33. Діяльність державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.

Основні завдання

– Розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість (Працездатність працездатного) населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття.

– Систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили.

– Раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення.

– Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

Послуги, пов'язані із допомогою у працевлаштуванні, надаються Державною службою зайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державний фонд сприяння зайнятості».

34. Сутність та елементи системи соціально-трудових відносин (Поняття, види та форми ств. Суб'єкти та сторони соціально-трудових відносин. Рівні ств. Принципи та типи ств Предмети ств)

Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Види СТВ:

1. За змістом: - виробничо-функціональні (зміст та характер праці) ; - соціально-психологічні; - суспільно-організаційні.

2. За суб’єктами, що вступають у відносини: -міжорганізаційні (взаємозв’язок колективів); -внутрішньоорганізаційні (колектив-особистість)

3. За наявністю чи відсутністю стосунків підпорядкованості: -горизонтальні; -вертикальні (між працівником і керівником).

4. За ступенем регламентованості : - формальні; -неформальні.

5. За способом підтримання стосунків: -безособистісні; - між особові.

6. За характером впливу на результат економ. діяльності та якість життя людей: - конструктивні; - деструктивні.

Форми СТВ:

– фактична (функціонування на об’єктивному та суб’єктивному рівні);

– правова (відображає проекцію СТВ на інституційному, законодавчому та нормотворчому рівнях).

Сторони СТВ:

1. Наймані працівники

2. Роботодавці

3. Держава

Субєкти СТВ поділяються на 4 групи:

1. Первинні носії прав та інтересів (сторони СТВ).

2. Представники організацій та їхні органи, які є носіями держ. Повноважень (спілки роботодавців, профспілки).

3. Органи, через які реалізується соціальний діалог

4. Органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів та попередити загострення СТВ.

Рівні СТВ:

1. За соціально-економічним простором:

- індивідуальний (взаємовідносини між прац. і роботодавцем);

- груповий (колектив-роботодавець (взаємозв’язок));

- змішаний.

2. За територіальною ознакою:

- макроекономічному рівні, СТВ на національному:

А) держ. Регулювання;

Б) договірне регулювання.

- галузевий:

А) держ. Регулювання;

Б) договірне регулювання.

- територіальне або регіональне:

А) державно-комунальне регулювання;

Б) договірне регулювання.

- виробничий мікрорівень:

А) адміністративне регулювання;

Б) договірне регулювання.

Принципи СТВ:

1. Партнерство – передбачений захист субєктів СТВ та їх самореалізація політиці узгодження взаємних пріоритетів.

2. Адресність – є актуальною при реалізації соціальних програм.

3. Інтегрованість – передбачає комплексність та взаємодію усіх форм, елементів та методів соц. Захисту у єдину систему на всіх равнях сусп. Життя

4. Патерналізм – основа регулювання СТВ належить державі

5. Субсидарність – прагнення людини до самовідповідальності та самореалізації у досягненні своїх цілей.

6. Солідарність – передбачена спільна відповідальність людей, яка базується на особистій відповідальності, узгодженні спільних інтересів.

7. Дискримінація – свавілля, незаконне обмеження прав суб’єктів СТВ

8. Конфлікт – зіткнення суб’єктів взаємодії, викликане протилежністю направленості цілей, інтересів, поглядів.

Типи СТВ:

1. Тип соціального партнерства – відсутність конфлікту, узгодження інтересів

2. Патерналізм – характеризується значною регламентацією СТВ з боку держави або керівництва підприємства, що проявляється у турботі держави про потреби населення або адміністрації підприємства про працівників.

3. Конкуренція – це взаємодія між працівниками та колективом, що може сприяти досягненню синергетичного ефекту

4. Солідарність

5. Субсидарність

6. Дискримінація

7. Конфлікт

Діяльність держави має велике значення для певного регіону країни:

- умови праці;

- норми праці.

Для кожного рівня і типу СТВ виділяють спеціальні предмети та взаємозвязок між ними.

Предмети за територіальною ознакою:

- макроекономічні (нормативне забезпечення СТВ)

- регіональному рівні або територіальному (вирішення спільних проблем адміністративних одиниць);

- галузевому рівні (вирішення специфічних питань конкретної галузі);

- індивідуальний (предметом: умови праці, нормування. Організація праці).