15.Міжнародні договори і їх вплив на національне цивільне законодавсто України

Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки.

Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права ( це відбито в Уставі ООН і в Статуті Міжнародного Суду ООН). 

Міжнародний договір - родове поняття ,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування: договір, угода, конвенція, пакт, декларація, протокол і т.п., але мають однакову юридичну чинність.

Основні види міжнародних договорів:

1.За формою:

-письмові (як правило);

-усні (т.зв. джентльменські угоди);

2.По кількості учасників:

-двосторонні;

-багатобічні (регіональні й універсальні);

3.По характері можливості брати участь у договорі:

-відкриті ( потенційно можуть брати участь всі держави);

-закриті (за певними критеріями обмежується можливість участі );

4.По юридичній чинності ( її наявності, відсутності):

-правомірні;

-неправомірні (недійсні).

Питання висновку, виконання, денонсації міжнародних договорів України регулюються Законом України від 22.12.1993р.,№3767 - XII «Про міжнародні договори України».До цих договорів ставляться всі договори України - міждержавні, міжурядові, міжвідомчі (незалежно від їхньої форми й найменування). Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами, міжнародними організаціями від імені України, Уряду, міністерств і інших центральних органів виконавчої влади. Наприклад, від імені України укладаються договори :

а) політичні (про дружбу, нейтралітет, взаємодопомогу й співробітництві), територіальні, мирні;

б)про громадянство;

в) про участь України в міждержавних союзах і ін.

Декларація про державний суверенітет України 1990 року (Розділ X. Міжнародні відносини) встановила «пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права» [15].

В українському законодавстві питання співвідношення між національним і міжнародним правом певною мірою регулюється Конституцією. Водночас слід наголосити на тому, що в Конституції України йдеться не про міжнародне право в цілому, а лише про таке його джерело, як міжнародний договір. До того ж йдеться не про всі види міжнародного договору, а лише про такі договори, які потребують згоди на обов’язковість з боку Верховної Ради України. Так, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».

З цього формулювання неясно, чи мають міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, пріоритет щодо норм українського права. Частина 2 ст. 9 Конституції України передбачає у свою чергу положення, згідно з яким «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Водночас ст. 18 Конституції України встановлює правило, згідно з яким «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлюється Законом України «Про міжнародні договори України» [16]. Частина 1 ст. 19 цього Закону під назвою «Дія міжнародних договорів України на території України» передбачає, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства»; а ч. 2 цієї статті встановлює правило, згідно з яким «якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».