12. Цивільний кодекс України – основний акт цивільного законодавства: його структура й основні засади приватноправового регулювання особистих немайнових та майнових відносин.

Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. ЦК має традиційну для України пандектну систему і сконструйований за так званим "книжним" принципом: Книга перша - "Загальні положення"; Книга друга, як вже вказувалося, - "Особисті немайнові права фізичної особи"; Книга третя - "Право власності та інші речові права"; Книга четверта - "Право інтелектуальної власності" стосується особливої сфери цивільних відносин, пов'язаних зі створенням і використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності фізичної особи; Книга п'ята - "Зобов'язальне право" охоплює широкий спектр цивільних відносин як щодо договірної, так і недоговірної сфери, яким присвячується майже 40 глав (глави 47 - 83); Книга шоста - "Спадкове право".

У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи). 

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо. 

Загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо, закріплені нормами Книги четвертої (гл. 35—46). 

Зобов'язальне право визначає Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина розділу присвячена окремим видам зобов'язань — договірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо). 

Книга шоста (гл. 84—90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо). Цивільне право - це галузь права, що врегульовує цивільно - правові відносини. Але ці відносини неоднорідні й серед них розрізняють особисті немайнові та майнові відносини. До особистих немайнових відносин належать ті, що пов'язані з особою суб'єкта, є невіддільними від неї.

Серед них розрізняють: 

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (як правило, їх об'єктом є особисті права на немайнові блага, які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага, наприклад, результати інтелектуальної праці); 

б) особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими. Вони виникають у зв'язку зі здійсненням особою своїх особистих прав. Їх об'єктом є особисті права на нематеріальні блага, що є невіддільними від особи та не здатні самі по собі породжувати в їхніх носіїв права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо, наприклад, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, право на життя і здоров'я тощо.  А майновими є відносини з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними цінностями (майном). 

За своєю суттю та призначенням Цивільний кодекс є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі законодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його положення мають застосовуватися не тільки до традиційних "суто цивільних" відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин, при використанні найманої праці, у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.