НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА

Навчальний посібник

За редакцією професора В. В. Комарова

Харків 2006

Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В. Кома­рова. -X.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - 312 с.

Розглянуто наукознавчі засади правознавства, поняття держави і права, механізм правового регулювання та чинне законодавство.

Для учнів загальноосвітніх шкіл, гімназій, студентів середніх і вищих навчальних закладів, а також для абітурієн­тів юридичних вузів та факультетів.

Автори: канд. юрид. наук. Л.Л. Богачова (гл. 1-3); канд. юрид. наук В.Д. Ткаченко (гл. 4); канд. юрид. наук ОТ. Кушніренко (гл. 5-Ю); канд. юрид. наук В.В. Жернаков (гл. 11, 12); д-р. юрид. наук М.В. Шульга (гл. 13); канд. юрид. наук В.І. Борисова, канд. юрид. наук В.Л. Яроцький (гл. 14, 17); канд. юрид. наук Д.В. Задихайло (гл. 15); канд. юрид. наук П.І. Радченко (гл. 16); канд. юрид. наук Ю.П. Битяк (гл. 18); канд. юрид. наук М.Г. Шульга (гл. 19); д-р. юрид. наук М.І. Панов (гл. 20); канд. юрид. наук В.А. Бігун (гл. 21, 22), канд. юрид. наук Ю.В. Хоматов у співавт. з В.А. Бігу­ном (підрозд. 21.6.).

Рекомендовано до видання редакцтно-видавничою радою академії (протокол № 1 від 19.01.2006р.)

© Національна юридична академія України, 2006

ПЕРЕДМОВА

Конституція України проголошує, що Україна - суве­ренна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Ідея правової держави - ідея сучасної епохи, послідов­ної демократизації суспільства. Вона сприяє розумінню вихі­дної, вирішальної ролі громадянського суспільства в історії людства та утвердженню соціальної цінності держави і права, котрі мають забезпечувати життєдіяльність суспільства.

У загальноцивілізаційному аспекті держава покликана бути публічною організацією, яка представляє народ країни і здійснює управління справами від його імені та в його інтере­сах. Держава - суспільно значуща організація, що гармонізує різні інтереси шляхом стимулювання виробництва, соціально-культурних ініціатив, забезпечення екологічної безпеки, впровадження податків, правил конкуренції тощо. Право та­кою ж мірою, як і держава, стає супутником громадянського суспільства, суспільним регулятором, відбиваючи уявлення суспільства про свободу та справедливість. Більше того, воно в певному розумінні має верховенство над державою, і це означає безумовне підкорення всіх державних органів закону, чинним нормативним актам, що забезпечує права і свободи громадян та відповідальність держави перед ними.

У посібнику викладено актуальні питання державно-правової тематики, що дає можливість зрозуміти складні про­блеми держави і права, конституційного процесу, державного будівництва та правового регулювання відносин у багатьох сферах суспільного життя.

РОЗДІЛ І ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Глава 1 походження держави і права

1.1. Загальна характеристика первісного суспільства

Епоха первісного суспільства - це період від з'явлення на землі першої людини (близько 2 млн років тому) до утво­рення держави (5 тис. років тому). У своєму розвитку первіс­не суспільство проходить три етапи: 1) ранній - етап праоб-щини (стадія становлення); 2) середній - етап родової общини (стадія зрілості); 3) пізній - етап протоселянської общини (стадія розкладу).

Залежно від способів господарювання виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збиральної економіки, коли люди отримували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної лов­лі; 2) період виробничої економіки, коли людство перейшло до землеробства, тваринництва, металообробки, керамічного виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім'ї, роди, фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община - це колектив людей, об'єднаних кровно-родинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжу­вала спільну власність. У спільній власності первісної общи­ни були певна територія, знаряддя праці, житло, а продукти, що добувалися, розподілялися порівну між її членами. Відсу­тність прибуткового продукту зумовлювала неможливість ви­користання чужої праці, рівність соціального стану, що поро­джувало спільність інтересів і згуртованість членів роду.

Первісному суспільству були притаманні владні ін­ститути й органи управління. Публічна (потестарна) влада при первіснообщинному ладі не мала майнових, кастових, стано­вих, класових відмінностей і різних державно-політичних

форм, її джерелом і носієм була вся община, а способом реа­лізації - первісне самоврядування. Управління здійснювалося: старійшинами, воєнними вождями, влада яких ґрунтувалася на їх авторитеті, шануванні, досвіді, мудрості; загальними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували питан­ня життєдіяльності роду і водночас були своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивст­ва всередині роду, спори між окремими особами. В силу про­стоти економічної і соціальної організації первісного суспіль­ства публічна влада ще не потребувала спеціального, від­окремленого від суспільства апарату управління і примусу.

Життя первісної людини згодом висувало необхід­ність у певних нормах, на основі яких би люди організовува­ли спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, встановлювали про­цедури вирішення спорів, засади функціонування потестар-них органів управління. Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукупності, називають мононормами (грец.топоз - єдиний, лат. norma - правило). Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї — правила, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і на­були загальнообов'язковості внаслідок їх багаторазового по­вторення. Звичаї обумовлювалися природною необхідністю; мали універсальний характер, регламентували всі сторони життєдіяльності суспільства (господарські, сімейні, побутові та інші відносини); не поділялися на права і обов'язки; були неписаними правилами поведінки, виконувалися свідомо або навіть автоматично.

Вирішальними гарантіями від порушень цих норм і забезпечення їх реалізації були сила звички, їх підтримка стар­шими членами роду та примус, який походив від роду чи племені в цілому (вигнання з общини, тілесні покарання). Особливе значення мали табу - обов'язкові і незаперечні за-борони, які захищали рід від біологічного виродження (забо­рона кровозмішення) і природної стихії, дозволяли забезпечу­вати відтворення життєвих благ, певні умови існування людей в колективі.

У первісному суспільстві ще не існувало права. Регу­лятивна система цього ладу була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування людей у природ­ному середовищі, їх відтворення як біологічного виду. Голо­вною формою цієї системи були звичаї, які тісно переплітали­ся з релігією і зачатками моральних устоїв цього суспільства. Таким чином, первіснообщинний лад характеризувався:

- кровно-родинною природою колективу;

- спільною власністю на знаряддя праці;

- природним (статево-віковим) поділом праці;

- колективними формами вирішення загальних справ;

- регулюванням поведінки людей з допомогою звичаїв та інших соціальних норм.