95. Відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав. Особливості моральної шкоди.

Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В теорії цивільного права воно розглядається як універсальний спосіб захисту, який має на меті відновлення порушеного права та (або) компенсацію втрат, що понесені у зв'язку з порушенням права1. При цьому превалює думка, що виникнення моральної шкоди спричиняється будь-якими неправомірними посяганнями.

Доцільно зазначити, що у ст. 16 Цивільного кодексу України та інших актах законодавства вживаються як тотожні поняття "моральна" та "немайнова" шкода. У цивілістиці ж наведено їх аргументоване розмежування: термін "моральна шкода" доцільно застосовувати виключно щодо фізичної особи, а "немайнова шкода" - щодо аналогічних втрат юридичної особи. Висловлюються, однак, й інші міркування1. Дискутуються в науці й інші термінологічні проблеми: про доцільність введення до цивільно-правової термінології поняття "психічна шкода", про співвідношення понять: "моральні" та "душевні" страждання, "немайнова", "фізична" та "моральна" шкода та ін.

Моральна шкода може стати наслідком правопорушень, які посягають на немайнові права і блага - життя, здоров'я, честь, гідність, свобода, особиста недоторканність тощо, а також внаслідок ушкодження майнових прав та інтересів особи, зокрема і в договірних правовідносинах. Цей висновок випливає з положень ст. 23 Цивільного кодексу України, в якій законодавець розглядає особливості моральної шкоди з точки зору підстав її виникнення, вказуючи, що моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2); у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п. З ч. 2); у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2).

Однак, зважаючи на те, що у цивільному праві шкодою є втрата або знищення особистого чи майнового блага, аргументованою видається думка, що моральна шкода полягає саме у втратах, тих негативних наслідках немайнового характеру, які виникли через страждання. Наприклад, певні зміни в житті особи: неможливість реалізовувати свої звички, бажання, погіршення стосунків у колективі, в сім'ї, втрата роботи, можливості зробити кар'єру, втрата довіри близьких людей, довіри потенційних контрагентів за договорами тощо.

Душевні страждання, яких особа зазнає внаслідок посягання на її особисті немайнові чи майнові права і блага, можуть виявлятися у збентеженості, страхові (припустимо, за подальшу долю сім'ї, кар'єри, майна), переживаннях, хвилюваннях, емоційному неспокої і т. п. Як наслідок, особа втрачає можливість приймати правильні рішення, продовжувати звичний для неї спосіб і режим існування. Ці зміни примушують особу докладати додаткових зусиль для організації свого життя, вони є показниками наявності моральної шкоди.

Моральна шкода є категорією об'єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб'єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності. Крім того, визначення поняття моральної шкоди саме через "втрати" підкреслює компенсаційну функцію інституту відшкодування такої шкоди й особливість Його саме як способу захисту цивільних прав.

З урахуванням цього вбачаємо за доцільне визначати моральну шкоду як втрати немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав застосовується в усіх випадках заподіяння такої шкоди, коли наявні всі необхідні умови виникнення зобов'язання з її відшкодування. Насамперед ті, що закріплені у ст. 1167 Цивільного кодексу України. Згідно з цією статтею моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли закон передбачає її відшкодування незалежно від вини заподіювача шкоди. Аналогічний обов'язок виникає внаслідок порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України. Однак закон і більш конкретно вказує на випадки, коли виникає право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Так, у Цивільному кодексі України це передбачено як наслідок: посягання на життя та здоров'я (ст. 1168), на інші особисті немайнові блага та права (статті 276, 280, 298 та ін.), на майнові права особи (статті 332, 386 та ін.); недобросовісного без достатньої підстави подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39); визнання правочину недійсним (статті 216, 225, 227, 230-233). Вважається, що право на відшкодування моральної шкоди може успадковуватися спадкоємцями кредитора, якщо воно було присуджено йому судом за його життя відповідно до ч. З ст. 1230 Цивільного кодексу України; однак спадкоємці не мають права звертатися до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка була завдана їхньому спадкодавцеві за час його життя. На нашу думку, у згаданій ч. З ст. 1230 має йтися про успадкування не права на відшкодування моральної шкоди, а права вимоги щодо грошової суми, яка присуджена спадкодавцеві за час його життя судом як відшкодування завданої йому моральної шкоди. Відшкодування за моральну шкоду може здійснюватися, насамперед, у грошовій формі, яка є найбільш зручною, оскільки гроші є загальним еквівалентом. За погодженням між сторонами або за рішенням суду моральна шкода може бути відшкодована не грішми, а іншим майном, тобто шляхом надання інших речей. У більшості випадків відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється у формі одноразової виплати грошової суми у повному обсязі або передачі іншого майнового блага. Відшкодування у формі часткових систематичних виплат може застосовуватися, якщо встановлено домовленістю сторін, рішенням суду, передбачено договором або актом законодавства. Однак при використанні такого способу відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, послаблюється компенсаційна функція цього засобу захисту цивільних прав.