5. Метод Цивільного Права: легальні та доктринальні риси.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін. Метод – засоби впливу.

Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин — це закріплені у його нормах засоби і заходи впливу на відносини, що становлять предмет цивільного права, тобто на майнові та особисті немайнові відносини. Таким чином, між предметом і методом правового регулювання існує тісний зв'язок. Виходячи з того, що однією з юридичних ознак майнових та особистих немайнових відносин є юридична рівність їх учасників, характер цивільно-правових норм має бути таким, щоб виключалась сама можливість одностороннього владного впливу одного з учасників цивільно-правових відносин на іншого учасника. Тобто головною ознакою цивільно-правового методу є регулювання майнових та особистих немайнових відносин на засадах визнання рівних правових можливостей їх учасників. Саме тому основним документом, що визначає права і обов'язки усіх господарюючих суб'єктів, повинен бути цивільно-правовий договір.

Особливістю цивільно-правового методу регулювання є передбачення нормами цивільного права порядку, відповідно до якого самі суб'єкти шляхом волевиявлення вирішують питання про встановлення і зміст цивільних відносин. Саме тому переважна більшість цивільно-правових норм має бути диспозитивними. Правила, що містяться в диспозитивних нормах, підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли суб'єкти цивільно-правових відносин на свій розсуд не виробили іншого правила з питання, що вирішується в такій нормі. Це, безумовно, стимулює активність та ініціативність учасників цивільно-правових відносин, дозволяє врахувати їх інтереси. Однією з характерних особливостей цивільно-правового методу є закріплення правила про судовий засіб вирішення спорів, які можуть виникати між учасниками цивільно-правових відносин.

Методи:

легальні риси (юр. рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність);

доктринальні риси (взаємокореспондованість або взаємовідповідальність суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин, ініціативність більшості цив.-правових зв’язків, судовий змагальний порядок захисту порушених прав, компенсаторність цивільно-правових санкцій – тобто цив.-правова відповідальність переслідую мету відновити майновий стан потерпілої від правопорушення особи).

6. Функції цп: поняття, сутність та види.

Функції цивільного права становлять правові категорії, які відображають елементи змістовної характеристики зазначеної правової галузі й характеризують її в цілому, тому мають суттєве методологічне значення для пізнання явищ, що охоплюються предметом цивільного права.

Основні функції:

• Регулятивна функція — упорядкування цивільних відносин, наданні прав та обов’язків учасникам цих відносин, встановленні правил поведінки суб’єктів цивільного права;

• Охоронна (захисна) функція — забезпечує юридичну можливість захисту порушених суб’єктивних майнових чи особистих прав і сприяє їх певній нормалізації шляхом визначення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов’язків, встановлення заходів щодо захисту і відповідальності за цивільні правопорушення;

• Компенсаційна — забезпечує можливість відновлення порушених цивільних прав та інтересів на еквівалентній основі)

Традиційні функції:

• Превентивна функція — відповідні законоположення набувають попереднього інформагивно-сигнального значення запобіжного засобу, своєрідного стимулювання особи утримуватися від певних правопорушень, від посягань на суб’єктивні права інших осіб (ст.ст. 623, 624, 1192 ЦК тощо);

• Виховна (попереджуючо-виховна, превентивна) функція — виховання поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку;

• Інформаційно-орієнтуюча функція — ознайомлення суб’єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), принципами визначення положення приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання у цій сфері;

• Гарантійна – відносна стабільність цивільного законодавства та вживаних протягом тривалого часу сталих правових конструкцій при регулюванні правовідносин;

• Прогностична – створення умови для формування нових, зумовлених реаліями буття і економіки, відносин).