53. Фінансові інструменти нетарифного регулювання міжнарод-ної торгівлі.

Найбільш розповсюдженими фінансовими інструмента-ми торговельної політики є субсидії, кредитування та анти-демпінгове регулювання.

Субсидія – грошова виплата, спрямована на підтримку національних виробників і непряму

дискримінацію імпорту.

За характером здійснення виплат субсидії діляться на прямі й непрямі.

Прямі – це безпосередня грошова виплата експортерові на суму різниці його витрат і доходів. Прямі

субсидії заборонені правилами СОТ.

Непрямі це надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, позики поставки нижче

ринкової, повернення імпортних мит і т.д.

Залежно від того, кому надається субсидія, вона може бути експортної (надається виробникові товарів,

які експортуються) або внутрішньої (надається виробникові товарів, що конкурують із імпортом).

Крайньою формою прояву стимулювання експорту є демпінг.

Демпінг – продаж товару на зовнішньому ринку за ціною нижче, ніж установилася на внутрішньому

ринку країни – експортера.

Форми демпінгу:

1) Спорадичний - продаж надлишків при надвиробництві й перенасиченні внутрішнього ринку. Має

ненавмисний і нерегулярний характер.

2) Навмисний - тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку й

наступного встановлення монопольних цін.

3) Постійний - постійний експорт товарів за ціною нижче справедливої.

4) Зворотний - завищення цін на експорт у порівнянні із цінами продажу на внутрішньому ринку.

5) Взаємний - зустрічна торгівля двох країн тим самим товаром за заниженими цінами.

54. Головні аргументи, щодо використання мита.

Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету. Наведене визначення митного тарифу містить характеристику основних мотивів його використання. Розглянемо їх послідовно: а) захист національного товаровиробника (відзначимо, що поряд із національними тарифами використовуються й єдині митні тарифи в рамках регіональних торговельно-економічних об’єднань країн — митних союзів.

б) наповнення державного бюджету країни. А. Поставлення завдання захисту національного ринку від іноземної конкуренції вже століттями є предметом наукових дискусій. А сьогодні, як ніколи раніше, такий захист перебуває в центрі прискіпливої уваги урядів, міжнародних організацій. Таким чином, застосування певних акцій або, навпаки, утримання від них залежать від міжнародних зобов’язань країн, а також пов’язаних з усвідомленням наслідків — зворотних дій інших країн або санкцій відповідних спеціалізованих міжнародних структур. Цей вид тарифу, як правило, застосовується тільки щодо імпорту. Справді, тариф дає змогу забезпечити:

• зростання кількості робочих місць (що пов’язує економічні цілі із розв’язанням соціальних завдань);

• збільшення обсягів національного виробництва завдяки перенаціленню сегмента національного попиту із закордонної на внутрішню пропозицію;

• можливість протягом певного терміну розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які перебувають у стані трансформації чи виходу з кризи (що називається «ковток повітря»); за сучасних умов подібні міркування можуть стосуватися технологічно стратегічних галузей.

Водночас штучне зниження іноземної конкуренції послаблює конкурентний тиск та зменшує стимули до оптимізації умов виробництва й підвищення його ефективності. Відтак звичні до тепличних умов національні виробники потребуватимуть опікування й надалі (причому, можливо, ще більшого) з боку влади та захисту від іноземних конкурентів.

Б. Стягування мита з метою отримання коштів до державного бюджету є іншим функціональним призначенням митного тарифу. Але за спроби досягти цієї нібито корисної для уряду мети слід пам’ятати, що фактично в такому випадку йдеться про перерозподіл коштів між економічними суб’єктами всередині країни, адже майже всі отримувані до бюджету кошти від іноземних експортерів компенсують їм внутрішньонаціональні споживачі.

Даний вид тарифу застосовується як щодо імпорту, так і щодо експорту.

У цьому зв’язку постає питання: кому серед національних економічних суб’єктів, яким прошаркам суспільства (стратам) вигідно, а кому — не вигідно застосовувати митний тариф? Зважимо й на те, що одна й та сама людина, згідно з різними підходами, може належати як до однієї, так і до іншої страти, інколи з принципово відмінними характеристиками (наприклад, робітник, тобто людина, яка зацікавлена в пільговому функціонуванні виробництва з низькими податками, є водночас і об’єктом соціальної політики, фінансовим джерелом якої є саме податки).