15.2. Приватно-правовий компонент регулювання господарських відносин

Господарсько-виробничі відносини як різновид пред­мета господарсько-правового регулювання за своїм методом фактично тотожні загальній категорії приватно-правового ре­гулювання.

Такі відносини можуть стосуватися інвестування, тобто залучення коштів та майна до підприємницької діяльності, укладання договорів, пов'язаних із постачанням матеріалів, си­ровини для виробництва товарів, і реалізації вироблених това­рів та послуг.

Приватно-правові відносини взагалі й у підприємництві зокрема реалізуються на засадах автономії суб'єктів один від одного та від держави за майновими й організаційними озна­ками; на засадах рівноправного становища суб'єктів у стосун­ках між собою (тому й угоди укладаються лише в тому випад­ку, коли існує збіг волевиявлення сторін щодо умов таких угод); на засадах свободи договору та судового розгляду спорів між ними. Стаття 6 ГК конкретизує загальні для приватно­правового регулювання принципи, також принципи свободи підприємництва; вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання еконо­мічних процесів тощо.

Головне завдання законодавства в галузі приватно­правового регулювання підприємництва: визначення кваліфі­каційних критеріїв власне підприємництва; визначення суб'єк­тів підприємницької діяльності та обсягу їх правосуб'єктності з переліком можливих обмежень; визначення державних гаран­тій підприємницької діяльності.

Важливим завданням приватно-правового регулювання є визначення переліку організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності. З одного боку, тут існують різні за специфікою інтереси засновників як між собою, так і щодо за­снованого ними підприємства. Наприклад, підприємство може бути зацікавлене у збільшенні своїх активів за рахунок залу­чення коштів нових акціонерів, але не всі існуючі акціонери з цим погоджуються, адже їхня частка може таким чином змен-218

шитися. З іншого боку, AT як організаційно-правова форма за­безпечує певну стабільність підприємства за рахунок того, що акціонер не може вийти з числа учасників товариства доти, по­ки у нього не викуплять належні йому акції. Чи знайде він по­купця на них, товариство не цікавить, і це безпосередньо не відбивається на його майновому стані. Проте акціонер може вважати, що його інтереси недостатньо захищені. На противагу цьому учасник товариства з обмеженою відповідальністю може вимагати при виході з товариства виділу майна, що відповідає його частці корпоративних прав щодо товариства. Учасника це може задовольнити, але саме підприємство, його майновий стан знаходиться під постійною загрозою.

Різні організаційно-правові форми підприємницьких юридичних осіб утворюють певний баланс між інтересами за­сновників, їх бажаннями ризикувати, потребою залучити необ­хідну кількість та якість активів для успішного бізнесу в пев­ному секторі ринку і публічними інтересами, які держава має щодо окремого виду виробництва чи галузі економіки, а також характеру послуг, що надаються, тощо. Наприклад, держава вимагає від підприємств, чиї операції пов'язані із залученням коштів громадян, підвищених розмірів мінімального статутно­го фонду.

Юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм, які відрізняються одна від одної за порядком утворення; за правовим режимом майна, переданого засновниками підприємству (на праві власності чи господарського відання); за встановленим мінімальним розмі­ром статутного фонду; за порядком управління юридичною особою, переліком та компетенцією керівних органів; за харак­тером майнової відповідальності засновників згідно з зо­бов'язаннями заснованого ними підприємства перед третіми особами (відповідальність може бути обмеженою, додатковою або повною, частковою та солідарною).

Підприємством як головною правовою формою суб 'єк-та господарювання (ст. 62 ГК) визнається самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими

219суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Необ­хідно звернути увагу на те, що згідно з ГК підприємство висту­пає, в першу чергу, як суб'єкт правовідносин, на відміну від ЦК, де підприємство (ст. 191 цього Кодексу) виступає як єди­ний майновий комплекс, визнаний нерухомістю, і належить до категорії об'єктів цивільних прав.

Відповідно до ст. 63 ГК в Україні можуть діяти: прива­тне підприємство; підприємство колективної власності; кому­нальне підприємство; державне підприємство; підприємство, засноване на змішаній формі власності; підприємства з інозем­ними інвестиціями та іноземні підприємства. Залежно від спо­собу утворення та формування статутного фонду в Україні ді­ють унітарні та корпоративні підприємства.

Законодавство вдосконалюється як поглибленням регу­лювання (готується окремий Закон "Про акціонерні товарист­ва'¹), так і шляхом формування специфічних вимог до підпри­ємств, які працюють у сфері банківських або страхових послуг і є, відповідно, комерційними банками, страховими компанія­ми, іншими видами фінансово-кредитних установ.