11.4. Лідер і керівник

Феномени лідерства і керівництва є проявами процесу впливу, проте вони мають різну природу: керівництво - це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство має на увазі спонтанно виникаючий усередині групи психологічний вплив одного члена групи на інших.

Лідерство в групі — це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості або їх особливе поєднання, скільки структура взаємовідносин в даній конкретній групі. Ця система міжособистісних зв'язків формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, що в ній сформувалися. І саме на основі цих цінностей і цілей висувається конкретний лідер групи. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій і обставин.

Чи завжди соціометрична "зірка" є лідером? Ні, хоча останній в деяких групах може бути одночасно і "зіркою" і комунікативним центром групи.

"Зірка" може бути охарактеризована як "душа групи", центр її емоційного тяжіння. Це людина, до якої тягнуться в спілкуванні, відчувають себе комфортно поряд з ним.

Лідер - це особа, що має владу, має авторитет і право на вплив і оцінку.

Види лідерства

Інструментальне лідерство має на меті забезпечення управління групою в процесі рішення її цільових задач.

Роль експресивного лідерства - в забезпеченні позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності.

В будь-якій реальній групі може одночасно існувати декілька різнопланових лідерів, займаючи в ній свої власні "екологічні ніші" і не вступаючи один з одним в серйозні суперечності. Це тим більше можливо, що усередині кожної з двох виділених сфер може відбуватися ще більш глибока диференціація лідерських ролей. Так, усередині інструментального лідерства можна виявити лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита, лідера-майстра, лідера-скептика тощо.

А серед експресивних лідерів існують: лідер емоційної напруги (соціометрична „зірка”), лідер-генератор емоційного настрою тощо.

В цілому, чим вище рівень розвитку групи, тим більше в ній може бути різних проявів процесу лідерського впливу.

Керівництво можна визначити як процес управління групою, здійснюваний керівником як посередником соціального контролю і влади на основі правових повноважень і норм більш широкої, соціальної спільноти, в яку включена дана мала група.

Тобто, з одного боку, керівництво і лідерство вирішують однопорядкові близькі задачі: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних задач, пошук засобів для їх ефективного вирішення.

З другого боку, лідерство є психологічною характеристикою поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все, з погляду розподілу ролей управління - підкорення.

Проте не слід спрощувати психологічну суть феномена керівництва. В керівництві малою групою завжди присутні два пласти, два аспекти - формально-правовий аспект влади, який може бути названий "адмініструванням", і психологічний аспект влади, який багато в чому зближує керівника з неформальним лідером за способами дії на членів групи.

Проте не дивлячись на те, що в своїй психологічній сутності феномени керівництва і лідерства достатньо близькі, було б невірним стверджувати, що в ідеальному випадку в групі керівник і лідер повинен поєднуватися в одній особі. Проти такого злиття можна привести декілька важливих доводів.

По-перше, частіше всього лідер і керівник групи мають різну орієнтацію: керівник цілком направлений на задачу, а лідер більше орієнтований на внутрішні інтереси групи. В цьому випадку, якщо експресивний лідер стає формальним керівником, він або розвалює групову діяльність, або вимушений переорієнтуватися на інструментальні функції, вступивши в конфлікт з групою. Тобто він або не стає керівником, або перестає бути лідером.

По-друге, можна виділити лише достатньо специфічний рід груп, для яких буде ефективним злиття в одному керівника і інструментального лідера. Йдеться, перш за все, про наукові колективи, продуктивність яких підвищується в тому випадку, якщо їх керівник здатний лідирувати в провідній науковій діяльності групи.

По-третє, існує немало типів соціальних груп, де через істотні вікові або статусні відмінності керівника і членів групи, описане вище поєднання неможливе.

Таким чином, основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет. Виникає питання, від чого залежить величина, ступінь авторитетності керівника? Виділимо ряд психологічних чинників, що визначають міру авторитетності керівника. До них можна віднести деякі особисті особливості, організаторський і мотиваційний потенціал (здатність лідирувати як лідер-організатор і лідер-мотиватор), ціннісну привабливість особистості керівника для членів групи (готовність розділити його принципи й ідеали) і найістотніший чинник - стиль управління, що реалізується керівником.

Зупинимося ще раз більш детально на типах лідерства. Вони залежать від структури групи і характеру задачі, що стоїть перед нею. Питання про типи лідерства широко освітлено в зарубіжній літературі. Існує декілька типологій лідерства.

В основі типології Дж. Морено лежить розділення структури групи на формальну і неформальну. Звідси виникає і класифікація типів лідерів на формальних і неформальних. Формальні лідери - це люди, яких члени групи вибирають або висувають на який-небудь формальний пост (наприклад, бригадири виробничих бригад, старости учбових груп тощо). Таким чином, формальні лідери пов'язані з офіційною організацією і мають нагоду представляти всю групу в цілому і захищати її інтереси перед адміністрацією. Неформальні лідери - це люди авторитетні у сфері психологічних взаємовідносин членів групи. Морено визначав лідера в термінах соціометричного статусу: лідер - це людина, яка вибирається великим числом членів групи або відбирається тими, що часто обираються. Окрім формального і неформального лідера він виділяє ще один тип - соціометричний. Соціометричний лідер - це конвергенція, що сходиться в одній особі формального і неформального лідера. Частіше за все він з'являється тоді, коли якогось неформального лідера висувають на формальний пост, довіряють йому впливати не тільки на психологічні взаємовідносини людей, але і на рішення формальних задач групи.

Дещо інший відтінок відмінності двох структур групи, а отже і лідерству, додала учениця Дж. Моренно X. Дженінгс. Вона запропонувала ділити групи на соціогрупи і психогрупи. Соціогрупа орієнтована на рішення задачі. Психогруппа направлена на встановлення людських взаємовідносин. Відповідно вона виділяє два типи лідера - соціолідер і психолідер. Її експерименти показали, що в соціогрупах категорія людей, що найбільше обирається, проявляє лідируючу поведінку наступного типу. Вони зацікавлені в добробуті групи в цілому, прагнуть зменшити ступінь ізоляції деяких членів групи, стимулюють інших до участі в груповій діяльності, прагнуть спрямувати взаємодію членів групи. Категорія людей, що найбільше обирається, в психогрупі більш орієнтована на людські, особисті відносини, ніж на групу в цілому. Відносини в психогрупі носять інтимний характер, в них джерело емоційної підтримки, вони дуже віддалено співвіднесені з груповою задачею!

Американський соціолог Ф. Селзник виділяє наступні два типи лідерів. Інституційний лідер - людина, яка є переважно фахівцем по висуненню і захисту цінностей, цілей, норм, правил групи. Він відповідає за рішення офіційних задач, які поставлені перед групою адміністрацією. Міжособистісний лідер - людина, яка прагне пом'якшити, згладити людські відносини, сформувати відчуття відданості і лояльності членів групи один до одного, зменшити тривожність, вирішити міжособистісні конфлікти. Він більш пов'язаний з людьми, ніж із задачами групи.

Інший американський учений, Р. Бейлз, розділяє групову структуру на два типи. Одна структура повністю направлена на рішення групової задачі, і тут потрібне ділове лідерство. Друга структура направлена на встановлення людських взаємовідносин, і тут потрібне популярне лідерство. Таким чином, він ділить лідерів на наступні два типи: діловий лідер, організуючий групу для вирішення конкретної задачі, і популярний лідер, що впливає на характер і спрямованість особистих взаємовідносин. Розділяючи ролі лідерів в значенні „ділової” і „популярності”, Бейлз вважає, що така диференціація сприяє структуризації групи. Він експериментально встановив, що діловий лідер стає все менш популярним. Посилаючись на цю думку Бейлза, німецький соціолог М. Гофштеттер сформулював теорему „дивергенції” - все більш різкої розбіжності „ділового” і „популярного” лідерів за напрямом впливу на членів групи. На його думку, „діловий” і „популярний” лідери паралельно керують групою, іноді заважаючи, іноді допомагаючи один одному в досягненні якомога найкращого результату. Ця закономірність виявилася типовою для формальних груп в організаціях.

Процесуальний підхід до типології лідерства пропонує американський психолог Ю. Хемфілл. Він розрізняє пробне, успішне і ефективне лідерство. Пробний лідер з'являється на початку діяльності групи, коли перед нею поставлена задача, а функціональні ролі ще не розподілені. Тому різні члени групи намагаються узяти на себе роль лідера і запропонувати правила організації, процедуру, режим роботи тощо. В процесі пробного лідерства людина прагне залучити членів групи у взаємодію з цілями рішення поставлених задач. Згода або відмова членів групи підкорятися пробному лідеру визначають його успішність. Успішний лідер - це людина, за якою пішли члени групи. Він залучає їх до групової взаємодії. Результатом успішного лідерства є те, що група бере новий курс в своїй діяльності. Ефективний лідер не тільки залучає членів групи у взаємодію, але і сприяє груповому рішенню задачі. Ефективне лідерство призводить до закінчення діяльності, коли задача групи вирішена. Отже, Хемфілл класифікує лідерство процесуально, розгортаючи його від початку діяльності групи (пробне лідерство) до спроб вирішити задачу (успішне лідерство) і, нарешті, до результату групового рішення (ефективне лідерство).

Дещо інша типологія запропонована Р. Кеттелом. Він розрізняє фокусуюче і розсіяне лідерство. Фокусуюче лідерство має місце у тому випадку, коли всі члени групи об'єдналися навкруги однієї особи. Тільки фокусуючий лідер спрямовує діяльність групи на рішення задачі. Він концентрує всі пропозиції членів групи, їх взаємовідносини і конфлікти, організовує їх діяльність і дозвілля. При розсіяному лідерстві різні лідерські функції виконують різні люди. Тут немає чіткої організаційної ієрархії взаємовідносин. На чолі групи стоять декілька лідерів, що часто суперечать один одному. Кеттел вказує, що розсіяне лідерство ефективно в структурованих, старих групах, а фокусуюче лідерство - в молодих, які тільки починають свою роботу.