37. Модель міжнародної торгівлі на основі співвідношення між товарами що приймають та не приймають участь в міжнародній торгівлі.

38. Передумови та чинники розвитку внутрішньогалузевої торгівлі. Індекс внутрішньогалузевої торгівлі. Розбіжності між внутрішньогалузевою та міжгалузевою торгівлею.

Історичними передумовами виникнення теорії внутрішньогалузевої торгівлі стали процеси активного розвитку міжнародного виробничого кооперування. Такий вид міжнародного співробітництва засновується на взаємодії окремих виробничих циклів, що відбувається за дислокації певних ланок виробничого ланцюга у різних країнах. При цьому зазначені виробничі цикли є тісно поєднаними і технологічно, а також економічно цілісними. Обмін готовими виробами, які належать до однієї й тієї ж номенклатури, а також окремими вузлами, деталями, компонентами кінцевого продукту, зумовив появу внутрішньогалузевої торгівлі яка стала інтенсивно розвиватися разом з міжгалузевою торгівлею і навіть витискати її.

На внутрішньогалузеву торгівлю припадає значна частина світових торговельних потоків. її обсяг між країнами визначають за допомогою індексу внутрішньогалузевої торгівлі (Т):

Т=1-(|X-IM|/Х+ІМ), де Х – обсяг експорту окремої галузі товарної групи, ІМ – обсяг імпорту…

Прямі дужки показують у цьому виразі абсолютну величину. Значення Т змінюється від 0 до 1. Якщо Т=0, то в цьому випадку країна або тільки експортує, або тільки імпортує товар (внутрішньогалузева торгівля відсутня). Якщо Т=1, то обсяги експорту та імпорту збігаються і внутрішньогалузева торгівля здійснюється у максимальному обсязі. Отже, чим індекс Т ближчий до 1, тим більші обсяги внутрішньогалузевої торгівлі.

39. Головна мета та цілі регулювання міжнародної торгівлі.

Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі. Тому сучасна торгова політика держав характеризується розвитком і протистоянням двох тенденцій: протекціонізму та лібералізму. Кожен з цих напрямів переважав у певні періоди розвитку національної та світової торгівлі. Якщо в 50-60-ті роки переважали тенденції до лібералізації, то у 70-80-ті прокотилася хвиля так званого «нового протекціонізму». Тенденція до лібералізації 50-х та 60-х проявилась у зменшенні мита, скороченні кількісних та валютних обмежень. Якщо в середині 50-х років середнє значення мита у США та Європейських країнах було на рівні 30 – 40 %, то у 70-х – зменшилось до 7 – 10 %, а зараз на рівні 5 %.

Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:

1) обмеження імпорту (інколи – експорту). Можливість досягнення даної мети значною мірою залежить від еластичності попиту на імпортний товар на внутрішньому ринку. Чим еластичніший попит, тим більше шансів, що обмеження зумовлять скорочення імпорту;

2) фіскальні цілі – збільшення доходів державного бюджету. За своєю природою дана мета в умовах динамічної економіки може розглядатися як довгострокова. Можливість її досягнення теж залежить від характеру попиту на товар, що імпортується: чим менше еластичніший попит, тим більше буде поповнюватися державний бюджет;

3) недопущення «несумлінної конкуренції». Під терміном «несумлінна конкуренція» розуміють порушення загальновизнаних правил і норм ведення конкурентної боротьби: використання конфіденційної інформації; розповсюдження недостовірної інформації; приховування важливої для споживача інформації, демпінг (тобто продаж на зовнішньому ринку товару за ціною, нижчою від існуючої на внутрішньому ринку країни-експортера) тощо.

40. Торговельна політика країни. Види торговельної політики. Форми протекціонізму. Режими торговельної політики країни;

Торговельна політика – відносно самостійний напрямок бюджетно-податкової політики уряду, пов'язаний із

державним регулюванням обсягів зовнішньої торгівлі.

Основні цілі зовнішньоторговельної політики:

- зміна обсягу експорту чи імпорту,

- зміна структури зовнішньої торгівлі,

- забезпечення країни необхідними ресурсами,

- зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

- Односторонні заходи, коли уряд не погоджує свої дії з торговельними партнерами (найчастіше приводить

до політичної напруженості між країнами);

- Двосторонні угоди, коли міри торговельної політики узгоджуються між торговельними партнерами;

- Багатосторонні угоди, коли торговельна політика узгоджується і регулюється угодами між декількома

країнами.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську

торговельну політику й політику вільної торгівлі.

Свобода торгівлі (фрітрейдерство) – політика мінімального державного втручання в зовнішню

торгівлю.

Протекціонізм – державна політика захисту ринку від іноземної конкуренції (захист виробника).

На практиці виокремлюють такі форми протекціонізму:

1. Селективний - спрямований проти окремих країн або окремих товарів;

2. Галузевий, що захищає певні галузі (найчастіше сільське господарство);

3. Колективний - проводиться об'єднаннями країн відносно країн, що до них не входять;

4. Прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких сферах. Для торгівлі розвинених країн між

собою - це галузі сільського господарства, виробництво текстилю, одягу і сталі. У торгівлі розвинених країн з

країнами, що розвиваються – це експорт промислових товарів останніми. У торгівлі країн, що розвиваються,

між собою – це товари традиційного експорту.