це межа, коли ще зберігається ефективність. Я.Р.Катценбах і Д.К.Сміт² говорять, що в команді повинно бути від двох до 25 осіб, „тому що великі групи людей - просто через їх розміри - зазнають труднощі при конструктивній взаємодії один з одним. Вони досягають набагато меншої згоди з приводу деталей виконання роботи. Вірогідність того, що 10 осіб успішно працюватимуть по спільному плану і нестимуть солідарну відповідальність за результати своєї праці, не дивлячись на їх індивідуальні, функціональні і посадові відмінності, набагато вище, ніж вірогідність настільки ж успішної роботи 50 осіб”.

Крім того, розмір команди має залежати від специфіки виконуваних нею робіт, тому кількість членів визначається індивідуально. На думку багатьох авторів, найбільш точним є „золоте правило” визначення розміру команди – „сім плюс мінус два”³.

2.8. Основні сфери діяльності команди

Як організаційна форма професійної діяльності команди фахівців використовуються в різних галузях економічної, виробничої, соціальної, інтелектуальної, культурної та інших сфер життєдіяльності суспільства. Скрізь є своя специфіка умов і вимог до організації команд.

У ряді галузей командна форма організації робіт є основним або єдиним типом організації технологічного процесу і виконання робіт, а тому вважається за закономірне явище. До організованих так само колективів належать команди суден, риболовецькі бригади, геологічні експедиції, вахтові бригади, бригади бурильників нафти на прибережному шельфі, рільничі бригади, бригади лікарів різних спеціальностей на складних операціях, туристичні або альпіністські групи на находженому маршруті, бригади МНС тощо.

Отже, існує досить багато сфер суспільного життя, де командна форма організації робіт є технологічно найбільш раціональною або навіть єдино можливою. Як правило, це сфери, де необхідна дистанційно виддалена, або технологічно замкнута, або небезпечна для життя робота автономних груп фахівців. У цих сферах командна форма організації – це звичайна практика організації робіт. Тому, якщо всі члени команд мають достатню мотивацію залишитися на своїх місцях і не піти в інші сфери діяльності, ніяких виняткових заходів по додатковому підвищенню мотивації не потрібно.

Особливу форму організації робіт команди представляють в тих сферах, де звичайною практикою є стаціонарний багатофункціональний технологічний процес, що обслуговується організаціями, підприємствами і установами із звичайною лінійною організаційно-адміністративною структурою управління, працівниками і фахівцями, які постійно зайняті в конкретному технологічному процесі. Так, наприклад, будь-яке промислове виробництво, науково-дослідна діяльність, торгівля, сфера обслуговування, банківська справа, установи системи освіти і соціального захисту тощо.

Доцільно виділити дві найбільш узагальнені сфери діяльності, де умови і діяльність команд мають певні відмінності:

• виробнича сфера, де кінцевим результатом є типова продукція (послуга); витрати на організацію команд доцільні, в основному, на технологічно автономних ділянках або при виникненні нестандартних ситуацій. Прикладом можуть служити аварійні бригади при обслуговуванні тепло-, водо- і газокомунікацій, виробничі ділянки і бригади з акордно-підрядною формою оплати праці, артілі будівельників і заготівників тощо;

• інтелектуальна сфера, де ключовим елементом є творча, креативна діяльність, пов'язана з дослідженням, експериментом, аналізом і пошуком раціональних рішень.

Відповідно управління діяльністю команд буде відрізнятись залежно від сфери, де вони функціонують. При цьому, під час організації команд керівникові необхідно зважати на особливості організації виробничих і інтелектуальних команд¹, зокрема при: постановці цільового завдання; використанні форм стимулювання; визначенні кваліфікації; рівня креативності (творчості); тривалості продуктивного функціонування (табл. 2.5)

Таблиця 2.5.