18.2. Адміністративне право і державне управління

Державне управління, поряд із виконанням законодав­чих функцій і правосуддя, є однією з основних форм держав­ної діяльності. Його здійснення покладено на систему органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, обласні, районні, міські (міст Києва і Севастополя) місцеві державні адмініст­рації. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабі­нету Міністрів України, інших центральних і місцевих орга­нів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. Так, повноваження місцевих державних адміністра­цій урегульовані Законом України "Про місцеві державні ад­міністрації" від 09.04.1999 р. Оскільки порядок здійснення виконавчої влади (державного управління) регулюється ак­тами, що містять, як правило, норми адміністративного права, то в теорії і практиці державного будівництва адміністративне 242

право одержало найменування "управлінське право".

Державне управління здійснюють й інші органи, які законодавством не віднесені до органів виконавчої влади: управління і відділи міністерств, державних комітетів, центральних органів зі спеціальним статусом на місцях, адмі­ністрації державних підприємств, організацій, установ тощо.

Структура державного управління є складною, її ос­новні елементи - керівні і керовані системи, їх суб'єкти й об'єкти. Це державні виконавчі органи, їх апарат, сфери і га­лузі управління, підприємства та об'єднання, об'єкти інфра­структури (транспорт, зв'язок тощо), наукові й соціально-культурні установи, окремі особи і т.п.

Державне управління можна розглядати як виконавчо-розпорядчу діяльність певної системи державних органів, спеціально створених для здійснення функцій держави по ви­конанню її завдань у сферах економіки, соціально-культурного будівництва та адміністративно-політичної дія­льності. Це, однак, не означає, що державне управління є сфе­рою діяльності лише виконавчих органів. Питання управління вирішуються як законодавчими органами, що здійснюють за­конодавче регулювання в усіх сферах суспільної діяльності, так і органами місцевого самоврядування. Проте основний обсяг управлінської діяльності покладено на органи виконав­чої влади.

18.3. Адміністративне правопорушення (проступок)

Адміністративна відповідальність настає за здійснення правопорушень, передбачених Кодексом України про адміні­стративні правопорушення (КУпАП) та іншими законами України.

Згідно зі ст. 9 КУпАП України адміністративне право­порушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи грома­дян, на встановлений порядок управління і за яку законодав­ством передбачено адміністративну відповідальність. Озна­ками адміністративного правопорушення є протиправність,

243суспільна шкідливість та адміністративна караність.

Протиправність адміністративного правопорушення полягає в тому, що порушуються загальнообов'язкові прави­ла, встановлені державою. Адміністративний проступок може виявлятися як у протиправній дії, так і у протиправній бездія­льності. У першому випадку вчиняється дія. заборонена зако­ном (наприклад, дрібне розкрадання державної або громадсь­кої власності), у другому - правопорушник не діє, коли закон потребує активних дій (наприклад, ухилення свідка від явки до суду).

Адміністративне правопорушення, що є винним діянням, може бути вчинено як умисно, так і з необережності. При умисній формі вини особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлює про­типравний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає її шкід­ливі наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання. Необере­жність має місце, коли особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків своєї дії, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає протиправності вчиненого, хоча повинна була і могла її усвідомлювати.

Суспільна шкідливість адміністративного правопору­шення означає, що ним заподіюється шкода суспільним від­носинам, які охороняються: державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановле­ному порядку управління. Ця шкода може бути як матеріаль­ною, так і іншою (моральною, організаційною тощо).

Адміністративна караність проступку виявляється в то­му, що за його вчинення законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення.

Вчинити адміністративне правопорушення і нести відповідальність за нього можуть громадяни і посадові особи. Громадяни несуть адміністративну відповідальність по досяг­ненні ними 16-річного віку на момент вчинення адміністрати­вного правопорушення. До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24 КУпАП України. В окремих випадках, вказаних у ст. 13 КУпАП, особи, які вчинили адмі-

244

ністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років, підля­гають адміністративній відповідальності на загальних засадах (наприклад, за дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, пору­шення правил дорожнього руху тощо).

КУпАП України передбачає також особливості відпові­дальності військовослужбовців і працівників органів внутрі­шніх справ за адміністративне правопорушення. Вони несуть відповідальність у цих випадках не в адміністративному по­рядку, а за дисциплінарними статутами. За окремі адміністра­тивні проступки (порушення правил, норм та стандартів, що стосуються дорожнього руху, правил полювання, рибальства й охорони рибних запасів, митних правил, контрабанда та ін.) ці особи несуть адміністративну відповідальність на загаль­них засадах, однак і за такі правопорушення до них не можуть бути застосовані виправні роботи та адміністративний арешт.

Посадові особи згідно зі ст. 14 КУпАП України підля­гають адміністративній відповідальності за правопорушення, що пов'язані з недодержанням встановлених правил, забезпе­чення виконання яких належить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення відповідних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими особами, зокрема підле­глими.