Показники соціально-психологічного клімату

Методи визначення основних точок напруги і рівноваги в групі аналогічні методам вивчення соціально-психологічного клімату. Розглянемо тепер показники соціально-психологічного клімату.

Вивчення соціально-психологічного клімату, по суті, є дослідженням громадської думки членів організації з питань відношення до праці, змісту роботи, менеджерів і колег.

Судити про стан соціально-психологічного клімату в організації можна по такому важливому показнику, як задоволеність - незадоволеність.

При вивченні соціально-психологічного клімату за допомогою анкетного опитування за основні показники звичайно беруться:

1. Задоволеність членів групи характером і змістом праці.

2. Задоволеність взаємовідносинами з товаришами по роботі і менеджерами.

3. Задоволеність системою морального і матеріального стимулювання.

4. Стиль керівництва фірмою. Він в основному буває авторитарним або демократичним.

5. Відношення співробітників фірми до роботи, товаришів, менеджерів.

6. Установки і ціннісні орієнтації співробітників фірми.

7. Трудова і суспільна активність співробітників. Тут з'ясовується виконання норм вироблення, підвищення якості продукції, участь в суспільно-політичних рухах.

8. Рівень конфліктності співробітників - причини конфліктів, їх напруженість, спрямованість, типи, швидкість і якість вирішення.

9. Реальна і потенційна плинність кадрів.

10. Професійна підготовка персоналу.

Задаючи подібні питання тим, що анкетуються, дослідник в результаті з'ясовує коло проблем організації. Математичний аналіз даних дозволяє виявити характеристики і чинники сприятливого і несприятливого психологічного клімату.

Резюме

Соціальна група – сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі очікувань кожного окремого члена групи щодо інших. У цьому визначенні відображено дві суттєві умови, при реалізації яких сукупність індивідів може вважатися за соціальну групу в організації: 1) наявність стійких взаємодій між членами групи; 2) наявність очікувань кожного окремого члена групи щодо інших членів групи, що дозволяє здійснювати соціальний контроль за їх поведінкою.

Згідно загальної класифікації груп виділяють: великі і малі групи. До великих відносять держави, нації, народності, партії, класи, соціальні спілки. Малі групи – це нечисленні об’єднання людей, члени якого мають безпосередній контакт один з одним та загальну ціль; розмір від 2-3 осіб до 30-40 осіб (сім’я, трудовий колектив, навчальна група, друзі, спортивна команда тощо). Малі групи поділяються на умовні (номінальні) та реальні (дійсно існуючі об’єднання людей).

Крім цього виділяють групи за приналежністю до них індивідів: інгрупи і аутгрупи. Інгрупами називають групи, до яких працівник відчуває свою приналежність і в яких він ідентифікується з іншими членами таким чином, що розцінює членів інгрупи як „ми”.

Крім того в організації виділяють формальні і неформальні групи. Під формальними розумітимемо групи в організації, свідомо створені для досягнення колективних цілей організації. Дані групи здійснюють формальні функції, такі, як виконання конкретних робіт, генерування ідей, підтримка зв'язків і так далі, що сприяє досягненню цілей організації. Але у формальній структурі будь-якої організації існують неформальні групи. Ці групи засновані переважно на міжособових відносинах, задоволенні (або незадоволенні) психологічних і соціальних потреб, не пов'язаних з формальними цілями і завданнями.

Кожна соціальна група має свою соціально-психологічну структуру, яка ґрунтується на: статусно-ролевих відносинах, професійно-кваліфікаційних характеристиках і статево-віковому складі.

Психологічні механізми спілкування і взаємовпливу в групі можна збудувати в певний ряд, це властивості: зараження; навіювання і наслідування; змагання; переконання.

Група має ряд психологічних характеристик, які включають групові інтереси, цінності, потреби, норми, цілі та думки.

З точки зору специфіки поширення інформації і організації взаємодії між членами групи виділяють пірамідальну, випадкову, відкриту групи та групу синхронного типу.

Групова динаміка — це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів і явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності організації і психологічні зміни, що відбуваються в ній; це процес взаємодії членів організації на основі взаємозалежності і взаємовпливу в цілях задоволення як особистих, так і групових інтересів і потреб. Групова динаміка виражена в наступних основних процесах і явищах: керівництво і лідерство; приймання групових рішень; нормоутворення, тобто вироблення групових думок, правил, цінностей тощо; формування функціонально-ролевої структури; об'єднання; груповий тиск і інші способи регуляції індивідуальної поведінки; конфлікти і ін.

Людські прояви в групі можуть бути зведені до шести основних групових феноменів: феномену соціальної фасилітації, феномену соціальних лінощів або закономірність Латане, Вільямса і Харкінса, феномену деіндивідуалізації; феномену групової поляризації; феномену огруплення мислення; феномену впливу меншості.

Основними причинами формування соціальних груп є: розуміння того, що досягнення певної мети можливе тільки на основі поєднання зусиль членів організації; необхідність розуміння і підтримки колег по роботі; виникнення відчуття інгрупи; потреба працівників у захисті своїх інтересів і потреб; необхідність контролю за основними нормами поведінки; потреба в спілкуванні і проведенні вільного часу в колі товаришів по службі.

Ефективність діяльності груп багато в чому залежить від того, на якій стадії розвитку вони знаходяться: стадія конфлікту, стадія ухвалення групових норм, стадія виконання і стадія переривання діяльності.

Для ефективного управління організацією менеджеру необхідно розуміти соціальну структуру організації і особливості різних видів груп, в які об'єднуються люди.

Виділяють наступні стадії розвитку групи: стадія формування, стадія психологічної напруженості; стадія нормалізації; стадія діяльності. Стадія формування – стадія переходу індивіда від стану незалежної особи до статусу члена групи. Стадія психологічної напруженості — стадія вирування, штормінгу, коли члени групи стають запальними, образливими, звинувачують інших або надмірно фанатичними. Стадія нормалізації, під час якої члени групи визначають рівень лояльності і розподіляють обов'язки. Стадія діяльності, на якій група починає ефективно виконувати поставлені задачі.

Рівні розвитку груп є якісним етапом, який характеризує її соціально-психологічну зрілість. Виділяється шість рівнів розвитку груп: (спираючись на три головні критерії: спільність мети спільної діяльності; чіткість структури групи; динаміка групових процесів) Конгломерат, Номінальна група, Асоціація, Кооперація, Автономія, Колектив.

Основне призначення цільових груп полягає в тому, щоб допомагати керівникам структурних підрозділів і організації в цілому більш ефективно вирішувати поставлені перед ними задачі. Цілі створення цільових груп і команд взагалі розподіляються на дві групи: цілі керівників організації або її підрозділів і цілі учасників груп.

Розглядаючи вимоги до компетентності учасників цільових груп, варто зазначити, що основні чинники, які визначають принципи формування такого типу команд включають специфіку проекту та організаційно-культурне середовище.

Важливим показником стану психології організації є соціально-психологічний клімат, який виступає зовнішнім проявом різних групових феноменів у вигляді поведінкових і мовних актів. Іншими словами, соціально-психологічний клімат — це результат спільної діяльності людей, їх міжособової взаємодії. Ознаками сприятливого соціально-психологічного клімату є: висока вимогливість і довіра членів організації один до одного; доброзичлива і ділова критика; вільне вираження власної думки членами організації при обговоренні всіх питань групового життя; задоволеність приналежністю до організації; високий ступінь взаємодопомоги; достатня інформованість членів організації про всі аспекти її внутрішнього життя.

Соціально-психологічний клімат може бути сприятливим або несприятливим. На формування соціально-психологічного клімату робить вплив ряд чинників макро- і мікросередовища. Чинники макросередовища - це той суспільний фон, на якому будуються і розвиваються відносини людей. Чинники мікросередовища — це матеріальне і духовне оточення особистості в організації.

При вивченні соціально-психологічного клімату за допомогою анкетного опитування за основні показники звичайно беруться: задоволеність членів групи характером і змістом праці; задоволеність взаємовідносинами з товаришами по роботі і менеджерами; задоволеність системою морального і матеріального стимулювання; стиль керівництва фірмою; відношення співробітників фірми до роботи, товаришів, менеджерів; установки і ціннісні орієнтації співробітників фірми; трудова і суспільна активність співробітників; рівень конфліктності співробітників; реальна і потенційна плинність кадрів; професійна підготовка персоналу.