15.3. Публічно-правовий компонент регулювання господарських відносин

Держава, як уже зазначалося, має щодо ринкових від­носин певні публічні інтереси, що стосуються, насамперед, ефективності функціонування ринкового механізму. Вона сама стає суб'єктом правовідносин із підприємствами через свої чис­ленні органи виконавчої влади, на які покладено функції та відповідні повноваження в цій галузі суспільних відносин, їх прийнято називати "вертикальними", або точніше - публічно-правовими, бо держава і є уособленням публічної влади, яка використовує свої односторонні владні повноваження для впливу на форми та зміст ринкових відносин, на додержання законності в них. Функції держави у галузі економіки є дуже різноманітними - це такі, як: встановлення правил функціону-

220

вання ринку на засадах конкуренції та вільного ціноутворення; безпосередній вплив на зміст ринкових процесів (наприклад, шляхом регулювання грошової маси); безпосередня участь в економічних процесах через державні підприємства, закупки товарів, сировини для державних потреб тощо.

Публічно-правове регулювання ринкових відносин має імперативний, тобто владний характер і реалізується в формі ви­значених ГК організаційно-господарських відносин. Необхідно підкреслити, що з прийняттям ГК на рівень законодавчої коди­фікації було піднято цілу систему відносин між державою та суб'єктами господарювання, яка включає в себе передусім: ви­значення форм реалізації державою економічної політики та її основних напрямків, а також основних засобів державного регу­лювання господарської діяльності; спробу систематизації право­вої регламентації застосування уповноваженими органами міс­цевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій за порушення суб'єктами господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Однак треба визнати, що ГК - це кодифікація госпо­дарського законодавства, яка передбачає існування певної сис­теми узгодженого з ГК господарського законодавства у вигляді законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо (ст. 7 ГК), що регулюють окремі сфери правового господарського порядку в Україні.

Так, у тих видах підприємницької діяльності, які пов'язані з потенційною загрозою життю, здоров'ю громадян, стану екології, держава впроваджує щодо підприємців додат­кові кваліфікаційні вимоги, що мають назву ліцензування. Во­но здійснюється на підставі Закону України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності".

Окремою підгалуззю законодавства у сфері підприєм­ництва є регулювання забезпечення державою умов економіч­ної конкуренції. В основу такого законодавства покладено За­кони України: "Про захист економічної конкуренції"", "Про за­хист від недобросовісної конкуренції¹", "Про антимонопольний комітет". Дія мінімізації негативних наслідків діяльності на ринках у тих випадках, коли неможливо утворення конкурент-

221ного середовища (наприклад, з технологічних причин), щодо таких суб'єктів (так званих природних монополій) застосову­ється Закон України "Про природні монополії"'. Цей Закон пе­редбачає право регулювання державою цін і тарифів на вироб­лені товари та надані послуги, а також доступу споживачів до товарів або користування послугами природних монополістів тощо.

Слід вказати, що у певних галузях підприємництва (на­приклад, на ринку здійснення банківських послуг) державою встановлюється системний, постійно діючий механізм регулю­вання, що здійснюється спеціально утвореним державним ор­ганом. Так, специфікою діяльності комерційних банків є їх ду­же важлива роль, з одного боку, в забезпеченні розрахунків під час обігу товарів та послуг, а з другого - в акумуляції коштів для їх подальшого цілеспрямованого інвестування в економіку. Публічні інтереси в цій галузі полягають в тому, що держава воліє забезпечити стабільність банківської системи, через яку вона впливає на макроекономічні процеси в країні.

Водночас, виходячи з того, що банки оперують на рин­ку здебільшого не власними, а залученими коштами, це є дода­тковим чинником ризику, який впливає на стабільність комер­ційного банку. Тому держава досить детально контролює і процес створення комерційних банків, ставлячи вимоги до розмірів та складу статутного фонду інших фондів, кваліфікації керівних осіб, видів банківських послуг, що будуть надаватися. Однак такий контроль (нагляд) з боку Національного банку України здійснюється в процесі всієї діяльності комерційних банків. Контролюються виконання банківських послуг і голо­вне - додержання встановлених економічних нормативів бан­ківської діяльності, які розраховані на запобігання ризикових операцій, що можуть поставити під загрозу не тільки численних клієнтів банку, але й інші банки, пов"язані між собою системою міжбанківського кредиту та іншими відносинами. Для забезпе­чення регулюючої функції держави в цій галузі Законом Укра­їни "Про Національний банк України" передбачено низку влад­них повноважень Національного банк), в тому числі й щодо застосування заходів юридичної відповідальності комерційних

222

банків, включаючи усунення адміністрації банку, а також його ліквідацію.

Головною проблемою розвитку підприємницького за­конодавства є, безумовно, забезпечення того розумного балан­су між сферою приватно-правового регулювання, що через ре­алізацію принципу свободи підприємництва дає можливість реалізуватися підприємницькій ініціативі, а також сферою пу­блічно-правового регулювання, яке для захисту публічних ін­тересів, безпечного і ефективного функціонування ринкових відносин має об'єктивно обмежувати ці свободи і мотивацію. Сучасний стан законодавства та режим його застосування, осо­бливо з боку органів держави, показує, що оптимальне співвідношення цих чинників поки що не знайдено.