
- •Глава 1 походження держави і права
- •1.1. Загальна характеристика первісного суспільства
- •1.2. Причини і шляхи виникнення держави і права
- •1.3. Основні теорії походження держави і права
- •2.1. Поняття та ознаки держави
- •2.3. Функції держави
- •2.4. Механізм (апарат) держави
- •2.5. Політична система суспільства
- •2.6. Правова держава
- •2.7. Громадянське суспільство і правова держава
- •3.1. Поняття, ознаки і сутність права
- •3.4. Система права
- •3.6. Закони і підзаконні нормативні правові акти
- •Глава 4 законність і демократія
- •4.1. Законність і правопорядок
- •4.2. Гарантії законності і правопорядку
- •4.3. Правова культура
- •4.4. Демократія
- •4.5. Демократія і самоврядування
- •4.6. Демократія як загальнолюдська цінність
- •Глава 5 конституційне право - провідна галузь національного права україни
- •5.1. Предмет і метод конституційного права України
- •5.3. Закріплення державного, народного і національного суверенітетів у Декларації про державний суверенітет України
- •5.4. Державна символіка України
- •5.6. Державна мова в Україні. Статус мов національних меншин
- •Глава 6 конституційно-правові засади правового статусу людини і громадянина
- •6.1. Поняття основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина
- •6.2. Конституційно-правові засади громадянства України
- •6.3. Система і зміст конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
- •6.4. Право громадян на об'єднання в політичні партії та громадські організації відповідно
- •6.5. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •6.6. Конституційне закріплення права на освіту
- •6.7. Право громадян на свободу світогляду і віросповідання
- •Глава 7 конституційні інститути демократії в україні
- •7.1. Виборче право і виборча система в Україні
- •Глава 8. Органи державної влади в україні
- •8.1. Конституційно-правові засади статусу Верховної Ради України
- •8.2. Питання, які визначаються (встановлюються) виключно законами України
- •8.3. Конституційно-правові засади статусу народного депутата України
- •8.5. Конституційно-правові засади статусу Президента України
- •8.6. Конституційно-правові засади статусу Кабінету Міністрів України
- •8.7. Конституційний Суд України
- •8.8. Конституційно-правові засади статусу місцевих державних адміністрацій
- •Глава 9. Конституційно-правові засади територіального устрою україни
- •9.1. Поняття і принципи територіального устрою України
- •9.2. Система адміністративно-територіального устрою України
- •9.3. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
- •Глава 10. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в україні
- •10.1. Поняття місцевого самоврядування
- •10.2. Система місцевого самоврядування в Україні
- •Глава 11. Трудове законодавство: загальні положення
- •11.1. Трудове право як самостійна галузь права
- •11.2. Трудовий договір: поняття, зміст, порядок укладення
- •11.3. Переведення, переміщення, зміни істотних умов праці
- •11.4. Загальна характеристика підстав припинення трудового договору
- •11.5. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника
- •11.6. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
- •Глава 12 робочий час і час відпочинку. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Трудова дисципліна. Трудові спори
- •12.1. Робочий час
- •12.2. Час відпочинку
- •12.3. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації
- •12.4. Трудова дисципліна
- •12.6. Колективні трудові спори
- •Глава 13 екологічне законодавство
- •13.1. Правова охорона навколишнього природного середовища
- •13.2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"
- •13.3. Право природокористування
- •13.4. Право власності на природні ресурси
- •13.5. Екологічні права та обов'язки громадян
- •13.6. Економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища
- •13.7. Контроль у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища
- •13.8. Відповідальність за порушення екологічного законодавства
- •13.9. Поресурсові кодекси і закони України
- •13.10. Особливості оренди землі та інших природних ресурсів
- •13.11. Правова охорона атмосферного повітря і тваринного світу
- •13.12. Правовий режим природно-заповідного фонду України
- •Глава 14. Цивільне законодавство
- •14.1. Цивільне право як самостійна галузь права
- •14.2. Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
- •14.3. Опіка та піклування
- •14.4. Юридичні особи як суб'єкти цивільного права
- •14.5. Загальна характеристика права власності
- •14.6. Право спільної власності
- •14.7. Захист права власності
- •14.8. Цивільно-правова відповідальність
- •14.9. Загальні положення про договір
- •14.10. Спадкове право
- •Глава 15. Господарське законодавство
- •15.1. Ринкова економіка як об'єкт правового регулювання
- •15.2. Приватно-правовий компонент регулювання господарських відносин
- •15.3. Публічно-правовий компонент регулювання господарських відносин
- •Глава 16. Житлове законодавство
- •16.1. Житловий фонд. Надання жилих приміщень
- •16.2. Приватизація і інші засоби здійснення права на житло
- •16.3. Відповідальність за порушення житлового законодавства
- •Глава 17. Сімейне законодавство
- •17.2. Шлюб
- •17.3. Особисті й майнові права та обов'язки подружжя
- •17.4. Права та обов'язки батьків і дітей
- •Глава 18. Адміністративне право та законодавство
- •18.1. Адміністративне право як галузь права
- •18.2. Адміністративне право і державне управління
- •18.3. Адміністративне правопорушення (проступок)
- •18.4. Види адміністративних стягнень
- •18.5. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
- •Глава 19. Митне право
- •19.1. Предмет і поняття митного права
- •19.3. Митний контроль
- •19.4. Організація митного контролю
- •Глава 20. Кримінальне право
- •20.1. Кримінальне право як галузь права
- •20.3. Поняття й ознаки злочину
- •20.4. Кримінальна відповідальність та її підстава
- •20.5. Склад злочину
- •20.6. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •20.8. Співучасть у злочині
- •20.9. Покарання
- •Глава 21 правосуддя в україні
- •21.1. Судова система
- •21.2. Юрисдикція Конституційного Суду України
- •21.3. Цивільна юрисдикція
- •21.4. Адміністративна юрисдикція
- •21.6. Правосуддя у кримінальних справах
- •22.1. Організація і функції прокуратури
- •22.2. Організація та завдання адвокатури
- •22.3. Окремі правоохоронні органи
- •Глава 2. Держава: основні поняття
- •Глава 3. Право: основні поняття
- •Глава 4. Законність і демократія
- •Глава 5. Конституційне право — провідна галузь національного права України
- •Глава 6. Конституційно-правові засади правового статусу людини і громадянина
- •Глава 7. Конституційні інститути демократії в Україні
- •Глава 8. Органи державної влади в Україні
- •Глава 9. Конституційно-правові основи територіального устрою України
- •Глава 10. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні
- •Глава 11. Трудове законодавство: загальні положення
- •Глава 12. Робочий час і час відпочинку. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду,
- •Глава 13. Екологічне законодавство
- •Глава 14. Цивільне законодавство
- •Глава 21. Правосуддя в Україні
- •Глава 22. Прокуратура, адвокатура й окремі правоохоронні органи
5.6. Державна мова в Україні. Статус мов національних меншин
Державною мовою прийнято вважати визнану Конституцією чи законом основну мову держави, обов'язкову для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська. Держава зобов'язана забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах громадського життя на всій території України. Тому українська мова є обов'язковою для застосування в органах влади і управління, Збройних Силах, судових і прокурорських органах та інших державних організаціях і установах.
Норми Основного Закону України містять вимоги обов'язкового знання державної мови Президентом України (ст. 103), професійними суддями (ст. 127), суддями Конституційного Суду України (ст. 148). У чинному законодавстві
91України є також вимога знання державної мови в обсязі, необхідному для спілкування, особам, які вступають в громадянство України.
Питання мовної політики в державі регулюються й іншими конституційними нормами: ст. 24 закріплює положення про недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками; ст. 92 встановлює, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.
Україна також повинна гарантувати вільний розвиток і захист російської мови (як мови, якою користується значна частина населення), інших мов національних меншин.
За українським законодавством до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності, їм гарантується право на користування і навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Чинний Закон України "Про мови в Україні" від 20.10.1989 р. також, як і Конституція, визначає українську мову як державну. Мовами міжнаціонального спілкування на території України закон називає українську, російську та ін.
Важливе значення має і норма Конституції України, згідно з якою держава повинна сприяти вивченню мов міжнародного спілкування, тобто найбільш вживаних іноземних мов. Так, наприклад офіційними мовами ООН є англійська, арабська, іспанська, італійська, російська та французька.
92
Глава 6 конституційно-правові засади правового статусу людини і громадянина
6.1. Поняття основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина
Права, свободи і обов'язки людини і громадянина закріплені у найбільшому за обсягом розділі II Конституції України, що свідчить про їх пріоритет серед інших конституційних приписів. Так, із 161 статті Конституції правовому статусу особи присвячено 48, що становить близько третини її змісту.
Конституційні права, свободи і обов'язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві і державі, їх зміст має універсальний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права - адміністративному, цивільному, трудовому, земельному, фінансовому та ін. Якщо в Конституції йдеться про людину і громадянина взагалі, то в галузях права виступають конкретні суб'єкти правовідносин — власники, працівники, службовці, фермери, посадові особи, військовослужбовці, покупці тощо. У силу верховенства конституційних норм усі правові акти, нормативно-правові приписи, які закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина, повинні їм відповідати і не суперечити положенням Конституції України.
Важливо підкреслити, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права та свободи людини і громадянина не є вичерпними і можуть доповнюватися новими.
Для визначення суб'єктів прав і свобод у Конституції вживаються спеціальні терміни, формули, найважливішими з яких є "людина" і "громадянин". Термін "людина" означає біологічну характеристику суб'єкта як такого, що має дар розуму і мови, здатність до праці. Визначення "громадянин" завжди пов'язано з державою, у цьому випадку людина належить до населення конкретної держави, що наділяє її юридичним статусом. Найчастіше конституційні статті про
93права і свободи починаються словами "кожен", "усі", "особа". Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України. Такий підхід відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права. Окремі права і обов'язки, закріплені в Конституції, стосуються лише громадян України (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право голосу на виборах і референдумах, захист Вітчизни тощо). У цьому випадку Основний Закон використовує термін "громадяни України''.
Для теорії та практики одним із актуальних завдань є розкриття сутності, природи основних прав, свобод і обов'язків. Конституція не передбачає їх поділ на більш чи менш важливі, що підтверджує їх рівноцінність. Основним правам і свободам притаманні особливі властивості. По-перше, права і свободи є невідчужуваними та непорушними, що означає неможливість скасувати їх будь-яким актом держави або обмежити, крім випадків передбачених Конституцією. По-друге, основні права і свободи мають специфічний механізм виникнення - для цього достатньо самого факту народження людини.
Між поняттям "право" і "свобода" немає чітких розбіжностей, їх поділ є досить умовним, що визначено самою формою вираження встановлених Конституцією правових можливостей для вибору людиною своєї поведінки при реалізації прав і свобод. Коли вибір пов'язаний із використанням конкретних соціальних цінностей, Основний Закон частіше використовує термін "право" (право на працю, право на підприємницьку діяльність, право на відпочинок, право на соціальний захист і т. ін.). Коли йдеться про більш абстрактний рівень володіння і вибір поведінки, у Конституції застосовується термін "свобода" або "право на свободу" (свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право на свободу думки і слова тощо).
Таким чином, конституційне право людини і громадянина -це закріплені Конституцією юридичні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин задо-
94
вольнити конкретні особисті потреби та інтереси людини, що відповідають рівню розвитку суспільства і держави.
Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія - це встановлена і гарантована законом можливість людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети, сфера автономії громадянина стосовно держави, вибір певних дій і волевиявлень.
Конституційний обов'язок людини і громадянина -це встановлена Конституцією в життєвих інтересах усіх членів суспільства міра належної поведінки. Кожен повинен підкорятися певним правилам, аби у процесі реалізації своїх прав і свобод не спричиняти шкоди іншим суб'єктам правовідносин. На відміну від основних прав і свобод за невиконання конституційних обов'язків передбачена юридична відповідальність. Наприклад, конституційним обов'язком громадянина України є обов'язок військової служби. За невиконання цього обов'язку чинне законодавство передбачає можливість притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності.
Детальна регламентація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина здійснюється в галузевому законодавстві.