1.3.2.6 Обробка конічних поверхонь

Обробка конічних поверхонь здійснюється одним з наступних способів:

1. Після повороту верхніх полозків супорта (рисунок 1.9, а) на кут , що відповідає кутові нахилу твірної конуса, обточують круті, але короткі конуси, тому що довжина твірної конуса обмежується величиною переміщення верхніх полозків. Подача інструмента здійснюється вручну.

2. При зміщенні задньої бабки на величину h (рисунок 1.9, б), яку можна визначити зі співвідношень: h =L sіn a;

Цим способом обточують довгі, але положисті конуси з кутом  меншим 8°. При цьому в несприятливих умовах працює задній центр.

3. Застосуванням спеціальних пристроїв, що мають конусну лінійку (рисунок 9, в), закріплену на станині верстата за допомогою кронштейна 6. Повзун 3 з'єднується штирем 2 і тягою 1 поперечними полозками супорта, що повинні бути від’єднанні від гвинта поперечної подачі. При включенні поздовжньої подачі повзун 3 сковзає по пазу конусної лінійки 5, яку повернуто навколо пальця 4 на деякий кут , змушуючи поперечні полозки і різець переміщатися під кутом  до лінії центрів.

4. Конуси, довжина твірні яких не перевищує 20...25 мм, обробляють широким різцем з поперечною подачею (рисунок 1.9, г).

5. При двох переміщеннях інструмента (поздовжньому та поперечному) вручну проточують конус начорно. У важких верстатах можна використовувати наявну механічну подачу верхніх полозків супорта.

Рисунок 1.9 – Схеми обробки конічних поверхонь

1.3.2.7 Стандартні пристрої до верстата

Найбільш розповсюдженими пристроями на токарних верстатах є патрони, люнети та центри.

Патрони застосовують для закріплення порівняно коротких деталей. Розрізняють самоцентруючі та несамоцентруючі патрони. У несамоцентруючих патронів, як правило, є чотири кулачки, кожний з яких можна переміщати незалежно один від одного для закріплення деталей несиметричної форми. У самоцентруючих патронів є, як правило, три кулачки, що зрушуються і розсовуються одночасно.

Повідкові патрони (рисунок 1.10, а) застосовують для передачі заготовці обертального руху. Патрон складається з корпуса 1 і пальця 2, у який упирається хомутик, закріплений на заготовці.

Рисунок 1.10 – Патрони токарних верстатів

Трикулачковий самоцентруючий патрон, (рисунок 1.10, б) призначений для кріплення коротких деталей. Патрон складається з корпуса 1 і кулачків, що переміщується в пазах, 2 за допомогою конічного колеса 3, на торцевій стороні якого нарізана гвинтова канавка прямокутного перетину по спіралі Архімеда.

У впадину гвинтової канавки входять зуби рейок, виконаних на торцях кулачків. Зубчасте колесо 3 обертається конічним колесом 4 і своєю гвинтовою канавкою змушує одночасно переміщатися три кулачки, зближаючи їх до центра або від центра. За допомогою торцевого ключа можна повертати одне з трьох конічних коліс 4 до повного закріплення заготовки. Кулачки 2 змінні для кріплення по зовнішньому діаметру і для затиску за внутрішню поверхню.

На рисунку 1.10, в показаний чотирикулачковий патрон. Кожному кулачкові 1 патрона можна повідомити незалежне від інших кулачків переміщення за допомогою гвинта 2. Такий патрон застосовується для обробки заготовок несиметричної або неправильної форми.

Повідкові патрони використовують при обробці деталей в центрах. В цьому випадку на кінець шпинделя нагвинчують повідковий патрон 1 (рисунок 1.11, а), а на заготовці, яка оброблюється закріплюють хомутик 2.

Рисунок 1.11 – Способи закріплення деталей на токарних верстатах

Планшайби використовують для закріплення за допомогою прихватів, накладок і болтів, косинців або спеціальних пристосувань (рисунок 1.11, б, в) великих або складних за конфігурацією деталей, які не можуть бути затиснуті в кулачковому патроні.

Люнети застосовують при обробці довгих деталей малого діаметра щоб уникнути їхнього прогину під дією сил різання. Нерухомий люнет (рисунок 1.12, а) встановлюють на напрямних станини, а рухливий (рисунок 1.12, б) – на каретку супорта.

Центри (рисунок 1.13) служать для підтримки деталей при обробці на токарних верстатах.

Оправки застосовують для кріплення деталей з попередньо обробленим отвором. На конусне оправку 1 (рисунок 1.14, а) оброблюєму деталь 2 надягають з тугою посадкою. Розсувні оправки (рисунок 1.14, б) складається з конічного стрижня 1, втулки 2 із прорізами, гайок 3 і 4. Деталь закріплюється при розтисканні втулки 2 при переміщенні її уздовж конуса гайкою 3.

Рисунок 1.14 – Токарні оправки

Для зняття деталі з оправки служить гайка 4. Для передачі оправці обертання на ній закріплюють хомутик. На лівому кінці стрижня 1 є лиска 5 для гвинта хомутика.