43. Роль соціального партнерства у вирішенні трудових спорів

У соціально-економічних відносинах формуються різноманітні інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства), які за своїм змістом можуть не співпадати або ж бу­ти протилежними та внутрішньо суперечливими. Тому існує по­треба їх вирішення шляхом застосування найбільш конструктив­них методів взаємодії та співпраці профспілок, роботодавців і урядових структур. Одним із найефективніших чинників врегу­лювання соціальних суперечностей вважається соціальне парт­нерство. Його можна визначити як систему відносин між робото­давцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими праців­никами, профспілковими організаціями та їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробіт­ництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнер­ство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спосте­рігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:

зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння пого­дженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

забезпечення умов праці і життя працівників.

44. Міжнародний досвід соціального партнерства. Моделі соціального партнерства.

Соціальне партнерство в розвинутих краiнах виконує 2 основних функцii: забезпечує соціальну злагоду в країні та сприяє досягненню окремих угод в конкретних галузях. Укладання угод здiйснюється вiдповiдно до норм Рекомендацii МОП 1951 р. Принципи соціального партнерства в краiнах Заходу є пiдтримка та змiцнення ринкової конкуренції, вiдмова вiд монополiзму та вирiшення соціальних проблем прямим державним або приватним контролем над ринком. Але головна роль у пiдприємцiв i профспiлок. Уряд лише їх iнiцiатор, органiзатор, посередник, консультант. Можна виокремити такi форми: консультацii, переговори, укладання колективних договорiв та угод (генеральна угода, галузева угода,регiональна угода), спiльне розв’язання колективних трудових спорiв, органiзацiя примирних процедур, участь у роботi органiв соціального партнерства, розгляд та вирiшення претензiй та розбiжностей, контроль за виконанням спiльних домовленостей. Iснують й iншi форми, зокрема на виробничому рiвнi – участь працiвників в управлiннi виробництвом, у корпоративних правових дiях (розподiл прибуткiв, доходiв вiд власностi тощо), в управлiннi коштами обов’язкового соціального страхування та соціального забезпечення.

На практиці виділяють дві моделі соціального партнерства.

Трипартизм — це модель соціального партнерства, яка припускає трибічну співпрацю між працівниками, роботодавцями та державою па регіональному, загальнодержавному та територіальному рівнях.

Біпартизм — це двостороння модель соціального партнерства, що використовується переважно на галузевому рівні та на рівні підприємств.