21.6. Правосуддя у кримінальних справах

Порядок провадження у кримінальних справах вста­новлюється Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України). Відповідно до ст. 2 цього Кодексу за­вданнями кримінального судочинства є охорона прав та за­конних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, ви­криття винних та забезпечення правильного застосування за­кону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Як уже зазначалося, правосуддя здійснюється лише судом, однак всебічність, повнота й об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують чима­лої кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно з законом майже кожна кримінальна справа повинна пройти стадію по­переднього розслідування.

Попереднє розслідування провадиться у двох формах: досудове слідство та дізнання. Досудове слідство здійснюється слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції і слідчими органів безпеки (ст. 102 КПК України). Органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, началь­ники військових установ, митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожеж­ного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК України).

Згідно зі ч. 2 ст. 94 КПК України підставами для по­рушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Достатніми вважаються дані, які свідчать про факт підготовки чи вчинення діяння, передбаче­ного кримінальним законом. За наявності згаданих підстав прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя (суд) мають право порушити кримінальну справу.

Приводами до порушення кримінальної справи є: за­яви або повідомлення підприємств, установ, організацій, по-

295садових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинен­ня злочину або з поличним; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом діз­нання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94 КПК України).

Деяка кількість кримінальних справ не проходить ста­дію попереднього розслідування. Це передусім справи приват­ного обвинувачення, які порушуються тільки суддею за скар­гою потерпілого. До справ приватного обвинувачення закон відносить справи про умисне легке тілесне ушкодження або побої, про самоправство. Крім того, попереднє розслідування не проводиться у справах про злочини, що не становлять ве­ликої суспільної небезпеки, для яких передбачено протоколь­ну форму досудової підготовки матеріалів, зокрема, у спра­вах про такі злочини, як відкрите чи таємне викрадення чужо­го майна, ухилення від сплати аліментів на дітей, шахрайство, хуліганство, фіктивне підприємництво, незаконне полювання, порушення правил адміністративного нагляду та ін.

Відповідно до ст. 212 КПК України досудове слідство закінчується винесенням одного з трьох можливих рішень: 1) обвинувального висновку; 2) постанови про закриття кримі­нальної справи; 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено. Після складення обвинувального висновку слідчий направляє спра­ву прокурору. Останній, затвердивши обвинувальний висно­вок, передає справу до суду.

З цього моменту починається провадження справи у суді першої інстанції. Спочатку суддя одноособове за обов'язковою участю прокурора здійснює попередній розгляд справи. Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а в разі складності справи - не пізніше тридцяти діб із дня надходження її до суду. На цій

296

стадії суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі пи­тання: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надій­шла: чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України; чи є підстави для зміни, скасування або обран­ня запобіжного заходу; чи не було допущено під час пору­шення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК України, без усунення яких спра­ву не може бути призначено до судового розгляду.

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призна­чення справи до судового розгляду; про зупинення прова­дження у справі; про повернення справи прокурору; про на­правлення справи за підсудністю; про закриття справи; про повернення справи на додаткове розслідування.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.

Після проведення підготовчих дій до суду починається стадія судового розгляду.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої ін­станції, як правило, одноособове суддею, який діє від імені

суду.

Кримінальні справи про злочини, за які законом перед­бачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції коле-гіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом перед­бачено можливість призначення покарання у вигляді довічно­го позбавлення волі, у суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Головними учасниками судового розгляду є дві сторо­ни: сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (під-

297

судний, захисник і законний представник, цивільний відпові­дач і його представник). Відповідно до ст. 261 КПК України вони користуються рівними правами щодо заявления відводів і клопотань, подання доказів, участі в їх дослідженні та дове­денні їх переконливості, виступу в судових дебатах, оскар­ження процесуальних рішень суду.

Рівність процесуальних прав учасників судового роз­гляду є однією з необхідних передумов реалізації принципу змагальності кримінального судочинства. Цей принцип озна­чає, що в судовому засіданні процесуальний спір між собою ведуть дві сторони - обвинувачення і захист, кожна з яких обстоює свою процесуальну позицію, права і законні ін­тереси, забезпечуючи таким чином суду можливість повно, всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини кримінальної справи, що розглядається, з метою встановлення істини і прийняття правильного рішення.

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинст­ві, за наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.

Основною частиною судового розгляду є судове слід­ство, сутність якого полягає в дослідженні судом за участю обвинувачення і захисту всіх обставин справи, всіх доказів -як зібраних органами досудового слідства, так і витребуваних судом з власної ініціативи та за клопотанням сторін судового розгляду.

Від того, наскільки повно, всебічно і ретельно дослідже­но докази, залежить установлення істини у справі і постанов­ления законного та обґрунтованого вироку.

Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів. Вони складаються з промов прокурора, по­терпілого, підсудного, захисника, а також інших учасників процесу. У цій частині судового розгляду його учасники під­бивають підсумок судового слідства, дають оцінку дослідже­них у судовому засіданні доказів, обґрунтовують свою пози­цію у справі.

По закінченні судових дебатів підсудному надається останнє слово, яке є важливою процесуальною гарантією реа­лізації підсудним свого права на захист. В останньому слові підсудний має право дати власну оцінку проведеного судово-298

го розгляду, всієї сукупності доказів, висловити своє ставлен­ня до обвинувачення, оцінити власні дії і звернутися до суду з відповідними проханнями.

Після дослідження всіх обставин справи на судовому слідстві, проведення судових дебатів і останнього слова під­судного суд негайно йде до нарадчої кімнати для оформлення постановления вироку. Кримінально-процесуальний закон ви­значає вирок як рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи (п. 12 ст. 32 КПК України). Вирок по­становляється ім'ям України. Він набирає чинності після за­кінчення строку апеляційного оскарження (тобто після закін­чення п'ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку), є обов'язковим для всіх фізичних і юридичних осіб і підлягає безумовному виконанню. Подання апеляції на вирок суду зу­пиняє набрання ним чинності та його виконання.

Обвинувальний вирок, що набрав законної сили, звер­тається до виконання відповідним розпорядженням того суду, який постановив вирок. Вироки, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у касаційному провадженні та в по­рядку виключного провадження.

Г л а в а 22 ПРОКУРАТУРА, АДВОКАТУРА Й ОКРЕМІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ