2.2 Причини виникнення та особливості ліквідації надзвичайних ситуацій

Характерною рисою розвитку земної цивілізації є збільшення небезпеки її загибелі. Сьогодні на нашій планеті посилюється глобальна системна криза, яка проявляється у погіршенні екології, зміні кліматичнихумов, збільшенні кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, терористичних актів та інших соціальних і політичних небезпек.

Тільки за останні 20 роківвідстихійних лих, промисловихаварій і катастроф постраждало у всьомусвітіпонад 1 млрд. людей, в т.ч. 5 млн. загинуло, а матеріальнийзбиток становить трильйонидоларів.

За останні роки щороку в Україністається в середньому 350 надзвичайнихситуацій.

Віднадзвичайнихситуацій (НС) щорічно в Українігинебільше 70 тис.осіб, населення і держава зазнаютьзначнихматеріальнихзбитків. Так, наприклад, у 2008 роцівнаслідок НС техногенного та природного характеру державібулозавданозбитків на суму понад 4,7 млрд. грн, що у 5,7 раз перевищуєпоказники 2007 року і майже в 11 разіввтративід НС 2006 -го. При цьомупонад 4,6 млрд. грн. складаютьзбиткивід НС природного характеру.

Надзвичайніситуаціїкласифікують за характером походження, ступенемпоширення, розміромлюдськихвтрат і матеріальнихзбитків.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій в Україні є:

— надзвичайне техногенне навантаження території;

— значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств України;

— погіршення матеріально-технічного забезпечення, зниження виробничої і технологічної дисципліни;

— незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення високотоксичних, радіоактивних та побутових відходів;

— ігнорування економічних факторів, вимог, стандартів;

— недостатня увага керівників відповідних органів державного управління до проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру та зниження їх наслідків;

— відсутність сучасних систем управління небезпечними процесами;

— низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах;

— дефіцит кваліфікованих кадрів;

— низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих і екологобезпечних технологій.

2.3 Моніторинг та прогнозування надзвичайних ситуацій

Найважливішими у запобіганні надзвичайних ситуацій є моніторинг і прогнозування. На думку професора В.Б. Авер’янова, застосування моніторингу пов’язується з відстеженням ситуації чи процесу у сфері управлінської діяльності, аналізом впливу на суспільні відносини прийнятих управлінських рішень та правових актів [7, с. 346–347]. Діяльність пов’язана з моніторингом – постійним спостереження за процесами, що відбуваються у природі й техносфері, з ме-тою передбачення зростаючих загроз для людини й природного середовища. При цьому перевагу мають такі «безконтактні» способи і прийоми перевірок, як спостереження та аналіз, що здійснюються суб’єктами за допомогою власних спостережень, оцінок і прогнозів стану, динаміки розвитку. Так, наприклад, моніторинг подій гідрометеорологічного характеру здійснюється установами державної гідрометеорологічної служби, яка крім того веде моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і ґрунту.

Значимість прогнозування полягає в тому, що воно дозволяє зазирнути в майбутнє й тим самим надає національній безпеці наукової обґрунтованості та перспективності. Результатом цієї функції є прогноз, тобто пропозиція щодо здійснення конкретного виду діяльності, який необхідний для успішного виконання інших адміністративно-правових функцій .

Отже, прогнозування – це передбачення ризиків, їх розвитку й масштабів на базі даних моніторингу. Організацію й координацію робіт із прогнозування ймовірного виникнення надзвичайних ситуацій здійснює МНС України у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади. Зокрема з метою методичного керівництва і координації діяльності системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій створено Департамент організації управління, стратегічногопланування та моніторингу МНС України. Завдання щодо запобігання надзвичайних ситуацій вирішуються силами Єдиної державної система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення про будівництво промислових і соціальних об’єктів, розробляти плани фінансування заходів щодо захисту населення і територій від можливих надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації, техногенні аварії, епідемії важко піддаються прогнозуванню та мають непередбачуваний характер, але коли вони трапляються, ліквідація та усунення наслідків може тривати дуже довго та вимагати значних фінансових затрат. Саме тому формування ефективного фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків має відбуватися на підставі чіткого планування таких заходів. Воно мусить базуватися на комплексному аналізі, оцінці екологічної ситуації, прогнозуванні причин їх виникнення та визначення можливих шляхів і засобів ліквідації їх негативних наслідків із урахуванням особливостей кожної території – адміністративної одиниці.