4.3. Правова культура

Важливою умовою функціонування законності є пра­вова культура - стабільна відповідність способу і результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам, цін­ностям, знанням, які у сфері права сприйняті людьми та реа­лізуються в юридичній практиці. Можна виділити такі елеме­нти правової культури громадян і посадових осіб: усвідом­лення кожним суб'єктом права того, що право як форма сус-

67пільних відносин є великою цінністю; знання права, розумін­ня його смислу; уміння тлумачити ті чи інші положення за­кону, з'ясовувати його мету, визначати сферу дії: моральний обов'язок поважати право навіть у випадку несхвалення пра­вових норм; уміння застосовувати в практичній діяльності правові знання, використовувати закон для захисту своїх за­конних прав та інтересів; здатність орієнтуватись у складних правових ситуаціях та ін.

Правова культура особи нерозривно пов'язана з пра­вовою культурою суспільства, яка не може виникнути без правової діяльності людини. Разом з тим правова культура суспільства робить зворотний вплив на людину, сприяючи підвищенню рівня її правової культури.

Правова культура суспільства відбиває рівень (якість, стан) розвитку правосвідомості, права, законодавства, закон­ності й юридичної практики і охоплює сукупність усіх право­вих цінностей, створених людьми у сфері права.

Структуру правової культури суспільства складають такі компоненти.

1. Стан юридичної охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Показниками цього є наявність демо­кратичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам прав людини, достатність правових засобів, особливо правових процедур, для захисту конституційних прав і свобод.

2. Ступінь здійснення принципу верховенства права в практиці державного і суспільного життя. Важливими показ­никами можуть бути: наявність правових законів, що відпові­дають праву, відповідність законів Конституції України, а за­конам - підзаконних нормативно-правових актів; ступінь безпосередньої реалізації норм Конституції при вирішенні конкретних юридичних справ.

3. Рівень правосвідомості суспільства, тобто ступінь знання права, розуміння його необхідності для регулювання правових відносин, віра у справедливість права. Рівень пра­восвідомості визначається масовістю правомірної поведінки громадян, масштабами і якістю юридичної освіти, рівнем роз-

68

витку юридичної науки, правового мислення та ін.

4. Стан законодавства, ступінь його досконалості за змістом і формою. Рівень правової культури суспільства ви­значається тим, якою мірою втілились у законодавстві досяг­нення юридичної думки, наскільки оптимальними є методи, типи, способи регулювання правових відносин, як використа­ні правові засоби і прийоми юридичної техніки.

5. Стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальне їх здійснення. Рівень право­вої культури суспільства, якщо розглядати його в цій площи­ні, значною мірою залежить від ставлення самого законодавця до принципу законності, від правового виховання громадян, особливо посадових осіб та ін.

6. Стан практичної роботи суду, прокуратури, інших юридичних органів, які застосовують право, відображає їх ре­альну роль у правовій системі, ступінь додержання прав і свобод людини, норм етики, моралі тощо.

7. Ступінь сприйняття правового історичного досвіду як національної правової системи, так і правових систем ін­ших держав.

Рівень правової культури суспільства свідчить про те, як використано передові зразки правового регулювання, до­держано наступність у праві та ін. Особливо важливою є сту­пінь засвоєння історичного досвіду правового регулювання (історичні, літературні, наукові пам'ятки, правові традиції, звичаї, правові доктрини тощо).

Антиподом правовій культурі є правовий нігілізм, тобто нерозуміння значення законів або негативне ставлення до права, невизнання його цінності. "Живучість" правового нігілізму пояснюється як історичними, так і сучасними причинами. В умовах самовладдя, що було характерним для Російської імперії, до права, закону ставилися як до чогось непотрібного. Процес впровадження правових принципів у державне і суспільне життя, що розпочався наприкінці XIX — початку XX ст., був перерваний тоталітарним режимом, який склався у 30-х роках.

69Не менш значущими є причини поширення правового нігілізму і в наші дні. До них належать неупорядкованість за­конодавства, його нестабільність і суперечливість, низький рівень правової культури, численність відомчих правових ак­тів. Неабияке значення має криза політичної і економічної си­стем, недоліки у правовій освіті та вихованні.

Переборенню правового нігілізму і підвищенню право­вої культури мають сприяти: правова інформація, правове нав­чання і виховання, поборення недовіри до роботи правоохорон­них органів, виховання законопослушності у громадян, підгото­вка юридичне грамотних кадрів для державного апарату тощо.