- •Управління командами
- •Передмова Управління командою в діяльності керівника.
- •Розділ 1. Теоретичні основи управління виробничими групами і командами в в організаціях
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •1.1. Групи в організаціях: соціологічний аспект Природа соціальних груп в організаціях
- •Види соціальних груп. Формальні і неформальні групи
- •Групи за приналежністю до них індивідів
- •Групи за характером взаємовідносин між їх членами
- •Формальні і неформальні групи
- •Характеристики соціальних груп
- •1.2. Управління групами в організаціях: психологічний аспект Соціально-психологічна структура групи
- •Механізми групової динаміки в організації
- •Феномени групової життєдіяльності
- •1.3. Формування і розвиток соціальних груп в організації Причини формування груп в організації.
- •Процес розвитку соціальних груп в організації.
- •Типи малих груп, що використовуються у виробничих організаціях.
- •Типи і відмітні ознаки малих цільових груп (комітетів)
- •Об'єкти управління в групі (основні елементи групи і їх характеристика)
- •Стадії і рівні розвитку групи
- •1.4. Створення цільових груп в організаціях Цілі, задачі і напрями діяльності цільових груп, команд
- •Особливості створення цільових груп
- •Регламентація діяльності групи.
- •Вимоги до складу цільових груп
- •1.5. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в організації Управління соціально-психологічним кліматом організації
- •Задачі керівника по створенню стабільності соціальної системи групи
- •Показники соціально-психологічного клімату
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 2. Основи командоутворення
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •2.1. Командна форма організації робіт
- •2.2. Визначення команди
- •2.3. Характеристика команди
- •Порівняльна характеристика команди і формальної та неформальної груп
- •2.4. Ефект команди
- •2.5. Принципи роботи команди
- •Принципи роботи команди
- •2.6. Переваги та недоліки організації команди
- •Характеристика переваг роботи команди
- •Характеристика недоліків роботи команди
- •2.7. Розмір команди
- •2.8. Основні сфери діяльності команди
- •Рекомендації керівникові щодо організації команд залежно від сфери їх діяльності
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 3. Класифікація команд
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •3.1. Система класифікації команд
- •Приклади класифікації команд
- •3.2. Основні критерії класифікації команд
- •3.3. Типи команд та їх характеристика
- •3.4. Самонаправляємі команди
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 4. Розподіл ролей в команді
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •4.1. Необхідність розподілу ролей в команді
- •4.2. Чинники, що визначають ролі в команді
- •Розподіл ролей залежно від безпосередньої професійної діяльності, посадових обов’язків
- •Розподіл ролей залежно від взаємодії команди з клієнтами, партнерами, зовнішнім середовищем тощо
- •Розподіл ролей залежно від ситуації вирішення проблем
- •Розподіл ролей в команді на основі методу „Шість капелюхів”
- •Розподіл ролей залежно від процесу життєдіяльності команди та динаміки її успішного розвитку
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 5. Процес командоутворення
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •5.1. Підходи до командоутворення
- •Алгоритм організації колективних трудових процесів
- •5.2. Етапи командоутворення
- •5.3. Стадії розвитку команди
- •Зміна стану основних компонентів організації в процесі розвитку команди
- •Зміна групових норм внаслідок переходу до колективної форми організації праці з використанням командного підходу
- •Рекомендації керівникові для забезпечення успішного проходження стадій розвитку команди та створення самокерованої команди
- •Динамічна мережева структура управління як стадія розвитку команди
- •Рекомендації керівникові команди при переході до динамічної мережевої структури управління
- •5.4. Шляхи командоутворення
- •Природний шлях командоутворення
- •Чинник природного командоутворення – закономірності групової динаміки.
- •Завдання керівників та співробітників за стадіями природного шляху командоутворення1
- •Рекомендації керівникові щодо запобігання втрати професіоналів при природному командоутворенні
- •Чинник природного командоутворення – стиль керівництва
- •Цілеспрямований шлях командоутворення
- •Рекомендації керівнику при виборі цілеспрямованого шляху командоутворення
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 6. Формування команди
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •6.1. Етапи діяльності команди
- •6.2. Основні підходи до методів об'єднання команди
- •6.3. Методичний підхід до формування команд Метод організації інтелектуальних і управлінських команд
- •Рекомендації керівнику при підборі кандидатів при формуванні управлінських команд
- •Методи формування команд
- •Процес комплектування команди
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 7. Життєві цикли команди
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •7.1. Динаміка успішності розвитку команди та життєві цикли команди
- •Етап становлення
- •Етап успішного розвитку
- •Етап пошуку, або пошуковий період
- •7.2. Особливості індивідуального розвитку членів команди
- •7.3. Типові ситуації, що негативно впливають на команду, та рекомендації керівнику щодо їх вирішення
- •Рекомендації керівнику щодо вирішення проблем в команді, які виникають в зв’язку з оновлення її складу
- •Рекомендації керівнику щодо вирішення проблем в команді, які виникають в зв’язку з „випаданням з обійми” окремих членів команди
- •Рекомендації керівнику щодо вирішення проблем в команді, які виникають в зв’язку з неадекватним зростанням мотиваційних запитів, зміною особистих і духовних орієнтирів
- •Рекомендації керівнику щодо вирішення проблем в команді, які виникають в зв’язку із зниженням авторитету, відсутністю випереджаючого особистого зростання лідера команди
- •Рекомендації керівнику щодо вирішення проблем в команді, які виникають в зв’язку з появою в команді альтернативного неформального лідера
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 8. Організація роботи команди
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •8.1. Організація і координація роботи в команді
- •8.2. Організація взаємодії між командами
- •8.3. Форми організації спільної діяльності Організаційні позиції групи
- •Формування організаційної структури цільових груп і органу управління нею
- •Організація спільної діяльності команди проекту
- •Зв'язок організаційних культур, управлінських форм і типів спільної діяльності
- •8.4. Методи активізації роботи в групі
- •Мозковий штурм.
- •Синектика
- •Морфологічний аналіз
- •Функціонально-вартісний аналіз
- •Метод номінальної групи
- •8.5. Процедури пошуку узгодженого рішення
- •8.6. Рекомендації керівнику з активізації групової роботи і управління колективною творчістю
- •8.7. Навчання членів, керівників і організаторів (фахівців з групової діяльності) групи / команди
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 9. Моделі команд
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •9.1. Загальний огляд сучасного стану математичних моделей формування і функціонування команд Напрями досліджень
- •Математичні моделі і характеристики команд [1]
- •Загальна модель команди
- •Математичні моделі і властивості команд, що враховуються в них1
- •9.2. Задачі про призначення
- •Задача розподілу обсягів робіт
- •Задача розподілу функцій
- •Задача формування складу команди
- •9.3. Модель Маршака-Раднера
- •9.4. Стимулювання в командах
- •Модель колективного стимулювання
- •Класифікація моделей колективного стимулювання
- •Класифікація моделей стимулювання в командах [1]
- •Модель б. Холмстрома і її розвиток
- •Детерміновані моделі колективного стимулювання
- •9.5. Моделі інстуціонального управління
- •9.6. Моделі репутації
- •Модель ж. Тіроля
- •Модель норм поведінки
- •Модель загальних характеристик
- •Модель Шапіро-Стігліца
- •9.7. Експериментальні дослідження команд
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 10. Колективне вирішення проблем та прийняття рішень
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •10.1. Процес колективного вирішення проблем та прийняття рішень Переваги і недоліки колективного вирішення проблем
- •Переваги та недоліки колективного вирішення проблем та прийняття рішень
- •Робота в групі при колективному вирішенні проблем та прийнятті рішень
- •Групи за рішенням проблем
- •Принципи колективного прийняття рішень в організації
- •Алгоритм процесу колективного вирішення проблем та прийняття рішень
- •10.2. Методи колективного прийняття рішень
- •Групи методів колективного прийняття рішень
- •Структура співвідношень методів і етапів процесу колективного прийняття рішень
- •Короткий розгляд методів колективного прийняття рішень для кожного етапу процесу колективного прийняття рішень.
- •2) При визначенні кількості учасників
- •3) При забезпеченні обстановки, місця проведення:
- •4) Щодо тривалості та часу проведення:
- •5) При виборі типу проблем, які вирішуються методом мозкового штурму:
- •6) При озвученні проблеми:
- •7) При визначенні ролі керівника (лідера):
- •Рекомендації керівникові щодо правил проведення мозкового штурму
- •Рекомендації керівникові щодо етапів проведення мозкового штурму
- •Рекомендації керівникові щодо використання методів, заснованих на принципі (технології) мозкового штурму Брейнрайтінг.
- •Мозкова атака на дошці.
- •Мозковий штурм японський.
- •Багатоступінчаста (каскадна) мозкова атака.
- •Техніка генерування ідей.
- •Метод „Бритва Оккама”.
- •Діаграма спорідненості.
- •Деревовидна діаграма.
- •Рекомендації керівникові щодо використання методів колективного прийняття рішень при аналізі проблеми
- •Діаграма „риб'ячі кістки”.
- •Діаграма шести слів.
- •Діаграма зв'язків.
- •Рекомендації керівникові при зборі даних
- •Правила складання контрольних листків
- •Рекомендації керівникові щодо використання методів колективного прийняття рішень при інтерпретації даних
- •Діаграми Парето
- •Гістограми.
- •Рекомендації керівникові щодо використання методів колективного прийняття рішень при пошуку рішень
- •Аналіз силового поля.
- •Модифікований метод Дельфі.
- •Обмін думками.
- •Колажі та фантазії.
- •Матрична діаграма.
- •10.5. Аналіз ефективності рішення
- •Середовище прийняття рішень.
- •Критерії оцінки ідеї
- •Етапи проведення аналізу ефективності рішень
- •Послідовність оцінки ефективності рішень.
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 11. Стиль керівництва при командній роботі
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •11.1. Форми управління командами
- •11.2. Підходи до керівництва командою
- •11.3. Цілі, методи і принципи управління групою за різних моделей поведінки керівника
- •Підхід з позиції особистих якостей
- •Поведінковий підхід.
- •Ситуаційний підхід.
- •11.4. Лідер і керівник
- •11.5. Практичні рекомендації з раціоналізації управління, виходячи з ситуаційних моделей управління (Фідлер, Мітчел і Хаус, Херсі і Бланшер, Врум-Йетон) Ситуаційні підходи до ефективного лідерства
- •Ситуаційні чинники
- •Теорія життєвого циклу.
- •Стилі ухвалення рішень за Врумом-Йеттоном.
- •11.6. Підбір оптимальної моделі організаційної поведінки відповідно до ситуації, що склалася
- •11.7. Приклади використання партисипативного управління в японських фірмах. Аналіз японської філософії менеджменту
- •11.8. Управлінська решітка Блейка і Моутона
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 12. Планування діяльності команди
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •12.1. Етапи планування діяльності команди
- •12.2. Вибір тем, проектів, над якими працюватиме команда. Метод пріоритезації
- •Класифікація цілей
- •12.3. Правила формулювання і постановки цілей і задач для членів команди
- •12.4. Складання довгострокового плану
- •Таблична форма представлення стратегічного плану розвитку
- •12.5. Оперативне календарне планування
- •Оперативно-календарний план команди
- •12.6. Рекомендації керівникові при плануванні діяльності команди
- •Планова звітність
- •Контроль виконання роботи
- •12.7. Ситуативний аналіз (прогнозування)
- •Помилки ситуативного аналізу
- •Етапи (процедури) ситуативного аналізу
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Розділ 13. Ефективність діяльності команди
- •Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете:
- •13.1. Поняття ефективності діяльності команди
- •13.2. Умови ефективності діяльності команди
- •13.3. Критерії результативності команди як організаційної системи
- •Приклади позитивних і негативних норм
- •13.4. Поняття моніторингу ефективності діяльності команди
- •13.5. Моніторинг конкурентоспроможності команди
- •13.6. Формування системи моніторингових заходів і їх проведення
- •13.5. Форми моніторингу ефективності діяльності команди
- •Форми моніторингу ефективності команди
- •Профілактичний моніторинг ефективності команди. Програма моніторингу
- •Визначення особистої ефективності лідера команди.
- •Особиста ефективність лідера команди (форма а)[1]
- •Опитувальник самооцінки лідера команди1
- •Опитувальник оцінки лідера членом команди1
- •Визначення особистої ефективності кожного члена команди
- •Протокол моніторингу особистої ефективності (Форма в)1
- •Визначення ефективності команди в цілому
- •Проблемно-орієнтований моніторинг ефективності команди
- •13.8. Методи оцінки ефективності роботи команди
- •13.9. Методи підвищення ефективності команди
- •Терміни і поняття
- •Питання для перевірки знань
- •Завдання для індивідуальної роботи
- •Література для поглибленого вивчення
- •Словник основних термінів
- •Предметний покажчик
- •Література
11.4. Лідер і керівник
Феномени лідерства і керівництва є проявами процесу впливу, проте вони мають різну природу: керівництво - це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство має на увазі спонтанно виникаючий усередині групи психологічний вплив одного члена групи на інших.
Лідерство в групі — це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості або їх особливе поєднання, скільки структура взаємовідносин в даній конкретній групі. Ця система міжособистісних зв'язків формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, що в ній сформувалися. І саме на основі цих цінностей і цілей висувається конкретний лідер групи. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій і обставин.
Чи завжди соціометрична "зірка" є лідером? Ні, хоча останній в деяких групах може бути одночасно і "зіркою" і комунікативним центром групи.
"Зірка" може бути охарактеризована як "душа групи", центр її емоційного тяжіння. Це людина, до якої тягнуться в спілкуванні, відчувають себе комфортно поряд з ним.
Лідер - це особа, що має владу, має авторитет і право на вплив і оцінку.
Види лідерства
Інструментальне лідерство має на меті забезпечення управління групою в процесі рішення її цільових задач.
Роль експресивного лідерства - в забезпеченні позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності.
В будь-якій реальній групі може одночасно існувати декілька різнопланових лідерів, займаючи в ній свої власні "екологічні ніші" і не вступаючи один з одним в серйозні суперечності. Це тим більше можливо, що усередині кожної з двох виділених сфер може відбуватися ще більш глибока диференціація лідерських ролей. Так, усередині інструментального лідерства можна виявити лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита, лідера-майстра, лідера-скептика тощо.
А серед експресивних лідерів існують: лідер емоційної напруги (соціометрична „зірка”), лідер-генератор емоційного настрою тощо.
В цілому, чим вище рівень розвитку групи, тим більше в ній може бути різних проявів процесу лідерського впливу.
Керівництво можна визначити як процес управління групою, здійснюваний керівником як посередником соціального контролю і влади на основі правових повноважень і норм більш широкої, соціальної спільноти, в яку включена дана мала група.
Тобто, з одного боку, керівництво і лідерство вирішують однопорядкові близькі задачі: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних задач, пошук засобів для їх ефективного вирішення.
З другого боку, лідерство є психологічною характеристикою поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все, з погляду розподілу ролей управління - підкорення.
Проте не слід спрощувати психологічну суть феномена керівництва. В керівництві малою групою завжди присутні два пласти, два аспекти - формально-правовий аспект влади, який може бути названий "адмініструванням", і психологічний аспект влади, який багато в чому зближує керівника з неформальним лідером за способами дії на членів групи.
Проте не дивлячись на те, що в своїй психологічній сутності феномени керівництва і лідерства достатньо близькі, було б невірним стверджувати, що в ідеальному випадку в групі керівник і лідер повинен поєднуватися в одній особі. Проти такого злиття можна привести декілька важливих доводів.
По-перше, частіше всього лідер і керівник групи мають різну орієнтацію: керівник цілком направлений на задачу, а лідер більше орієнтований на внутрішні інтереси групи. В цьому випадку, якщо експресивний лідер стає формальним керівником, він або розвалює групову діяльність, або вимушений переорієнтуватися на інструментальні функції, вступивши в конфлікт з групою. Тобто він або не стає керівником, або перестає бути лідером.
По-друге, можна виділити лише достатньо специфічний рід груп, для яких буде ефективним злиття в одному керівника і інструментального лідера. Йдеться, перш за все, про наукові колективи, продуктивність яких підвищується в тому випадку, якщо їх керівник здатний лідирувати в провідній науковій діяльності групи.
По-третє, існує немало типів соціальних груп, де через істотні вікові або статусні відмінності керівника і членів групи, описане вище поєднання неможливе.
Таким чином, основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет. Виникає питання, від чого залежить величина, ступінь авторитетності керівника? Виділимо ряд психологічних чинників, що визначають міру авторитетності керівника. До них можна віднести деякі особисті особливості, організаторський і мотиваційний потенціал (здатність лідирувати як лідер-організатор і лідер-мотиватор), ціннісну привабливість особистості керівника для членів групи (готовність розділити його принципи й ідеали) і найістотніший чинник - стиль управління, що реалізується керівником.
Зупинимося ще раз більш детально на типах лідерства. Вони залежать від структури групи і характеру задачі, що стоїть перед нею. Питання про типи лідерства широко освітлено в зарубіжній літературі. Існує декілька типологій лідерства.
В основі типології Дж. Морено лежить розділення структури групи на формальну і неформальну. Звідси виникає і класифікація типів лідерів на формальних і неформальних. Формальні лідери - це люди, яких члени групи вибирають або висувають на який-небудь формальний пост (наприклад, бригадири виробничих бригад, старости учбових груп тощо). Таким чином, формальні лідери пов'язані з офіційною організацією і мають нагоду представляти всю групу в цілому і захищати її інтереси перед адміністрацією. Неформальні лідери - це люди авторитетні у сфері психологічних взаємовідносин членів групи. Морено визначав лідера в термінах соціометричного статусу: лідер - це людина, яка вибирається великим числом членів групи або відбирається тими, що часто обираються. Окрім формального і неформального лідера він виділяє ще один тип - соціометричний. Соціометричний лідер - це конвергенція, що сходиться в одній особі формального і неформального лідера. Частіше за все він з'являється тоді, коли якогось неформального лідера висувають на формальний пост, довіряють йому впливати не тільки на психологічні взаємовідносини людей, але і на рішення формальних задач групи.
Дещо інший відтінок відмінності двох структур групи, а отже і лідерству, додала учениця Дж. Моренно X. Дженінгс. Вона запропонувала ділити групи на соціогрупи і психогрупи. Соціогрупа орієнтована на рішення задачі. Психогруппа направлена на встановлення людських взаємовідносин. Відповідно вона виділяє два типи лідера - соціолідер і психолідер. Її експерименти показали, що в соціогрупах категорія людей, що найбільше обирається, проявляє лідируючу поведінку наступного типу. Вони зацікавлені в добробуті групи в цілому, прагнуть зменшити ступінь ізоляції деяких членів групи, стимулюють інших до участі в груповій діяльності, прагнуть спрямувати взаємодію членів групи. Категорія людей, що найбільше обирається, в психогрупі більш орієнтована на людські, особисті відносини, ніж на групу в цілому. Відносини в психогрупі носять інтимний характер, в них джерело емоційної підтримки, вони дуже віддалено співвіднесені з груповою задачею!
Американський соціолог Ф. Селзник виділяє наступні два типи лідерів. Інституційний лідер - людина, яка є переважно фахівцем по висуненню і захисту цінностей, цілей, норм, правил групи. Він відповідає за рішення офіційних задач, які поставлені перед групою адміністрацією. Міжособистісний лідер - людина, яка прагне пом'якшити, згладити людські відносини, сформувати відчуття відданості і лояльності членів групи один до одного, зменшити тривожність, вирішити міжособистісні конфлікти. Він більш пов'язаний з людьми, ніж із задачами групи.
Інший американський учений, Р. Бейлз, розділяє групову структуру на два типи. Одна структура повністю направлена на рішення групової задачі, і тут потрібне ділове лідерство. Друга структура направлена на встановлення людських взаємовідносин, і тут потрібне популярне лідерство. Таким чином, він ділить лідерів на наступні два типи: діловий лідер, організуючий групу для вирішення конкретної задачі, і популярний лідер, що впливає на характер і спрямованість особистих взаємовідносин. Розділяючи ролі лідерів в значенні „ділової” і „популярності”, Бейлз вважає, що така диференціація сприяє структуризації групи. Він експериментально встановив, що діловий лідер стає все менш популярним. Посилаючись на цю думку Бейлза, німецький соціолог М. Гофштеттер сформулював теорему „дивергенції” - все більш різкої розбіжності „ділового” і „популярного” лідерів за напрямом впливу на членів групи. На його думку, „діловий” і „популярний” лідери паралельно керують групою, іноді заважаючи, іноді допомагаючи один одному в досягненні якомога найкращого результату. Ця закономірність виявилася типовою для формальних груп в організаціях.
Процесуальний підхід до типології лідерства пропонує американський психолог Ю. Хемфілл. Він розрізняє пробне, успішне і ефективне лідерство. Пробний лідер з'являється на початку діяльності групи, коли перед нею поставлена задача, а функціональні ролі ще не розподілені. Тому різні члени групи намагаються узяти на себе роль лідера і запропонувати правила організації, процедуру, режим роботи тощо. В процесі пробного лідерства людина прагне залучити членів групи у взаємодію з цілями рішення поставлених задач. Згода або відмова членів групи підкорятися пробному лідеру визначають його успішність. Успішний лідер - це людина, за якою пішли члени групи. Він залучає їх до групової взаємодії. Результатом успішного лідерства є те, що група бере новий курс в своїй діяльності. Ефективний лідер не тільки залучає членів групи у взаємодію, але і сприяє груповому рішенню задачі. Ефективне лідерство призводить до закінчення діяльності, коли задача групи вирішена. Отже, Хемфілл класифікує лідерство процесуально, розгортаючи його від початку діяльності групи (пробне лідерство) до спроб вирішити задачу (успішне лідерство) і, нарешті, до результату групового рішення (ефективне лідерство).
Дещо інша типологія запропонована Р. Кеттелом. Він розрізняє фокусуюче і розсіяне лідерство. Фокусуюче лідерство має місце у тому випадку, коли всі члени групи об'єдналися навкруги однієї особи. Тільки фокусуючий лідер спрямовує діяльність групи на рішення задачі. Він концентрує всі пропозиції членів групи, їх взаємовідносини і конфлікти, організовує їх діяльність і дозвілля. При розсіяному лідерстві різні лідерські функції виконують різні люди. Тут немає чіткої організаційної ієрархії взаємовідносин. На чолі групи стоять декілька лідерів, що часто суперечать один одному. Кеттел вказує, що розсіяне лідерство ефективно в структурованих, старих групах, а фокусуюче лідерство - в молодих, які тільки починають свою роботу.
