14.9. Загальні положення про договір

Договором є домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав і обов'язків. Договір є різновидом правочинів (дво-або багатосторонніх) і однією із підстав виникнення цивіль­них прав та обов'язків. Як і будь-який інший правочин, дого­вір — це вольовий акт, у якому знаходить вираження домовле­ність двох або більше сторін, без досягнення якої він вважа­ється неукладеним. Договір виконує значну роль у забезпе­ченні регулювання відносин майнового обороту і є основним засобом встановлення договірних зобов"язань. Саме тому до­говір визнається джерелом цивільного права, а ЦК визначає співвідношення актів цивільного законодавства і договору, віддаючи останньому перевагу. Зокрема, сторони мають пра­во врегулювати в договорі, який передбачений актами циві­льного законодавства, свої відносини, які не врегульовані ци­ми актами. У регулюванні цивільних відносин застосовуються

204

також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.

Цивільний кодекс встановлює принцип свободи дого­вору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору. Змістом договору є умови, визначені сторонами самостійно, а також ті, обов'язковість яких визначена законом. Для деяких договорів обов'язковими є типові умови. У одному договорі можуть бути поєднані умови кількох типів договорів. Такі до­говори називаються змішаними.

Аналіз положень ЦК дозволяє виділити такі основні види договорів. Договори можуть бути основними і попере­дніми. Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо. У попередньому договорі сторони зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти у майбутньому основний договір. Договори можуть бути вільними та обов'язковими. Більшість договорів в умовах ринкової економіки є вільними, враховуючи, що їх укладення залежить виключно від волі сторін. Обов'язковий договір дещо обмежує договірну свободу сторін, оскільки укладається на підставі нормативно-правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органів місцевого само­врядування, який є для них обов'язковим. Одним із їх різно­видів є публічний договір, в якому одна сторона (підпри­ємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї зве­рнеться. Договори можуть бути взаємоузгодженими і догово­рами приєднання. У взаємоузгоджених договорах умови вста­новлюються (розробляються) усіма сторонами договору. До­говором приєднання визнається домовленість, умови якої встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандарт­них формах, який може бути укладений лише шляхом при­єднання другої сторони до запропонованих контрагентом умов правочину у цілому. Договори можуть укладатись і ви­конуватися в інтересах їх учасників або на користь третіх осіб. Більшість цивільно-правових договорів є такими, що

205укладаються на користь сторін і право вимагати їх виконання належить лише сторонам, які беруть у них участь як контра­генти. У договорах користі третьої особи боржник зо­бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Зміст цивільно-правового договору становлять умови, на яких він укладається. Умови договору можуть визначатися на розсуд сторін І погоджуватися ними (ініціативні) або бути обов'язковими згідно з актами цивільного законодавства (обов'язкові). Відповідно до положень ЦК перевага віддається саме ініціативним умовам договору, оскільки це цілком узго­джується з принципом свободи договору. Обов'язковими є умови, які стосовно окремих видів договору закріплені в ак­тах цивільного законодавства, положення яких є обов'яз­ковими для сторін.

Укладення цивільно-правового договору полягає у до­сягненні між його сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов. Укладення договору знаходить вираження у здійсненні пропозиції укласти договір (оферту) і прийнятті зробленої пропозиції другою стороною (акцепту). Оферентом є сторона, яка запропонувала укласти договір, а акцептантом -сторона, яка прийняла її.

Цивільний кодекс визначає окремі види договірних зо­бов'язань, що групуються з урахуванням основної правової ме­ти, досягнення якої прагнуть сторони. Це, зокрема, договори про передачу майна у власність. До них слід віднести договір купівлі-продажу (поставки, контрактації, постачання енергети­чних та інших ресурсів через об'єднану мережу і міни), дарування (пожертви), ренти, довічного утримання (до­гляду). Договори на передачу майна у користування, до яких належать найм (оренда), прокат, найм (оренда земельної ділян­ки), найм (оренда) транспортного засобу, лізинг, найм (оренда) житла, позичка. До договорів на виконання робіт слід віднести підряд, побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на прое­ктні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або до­слідно-конструкторських та технологічних робіт. Договорами на виконання послуг є договір перевезення, транспортного

206

експедирування, зберігання, страхування, доручення, комісії, управління майном. Договорами, які опосередковують кредит­но-розрахункові відносини, є позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг. Окрема група догово­рів — це договори у сфері інтелектуальної власності, зокрема, договори щодо розпоряджання правами інтелектуальної влас­ності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлен­ня і використання об'єкта інтелектуальної власності тощо. Цей перелік не є вичерпним.