14.7. Захист права власності

Захист права власності здійснюється в судовому по­рядку, а також іншими засобами, передбаченими в цивільно­му законодавстві. Суб'єктами захисту виступають носії права власності - власники, права яких порушені. Проте не тільки їх права підлягають захисту. В широкому розумінні слід говори­ти про захист осіб, які є потенційними власниками, тобто у них із зверненням до суду лише виникне право власності. Прикладом може слугувати позов про визнання права власно­сті. Застосування механізмів захисту права власності викори­стовується й для захисту прав невласників. Так, ст. 395 ЦК передбачає можливість існування інших видів речових

прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть передбачатись іншими законами. Очевидно, при цьому йдеться про захист прав таких суб'єктів публічного права, які не є власниками свого майна і їх правовий статус не регулюється ЦК. але вони є учас­никами цивільного обороту. Це суб'єкти права повного госпо­дарського відання (державні й комунальні підприємства) й опе­ративного управління (казенні підприємства, державні й кому­нальні установи). Права цих осіб підлягають захисту таким же чином, як і права власника (ст. 396 ЦК), в тому числі від власни­ка майна. Так само повинні захищатися права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які знаходяться з влас­ником майна у зобов'язальних правовідносинах. Це орендарі, зберігачі, заставодержателі тощо.

Відповідачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недо­бросовісні набувачі), так і сторона за відповідним договором, а також заподіювачі шкоди.

Для висунення вимог щодо захисту власникові не слід чекати настання порушення його права, бо він може зверну­тися до суду з вимогою про заборону вчинення іншою особою дій, які ще не порушили, але можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання та­кому порушенню. Тобто підставою для такого позову може бути навіть прогнозування власником можливості порушення свого права власності. Однак при цьому власник буде зо­бов'язаний доказати суду можливість порушення належного йому права у найближчому майбутньому і необхідність засто­сування превентивних мір. Після порушення права власності власник має право на судовий захист у всіх випадках.

14.8. Цивільно-правова відповідальність

Більшість норм цивільного права спрямована на пози­тивне регулювання особистих немайнових та майнових відно­син, які є предметом цивільного права. Нормальний розвиток цивільних правовідносин характеризується добросовісним здійсненням їх учасниками своїх суб'єктивних прав та вико-

200

201нанням цивільних обов'язків. Належна правомірна поведінка учасників цивільних правовідносин забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, що встановлюються догово­ром або актами цивільного законодавства. Отже, відповідаль­ність є одним із засобів впливу на учасників цивільних право­відносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки.

Відповідальність є одним із головних інститутів права в цілому і окремих його галузей. Однак в цивільному праві відповідальність хоча й важливий, але не головний інститут. Цивільно-правова відповідальність є лише одним із засобів захисту цивільних прав. Таке місце цивільно-правової відпо­відальності обумовлюється, по-перше, предметом цивільного права та методом правового регулювання цивільних правові­дносин. По-друге, наявністю інших засобів юрисдикційної форми захисту цивільних прав, а також можливості здійснен­ня неюрисдикційної форми захисту - самозахисту.

Виходячи з того, що цивільно-правова відповідаль­ність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаман­ні, передусім, і загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: державний примус, суспільний осуд, негативні наслідки для правопорушника

Реалізація учасниками цивільних правовідносин права на захист своїх суб'єктивних прав, як правило, пов'язана з державно-примусовим впливом на правопорушника. Проте оскільки цивільне право є галуззю приватного права, держав­ний вплив на цивільні правовідносини повинен зводитися до необхідного мінімуму. Застосування заходів цивільно-правової відповідальності завжди забезпечено державним примусом. Він полягає у реальному впливі на особу - право­порушника, який здійснюється уповноваженими на це держав­ними органами, зокрема, судом, а також у можливості (за­безпеченні) його застосування. Добровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника, також розглядаються як ци­вільно-правова відповідальність, оскільки цивільно-правова відповідальність виникає не Із судового рішення та незалежно

202

від нього при наявності певних умов. До того ж добровільне усунення наслідків правопорушення не виключає державний примус. Цивільна відповідальність спрямована не на пока­рання правопорушника, а на відновлення (компенсацію) суб'єктивного цивільного права потерпілої особи. У цивіль­ному праві моральні якості відповідальної особи не мають юридичного значення. Отже, суспільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопорушення.

Результатом застосування цивільно-правової відпові­дальності завжди є негативні наслідки для правопорушника. Саме їх несприятливість, невигідність стимулюють учасників до належної поведінки.

Особливий характер мети, призначення та способів реалізації цивільно-правової відповідальності визначають ни­зку її специфічних ознак, що виділяють її у самостійний різ­новид відповідальності. Специфічними ознаками цивільної відповідальності є її майновий характер; додатковість обтя­жування; відповідальність юридичне рівних осіб один перед одним; компенсаційний (еквівалентний) характер.

Цивільно-правова відповідальність має майновий хара­ктер насамперед обумовлений предметом цивільного пра-ва, оскільки нормами цивільного права регулюються відносини, більшість з яких є майновими. Таким чином, цивільно-правова відповідальність відповідає характеру найбільшої групи циві­льних правовідносин. Основною метою (функцією) відповіда­льності у цивільному праві є відновлення порушеного суб'єктивного права. Досягнення цієї мети можливе лише у ра­зі застосування таких мір відповідальності, які мають майно­вий (грошовий) характер. У разі порушення цивільного обов'язку до особи застосовуються засоби впливу, які спричи­няють негативні наслідки в її майновій сфері. Відповідальність у цивільному праві полягає у відшкодуванні збитків, сплаті не­устойки тощо. Навіть у випадках, коли порушуються особисті немайнові права потерпілої особи, компенсація моральної (не-майнової) шкоди здійснюється грошима.

203Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона являє собою відповідальність одного учасника цивільних правовідносин перед іншим, тобто відповідальність правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кре­дитором). Такий характер відповідальності обумовлений рів­ноправним (юридичне рівним) станом суб'єктів цивільних правовідносин, а також взаємністю їх прав та обов"язків. За загальним правилом обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності розмірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенса­ційним характером цивільно-правової відповідальності. Ви­ключенням з цього принципу є правило про сплату штрафної неустойки за порушення зобов'язання.

Отже, цивільно-правова відповідальність полягає у за­стосуванні до правопорушника у випадку здійснення ним про­типравних дій або бездіяльності передбачених законом або до­говором заходів державного примусу у вигляді додаткових ци­вільно-правових обов'язків майнового характеру (санкцій).