Об'єкти управління в групі (основні елементи групи і їх характеристика)

В процесі управління групою кожний керівник має направити свої управлінські дії на об'єкти, представлені нижче в табл.1.4. До вказаних об'єктів відносяться: групові процеси, групові стани, групові ефекти. Рівні розвитку і стадії розвитку групи, чинники ефективності групової діяльності.

Розглянемо основні елементи групи (характеристики групової динаміки), до яких відносяться: мета і задачі групи; розмір групи; склад групи; норми групи; структура групи; групові ролі; проблема лідерства; групова згуртованість; групова напруга; фази розвитку групи; статус членів групи.

Мета і задачі групи. Мета групи визначається тим, в яку систему практичної роботи з людьми включена група. Плановий результат групи також залежить від того, на яку методологію спирається провідний фахівець групи. Так, мета виробничої групи — досягнення випуску продукції; мета груп соціально-психологічного тренінгу — вдосконалення комунікативних навичок особи; груп людських відносин — вдосконалення міжособового стилю; груп взаємодопомоги - взаємна підтримка і консультування тощо. Мета групи в значній мірі визначається також особистими особливостями керівника. Явно декларована їм мета може розходитися з його істинною приховуваною або неусвідомлюваною метою. Спроби маніпулювати групою або використовувати її у власних цілях, швидше за все, мало сприятимуть ефективній роботі групи, а можливо, і зашкодять їй. Проблема полягає ще і в тому, що мета групи може не співпадати з цілями окремих учасників. Це дає своєрідний поштовх груповій динаміці, результати якого не завжди можна спрогнозувати.

Таблиця 1.4.

Об'єкти управління групою

Процеси:	Індентифікація, спілкування (комунікація), консолідація (визначення цілей, узгодження норм, засобів і способів діяльності); лідерство, конкуренція (суперництво, співпраця), адаптація, ухвалення рішень, конформність, формування складу групи, відбір кадрів, регламентація діяльності, активізація роботи, оцінка результатів діяльності
Стани (якості):	Підготовленість, спрямованість, організованість, активність, згуртованість, інтегративність, референтність, сумісність, конфліктність, групова поляризація, клімат
Ефекти:	Соціальної фасилітації (інгібіції); соціальної ліні; синергії; групового мислення; конформізму; наслідування; „ореолу”; „бумеранга”; „ми і вони”; групового фаворитизму; групового егоїзму; „маятника”; „хвилі”; „пульсара”
Рівні розвитку:	Конгломерат; номінальна група; асоціація; кооперація; автономія; корпорація; колектив (команда)
Стадії розвитку:	Формування; психологічної напруженості; нормалізації; діяльності
Чинники ефективності групової роботи	Індивідуальні: вік; стать; рівень розвитку; індивідуально-психологічні особливості; соціально-економічний статус членів групи; рівень самосвідомості; фізіологічні характеристики; Групові: розмір групи; склад групи; групова напруга; групова згуртованість; цілеспрямованість; структура групи; ступінь підготовленості

Розмір групи. Теоретики управління присвятили багато часу визначенню ідеального розміру групи. Автори школи адміністративного управління вважали, що формальна група повинна бути порівняно невеликою. На думку Ральфа К. Девіса, ідеальна група повинна складатися з 3-9 осіб. За деякими дослідженнями можна стверджувати, що групи, які нараховують від 5 до 11 членів, звичайно ухвалюють більш точні рішення, ніж ті, які виходять за межі цієї чисельності. Дослідження також показали, що в групах з 5 осіб її члени звичайно отримують більше задоволення, ніж в групах більшого або меншого розміру. Пояснення цьому, мабуть, полягає в тому, що в групах з 2 або 3 осіб її члени можуть бути стурбовані тим, що їх персональна відповідальність за схвалювані рішення дуже очевидна. З другого боку, в групах, що складаються більше, ніж з 5 осіб, її члени можуть відчувати складність, страх у висловлюванні своєї думки перед іншими. Загалом, у міру збільшення розміру групи, спілкування між її членами ускладнюється, і стає важчим досягнення згоди з питань, пов'язаних з діяльністю групи і виконанням її задач. Збільшення розміру групи також посилює тенденцію до неформального розділення груп на підгрупи, що може призвести до появи цілей, що не узгоджуються із загальними.

Склад групи. Під складом тут розуміється ступінь схожості осіб і точок зору, підходів, які вони застосовують при вирішенні проблем. Важливою причиною виносу питання на розгляд групи є використання різних позицій для знаходження оптимального рішення. Тому не дивно, що на базі досліджень рекомендується, щоб група складалася з несхожих осіб, оскільки це обіцяє велику ефективність ніж, якби члени групи мали схожі точки зору. Деякі люди звертають більше уваги на важливі деталі проектів і проблем, а інші хочуть поглянути на картину в цілому, деякі хочуть підійти до проблеми з системних позицій і розглянути взаємозв'язок різних аспектів. За словами Майнера, коли «групи підібрані таким чином, що в них входять або дуже схожі, або дуже різні люди, то групи з різними точками зору виробляють більше якісних рішень. Безліч точок зору і сприйняття перспектив приносить свої плоди».

Норми групи. Норми є сукупністю неписаних правил і вимог, стандартів поведінки, регулюючих взаємовідносини і взаємодії між її учасниками. Групові норми визначають, що допустимо і неприпустимо в групі, бажано і небажано, що правильно і неправильно. Норми направлені на те, щоб підказати членам групи, яка поведінка і яка робота очікуються від них. При цьому в організації норми можуть мати позитивний і негативний характер. В ході розвитку групи норми можуть змінюватися, особливо при виникненні нових складних групових ситуацій. Проте без їх узгодження не може бути організованої активності. Норми можна розділити на дві категорії: а) норми, які спочатку задає керівник групи; б) норми, вироблені групою.

В організації можлива наступна класифікація групових норм: гордість за організацію; прагнення до досягнення особистих і колективних цілей; прибутковість; колективна праця; планування; контроль індивідуальної продуктивності членами групи; безперервна професійна підготовка кадрів; прагнення до нововведень; шанобливі відносини із замовником; захист чесності; захист невдачливого члена групи; захист молодого члена групи; підкорення керівнику, обраному самими учасниками зі складу групи; прагнення за всяку ціну обходитися без допомоги інших

Структура групи. Це впорядкована система взаємодій і взаємовідносин учасників спільної діяльності. Елементом структури малої групи є статус окремого члена групи відносно інших. Статус людини в групі визначається його положенням (позицією, місцем) в системі групових взаємодій і взаємовідносин. Відповідно структура групи характеризується розташуванням статусів в ній. Залежно від типу статусу визначається і тип структури групи. В соціальній психології виділяють два типи статусу: формальний (офіційний) і неформальний (неофіційний). Відповідно структуру групи класифікують на формальну і неформальну. Структура групи одночасно є формальною і неформальною. Неформальна структура складається набагато повільніше формальної, оскільки визначається взаємними виборами учасників групи.

Групові ролі. Різні члени групи займають різні позиції в групі, усвідомлюють і виконують різні ролі. Сукупність вимог, що пред'являються до індивіда суспільством, утворює зміст соціальної ролі. Соціальна роль —це сукупність дій, які повинна виконати людина, займаючи даний статус в соціальній системі; це нормативно схвалений образ поведінки, очікуваний від кожної людини, що займає дану позицію; що зберігається в свідомості людини набір уявлень про те, як вона і інші повинні поводитися в певних обставинах. Реальна поведінка особи може бути описана в рамках конструкції „Роль” + „Я”.

Одна з перших спроб систематизації ролей була зроблена Т. Парсонсом. Він вважав, що будь-яка роль описується п'ятьма основними характеристиками: емоційною; способом отримання; масштабом; формалізацією; мотивацією. Для ефективного функціонування групи необхідно, щоб поведінка членів групи сприяла досягненню її мети і соціальній взаємодії.

Групова згуртованість. Це міра взаємного тяжіння членів групи один до одного і до групи. Згуртованість виражається в прагненні залишитися в групі, в прагненні до співпраці при вирішенні загальних задач і до збереження групи.

К. Левін визначав згуртованість як результат дії позитивних сил взаємного тяжіння і негативних сил взаємного відштовхування в групі; як тотальне поле сил, які примушують учасників залишатися в групі. В цілому, чим краще група відповідає потребам людей в емоційних міжособових зв'язках, тим вона більш згуртована. Чим більш згуртована група, тим жорсткіше груповий контроль за поглядами і вчинками її членів. В згуртованій групі створюється атмосфера уважного відношення і взаємної підтримки. Згуртованість породжує емоційну прихильність членів групи і лояльне відношення до загальних задач, забезпечує групі стабільність. Взаємна залежність членів групи, з'єднаних прагненням до спільної мети, обумовлює їх готовність розділяти труднощі і згладжувати особистісні розбіжності.

Високозгуртованою вважається група, члени якої мають сильну тягу один до одного. Такі групи добре працюють і можуть підвищити ефективність всієї організації. Проте у разі цілей групи і цілей організації високий ступінь згуртованості може негативно позначитися на продуктивності праці всієї організації.

Негативною стороною надмірної згуртованості групи може бути і небажання її членів мислити критично і ухвалювати серйозні рішення внаслідок розвитку процесу групової однодумності. Ця тенденція виникає через схильність членів групи швидко сходитися на думках і через готовність погоджуватися один з одним, не зважаючи на можливість помилки. Не дивлячись на це, згуртованість звичайно буває бажаною в групі.

Групова напруга. В результаті взаємодії членів групи, що розрізняються за поглядами, позиціями, моделям поведінки, по своїх планах і потребах, в групі, природно, виникає напруга. Напруга може виражатися в агресивності, злості, роздратуванні, неприйнятті, страху, відчуженні. В деяких випадках напруга приводить до відкритих конфліктів.

Конфліктність. Раніше згадувалося, що відмінність в думках звичайно призводить до більш ефективної роботи групи. Проте, вона також підвищує вірогідність конфлікту. Хоча активний обмін думками і корисний, він може також привести до внутрішньогрупових суперечок і інших проявів відкритого конфлікту, які завжди згубні.

Проте напруга в групі грає і позитивну роль як чинник, спонукаючий членів групи до активності, змін.

Для ефективної групової діяльності необхідна динамічна рівновага між згуртованістю і напругою. Під впливом згуртованості члени групи відчувають підтримку і відносну безпеку, а напруга виступає як спонукаючий чинник: вона призводить до незадоволеності і прагнення щось змінити в собі.

Стадії розвитку групи. Виділяють наступні стадії розвитку групи: стадія формування, стадія психологічної напруженості; стадія нормалізації; стадія діяльності.

Статус членів групи. Статус (від лат. status — стан, положення) тієї або іншої особи в організації або групі може визначатися рядом чинників, включаючи такі як старшинство в посадовій ієрархії, назва посади, розташування кабінету, освіта, соціальні таланти, інформованість і накопичений досвід. Ці чинники можуть сприяти підвищенню і пониженню статусу залежно від цінностей і норм групи. Дослідження показали, що члени групи, чий статус достатньо високий, здатні робити більший вплив на рішення групи, ніж члени групи з низьким статусом. Проте, це далеко не завжди веде до підвищення ефективності.

Людина, що попрацювала на компанію нетривалий час, може мати більш цінні ідеї і кращий досвід відносно якого-небудь проекту, ніж людина з високим статусом, набутим завдяки багаторічній роботі в керівництві даної компанії. Те ж саме відноситься і до керівника відділу, статус якого може бути нижчим за віце-президента. Щоб ухвалювати ефективні рішення, необхідно враховувати всю інформацію, що відноситься до даного питання, і об'єктивно зважувати всі ідеї. Щоб ефективно функціонувати, групі, можливо, доведеться докладати спільні зусилля заради забезпечення того, щоб думки членів, що мають більш високий статус, не домінували в ній.