18. Епоха фінансизму.

Починаючи з 1976 року, за результатами угод Ямайської валютної конференції, світове господарство вступає в епоху Фінансизм.

Термін "Фінансизм" характеризує особливий період розвитку світового господарства, при якому рентабельність фінансової системи - надбудови - господарства є визначальною щодо рентабельності в сфері виробництва нефінансової сфери, переважно матеріальних благ - базису. Поява можливості у банків емітувати грошові знаки визначила панування в економіці банківського відсотка. Середня рентабельність бізнесу нефінансового сектора в Європі за два останні десятиліття перебуває в межах 25-30%, то прийнятна рентабельність в фінансовій сфері перевищує 3% на місяць, тобто більше 36% річних. Аналізуючи період розвитку Фінансизм, неважко помітити, що облікова ставка ФРС, починаючи з 1980-х років, падала. У 1980 році вона складала 17%, у 1990 році - 8%, в 2000 році - 6%, в 2005 році - 4%, зараз - 0-0,25%. Зараз можна спрогнозувати лише нестабільність фінансової системи світу в майбутньому, перетворення її в дисбалансує силу господарського розвитку, а також трансформацію банківського та фінансового капіталу з найприбутковішого і ризикованого в ризикований і не завжди прибутковий.

На момент макроекономічної нестабільності найприйнятнішими інструментами мінімізації впливу кризи будуть інвестиції в товарні ринки, зокрема в золото. І хоча по динаміці його вартості є діаметрально протилежні прогнози, все ж втратити 20%, за песимістичним варіантом розвитку подій, краще, ніж 100% активів.

Серед товарних ринків виділяється ринок аграрної продукції. Незважаючи на кризу і зростаючу кількість населення планети, ця сфера в останні роки перетворюється на провідну і може врятувати економіку України.

19. Загальні методи реалізації грошово - кредитної політики.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу. Адміністративні методи управління грошово-кредитним ринком застосовувались в соціалістичній економіці, для якої було характерне безпосереднє втручання в економічні процеси – планування. Встановлення цін, співвідношення національної та іноземних валют, капітальні вкладення. Ринкові методи – регулювання грошово - кредитного ринку шляхом застосування ринкових механізмів без втручання державних органів управління. Змішані методи використовується в країнах, які стали на шлях економічних перетворень. Протягом відповідного періоду з яких у зв’язку з нерозривністю фінансових ринків паралельно застосовують адміністративні методи і започатковуються ринкові.

20. Загальні теоретичні положення пропозиції грошей.

Пропозиція та попит на гроші – два невіддільні й водночас протилежні боки єдиного економічного механізму, взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку.

Пропозиція грошей - це бажання економічних суб’єктів позичити певну (суму) частину власних грошових коштів заради отримання доходів

Теоретичне обґрунтування пропозиції грошей у відкритій економіці, що визначено у класичній формулі Д. Рікардо має вигляд:

M = D + R

де М – пропозиція грошей у відкритій економіці;

D – внутрішня депозитна емісія; кількість національних грошей, яка утворюється комер­ційними банками, виходячи з їхнього депозитного потенціалу і потреб господарських агентів у кредитах.

R – емісія грошей, що забезпечується валютними резервами. виражає сальдо платіжного балансу країни, а водночас взаємодію внутрішнього грошового ринку з валютними резервами.

Пропозицією грошей управляє банківська система, яка оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші.

У розпорядженні Центрального банку є економічні важелі формування грошової пропозиції і регулювання грошового обігу країни: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор.

Пропозиція грошей (Мп) прямо пропорційна грошовій базі (Мб) і залежить від величини грошового мультиплікатора (т): Мп = Мб · т

Грошова база - консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультипліка­тор формується пропозиція грошей; інструмент підвищення ефективності грошей; визначає категорію грошей, яка може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто на­лежить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.

Структура грошової бази: сума готівки в обігу, готівка в сейфах, резерви комерційних банків, що перебувають на рахунках у центральному банку.

Грошовий мультиплікатор - величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок опе­рацій на монетарному ринку; залежить від співвідно­шення суми готівки до депозитів (Мо / Д) і норми ефективного резер­вування R / D; показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на монетарному ринку