Стадії і рівні розвитку групи

Розглянемо детальніше стадії розвитку групи: стадія формування, стадія психологічної напруженості; стадія нормалізації; стадія діяльності.

1. Стадія формування. Це - стадія переходу індивіда від стану незалежної особи до статусу члена групи. Члени групи переживають такі почуття як хвилювання, нетерпіння, оптимізм, підозру, побоювання і турботу відносно майбутньої роботи і способів взаємодії з іншими членами групи. Вони роблять первинні, пробні кроки пристосування до групи, намагаються визначити задачу і вирішити, як вона буде виконана; намагаються визначити, як поводитися в групі і як слід мати справу з проблемами групи; вирішують, яка інформація потрібна і як вона повинна бути зібрана. Приховано або відкрито члени групи шукають керівника, чекають пояснень цілей, планів, жадають діяльності, вони зайняті обговоренням другорядних або загальновідомих речей, абстрактних концепцій і проблем, ознак або питань, що не мають відносин до задачі. Йде „світська розмова”, фасадне спілкування, відмова від особового самовираження.

2. Стадія психологічної напруженості — стадія вирування, штормінгу є найважчою стадією для команди, в якій члени стають запальними, образливими, звинувачують інших або надмірно фанатичними. На цій стадії для членів групи характерно: опір виконанню задачі і новим підходам до вдосконалення якості; різкі коливання відношення до членів команди і до успіху проекту; продовження обговорення проблем серед членів групи. навіть коли вони домовляються про конкретний результат; оборонна і змагальна поведінка; розбиття на фракції і вибір союзників; боротьба за лідерство; встановлення нереалістичної мети; сприйняття „ієрархії”; відсутність єдності, підвищена напруженість і ревнощі. Багато членів команди переживають почуття тиску і напруги, але поступово вони починають розуміти один одного.

3. Стадія нормалізації. Під час цієї стадії члени групи визначають рівень лояльності і розподіляють обов'язки. Вони приймають групу, її основні правила, або „норми”, ролі в групі і індивідуальні особливості членів групи. Емоційний конфлікт понижений, початкові конкурентні відносини змінюються на співробітницькі. Стадія нормалізації характеризується наступними чинниками: прийняття членства в групі; поява нової здатності — конструктивного вираження критики; взаємодопомога і спрямованість на виконання роботи; спроба досягти гармонії, уникаючи конфлікту; більш доброзичливе, довірче відношення один до одного, люди діляться особистими проблемами; відчуття приналежності до групи, спільності, спільного духу і спільної мети; встановлення і підтримка основних правил і „норм" групи.

Оскільки члени команди починають враховувати свої відмінності, у них тепер є більше часу і енергії на проект, спільну справу. Таким чином вони здатні до істотного просування вперед.

4. Стадія діяльності. На цій стадії група починає ефективно виконувати поставлені задачі. Члени групи налагодили свої відносини і сформулювали очікування, виявили і прийняли сильні і слабкі сторони один одного, визначили свої ролі. Тепер вони починають працювати - проводити діагностику і вирішувати проблеми, здійснювати необхідні зміни.

Ця стадія діяльності характеризується наступними даними:

• члени групи розуміють особисті і групові процеси, сильні і слабкі сторони один одного;

• конструктивне само вдосконалення;

• задоволення просуванням групи;

• робота з проблемами; здатність передбачати і запобігати проблемам;

• група важлива для її членів; члени групи близько сприймають всі її проблеми.

Тепер група дійсно стає ефективною одиницею і починає продуктивно працювати.

Розглянемо тепер рівні розвитку групи, які є таким якісним етапом, який характеризує її соціально-психологічну зрілість. Виділяється шість рівнів розвитку груп: (спираючись на три головні критерії: спільність мети спільної діяльності; чіткість структури групи; динаміка групових процесів) Конгломерат, Номінальна група, Асоціація, Кооперація, Автономія, Колектив.

Конгломерат (лат. Сопglomeratus - зібраний) - це група раніше безпосередньо не знайомих людей, що виявилися в один і той же час на одній території. Кожний член такої групи переслідує свою індивідуальну ціль. Спільна діяльність відсутня. Структури групи також немає або вона вкрай примітивна. Спілкування тут короткочасне, поверхневе і ситуативне. Люди, як правило, не знайомляться один з одним. Така група легко розпадається, коли кожний учасник розв'язав свої індивідуальні проблеми.

Номінальна група (лат. nоminalis -іменний, існуючий тільки за назвою) - це група людей, що зібралися разом і що отримали загальну назву, найменування. Таке найменування групи необхідне не тільки для того, щоб вона отримала офіційний статус, але і для того, щоб визначити мету і види її діяльності, режим роботи, взаємовідносини з іншими групами. Номінальна група може залишитися групою-конгломератом, якщо ті люди, що зібралися разом, не приймуть запропонованих їм умов діяльності, офіційної мети організації і не вступлять в міжособове спілкування. У такому разі номінальна група розпадається. Але якщо мета і умови зрозумілі і люди з ними згодні, то номінальна група приступає до початку діяльності і підіймає рівень розвитку, що успадковує. Тому номінальна група – це завжди короткочасний етап групоутворення. Характерним для неї є те, що для того, щоб група стала номінальною, потрібен організатор - одна людина або ціла організація, які зібрали б людей разом і запропонували б їм цілі спільної діяльності.

Основне, чим займаються члени номінальної групи, - це спілкування, тобто знайомство один з одним і з метою, способами і умовами майбутньої спільної діяльності. До тих пір, поки не розпочата сама діяльність, а йде процес обговорення і узгодження, група буде номінальною. Як тільки люди приступлять до спільної роботи, група переходить на інший рівень розвитку.

Асоціація (лат. associatio- об'єднання) - це група людей, об'єднаних спільною діяльністю. На цьому рівні починає формуватися групова структура і розвиватися групова динаміка. Для асоціації характерна поява загальних інтересів групи з урахуванням інтересів кожного. Спільна діяльність стимулює групову динаміку, яка починається з вироблення вимог до елементарних норм поведінки. Ці елементарні норми частіше всього бувають дисциплінарними і визначають режим роботи. На рівні асоціації відбувається розвиток неформальної структури на основі симпатій і антипатій. З'являються перші спроби лідерства (пробне лідерство), оскільки деякі члени групи претендують на роль лідера - ділового або популярного.

Характерною особливістю групи-асоціації є такий груповий процес, як консолідація. Саме на цьому рівні розвитку можливо досягнення таких станів, як підготовленість до спільної діяльності і спрямованість на рішення задачі.

Кооперація (лат. соорегаtio - співпраця) це група активно взаємодіючих людей, що досягають певного результату в своїй діяльності. На рівні кооперації відбувається прийняття, інтериоризація кожним членом групи спільної мети з урахуванням власної мети і інтересів. Характерними для групи-кооперації є процеси лідерства і конкуренції. Лідерство йде успішно і ефективно: в групі визначаються лідери, здатні організувати її для вирішення наступних, складніших задач. Її структура чітко визначається. Кожний член групи займає свою статусну позицію і грає відповідну цій позиції роль. Група досягає стану організованості. Структура групи кристалізується і чітко оформляється в результаті процесу конкуренції між членами групи, що сприяє підвищенню загальногрупової активності.

Динаміка групи на цьому етапі характеризується початком вироблення внутрішньогрупової моралі - складних норм регуляції поведінки, групових цінностей і ціннісних орієнтацій, із застосуванням санкцій за порушення групових норм і правил. Від того, який напрям обере внутрішньогрупова мораль, залежить подальший розвиток групи.

В цілому групу-кооперацію можна охарактеризувати як групу співробітників - людей, які спільними зусиллями досягають спільної мети.

Автономія (від греч. autonomia) - це цілісна і відособлена група людей, що працюють для досягнення спільної мети і отримують не тільки матеріальний результат спільної діяльності, але і задоволення від участі в ній. Група-автономія характеризується тим, що в процесі спільної діяльності практично повністю задовольняються соціальні потреби і інтереси членів групи. Крім того, індивідуальна мета кожного учасника взаємодії досягається тільки в результаті його участі в спільній груповій діяльності. Відбувається як би поглинання груповою метою індивідуальної мети учасників.

На цьому рівні активізується процес адаптації людей один до одного і відбувається їх емоційна ідентифікація з групою. Таким чином досягаються стани згуртованості і референтності групи для її членів. Емоційна ідентифікація членів групи здійснюється тоді, коли з'являється усвідомлення цілісності, автономності, самодостатності, згуртованості групи, виникає відчуття “ми” - наша група, на відміну від “вони” - інші групи. Група-автономія характеризується трьома основними соціально-психологічними особливостями:

1) відособленістю, закритістю від інших груп. Члени групи діють відповідно до правила “сміття з хати не виносити”. Оскільки група є для них референтною, її норми, стандарти, ціннісні орієнтації стають провідними регуляторами їх поведінки; негативні і критикуючі вислови на адресу своєї групи не допускаються;

2) внутрішньою спаяністю, злиттям, сумісністю членів групи, їх лояльністю один до одного;

3) внутрішньогруповою мораллю, що вимагає від кожного члена групи, по-перше, однотипної поведінки: “будь як ми всі”, тобто кожний повинен дотримуватися цінностей, норм, що склалися, стереотипів поведінки, а по-друге, дій на користь своєї групи. Член групи, що порушив цей імператив, буває яким-небудь чином покараний (від найжорсткішої міри - виключення з групи, до більш м'яких і гуманних способів покарання: відмова групи в рекомендації просування по службі, пониження на посаді або неформальному статусі, усунення від участі в дозволі групових проблем і ін.).

Групу-автономію можна охарактеризувати як групу соратників, оскільки вона діє як єдине ціле, і це ціле домінує над кожним, в якійсь мірі пригнічуючи його індивідуальність.

З цього рівня розвиток групи може піти в двох напрямах. Якщо група повністю подавить індивідуальність, то утворюється корпорація. Якщо ж буде досягнуте гармонійне поєднання індивідуальних і групових інтересів і цінностей, то сформується колектив (в соціально-психологічному значенні).

Корпорація (лат. согрогаtio - об'єднання, співтовариство) - це група, яка характеризується гіперавтономією, замкнутістю, закритістю, ізольованістю від інших груп. Вона починає протиставляти себе іншим групам, задовольняти свої потреби і інтереси за всяку ціну: і за рахунок інтересів членів своєї групи, і за рахунок інтересів інших груп. Члени групи вимушені повністю підкорятися жорсткій груповій моралі, відмовившися від власних індивідуальних інтересів. В групі переважають ефекти групового егоїзму і фаворитизму. Якщо ж група-корпорація починає задовольняти свої інтереси за рахунок суспільних, вона перетворюється на злочинну організацію.

Колектив (від лат. соllectivus) - це група людей, що здійснюють спільну діяльність і що добиваються кінцевого результату на основі гармонізації індивідуальної, групової і суспільної мети, інтересів і цінностей. На цьому рівні в процесі колективного ухвалення рішення досягається груповий стан інтегративності, паростки якого з'являються на кожному з низьких рівнів. Проте колективом можна назвати тільки ту групу, яка своєю діяльністю сприяє задоволенню всіх інтересів: і індивідуальних, і групових, і суспільних.

Досягнення рівня колективу - важка задача для будь-якої групи. Далеко не кожна група може піднятися на цей рівень і довго утримуватися на ньому. Колектив - це пік, вершина розвитку групи, далі рухатися нікуди, а тривалий час працювати на межі сил неможливо. Поява соціально-психологічних рис колективу необхідна групі перш за все в скрутних, конфліктних, стресових умовах. Подолавши чергову складність, конфлікт, вирішивши складну задачу, колектив переходить на більш працездатний, спокійний, стабільний рівень - автономію або кооперацію. На нашу думку, група досягає вищого рівня свого розвитку на короткий відрізок часу, а потім знов опускається на той рівень, на якому вона звикла стабільно працювати. У разі потреби група знову може мобілізувати свої резерви і досягти вищого рівня. Проте постійно підтримувати високу напругу в групі немає необхідності, інакше моральні і фізичні сили її членів можуть швидко вичерпатися.

В термінах організаційної соціальної психології колектив можна охарактеризувати як групу однодумців.

Таблиця 1.4.

Основні ознаки рівнів розвитку групи

Рівень	Ознака
Конгломерат	Ситуативне спілкування
Номінальна група	Цілеспрямоване спілкування
Асоціація	Початок спільної діяльності
Кооперація	Досягнення результату діяльності
Автономія	Задоволення індивідуальних інтересів за допомогою участі в груповій діяльності
Корпорація	Задоволення групових інтересів за чужий рахунок (членів групи, інших груп, суспільства)
Колектив	Гармонізація індивідуальної, групової і суспільної мети і інтересів