Основи геронтології та геріатрії, І рівень

Лекція 2.4. Особливості захворювань ендокринної системи в похилому та старечому віці

План

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. 1

ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ ТИПУ 2 У ППВ: 2

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ КОМАХ (ГІПЕРГЛІКЕМІЧНІЙ, ГІПОГЛІКЕМІЧНІЙ), ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ЇЇ В ПОХИЛОМУ ТА СТАРЕЧОМУ ВІЦІ. 3

ПОНЯТТЯ ПРО ГІПЕРОСМОЛЯРНУ, ГІПЕРЛАКТАТЦИДЕМІЧНУ КОМИ. 3

ОСОБЛИВОСТІ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. 4

Вікові фізіологічні зміни ендокринної системи.

У процесі старіння залози внутрішньої секреції змінюються самі, а також значною мірою визначають розвиток змін в організмі в цілому та можливості пристосовуватися до цих змін. Зміни відбуваються в різні періоди життя людини: згасання функцій тімусу (загруднинної залози) закінчується до періоду статевого дозрівання, діяльність статевих залоз знижується в клімактеричний період, який у жінок варіює в межах 45—55 років, у чоловіків — 55—65 років; функції щитоподібної залози знижуються до 60—65 років; найпізніше настають вікові зміни в структурі і функціях гіпофіза і надниркових залоз.

Процес згасання функцій ендокринних залоз при старінні закономірний, але чинники навколишнього середовища теж можуть суттєво впливати на хід старіння. Період найінтенсивніших змін гормонального апарату — це середній вік (45—60 років) і початок похилого — багато в чому є вирішальним для подальшого перебігу процесів старіння. Усі положення про гігієнічні заходи, спосіб життя (організація праці, харчування, режим рухової активності) особливо важливі для цього періоду.

У похилому і старечому віці захворюваня ендокринної системи мають свої особливості: їх симптоми виражені менше, ніж у пацієнтів зрілого віку, лікування вимагає більшої обережності і ретельного здійснення медсестринського процесу під спостереженням ендокринолога.

Особливості цукрового діабету типу 2 у ппв:

• рідко буває раптове підвищення апетиту; часто спостерігається зменшення маси тіла, підвищена втомлюваність, поліурія, свербіж шкіри, сухість слизових оболонок, що може стати причиною неправильних діагнозів – ларінгіту, фарінгіту, вульвіту;

• симптоми ЦД не виражені, перебіг відносно доброякісний, що часто стає причиною пізньої діагностики;

• поява піодермії, часті інфекції – є маркерами ЦД у ППВ;

• ППВ з ЦД через ослаблення реактивності організму частіше хворіють і тяжче переносять різні гострі захворювання;

• пневмонія у ППВ з ЦД часто набуває затяжного перебігу, лікування сульфаніламідами й антибіотиками часто неефективне, може виникнути абсцес легень;

• тяжче і довше перебігають інфекційні процеси сечовивідних шляхів;

• при ЦД знижується опірність до туберкульозу; у ППВ туберкульозний процес за наявності хронічного бронхіту, пневмосклерозу часто буває нерозпізнаним;

• від тривалості захворювання й ефективності терапії залежить розвиток таких ускладнень, як ретинопатії, катаракта, поліневрит тощо;

• діабетичні макроангіопатії: інфаркт міокарда, інсульт, периферійні захворювання судин;

• діабетичні мікроангіопатії: діабетична нефропатія;

• дистальна полінейропатія – типове діабетичне ураження периферійних нервів, при якому виникають парестезії, печіння стоп, їх оніміння, похолодання, біль у нижніх відділах кінцівок.

Методи і діагностичні критерії у ППВ такі самі, як і в молодих людей.

Лікування: мета лікування залежить від віку пацієнта і кількості супутньої патології. Якщо вік до 65 років і одна супутня патологія, то необхідний жорсткий метаболічний контроль для віддалення і профілактики пізніх судинних ускладнень. Якщо ж пацієнт похилого віку з декількома чи багатьма супутніми захворюваннями, то в цьому разі основною метою є зменшення або полегшення клінічних симптомів і профілактика гострих ускладнень.

Лікування включає:

• навчання і самоконтроль;

• дієтотерапію;

• дозовані фізичні вправи;

• пероральне приймання протидіабетичних засобів;

• інсулін.

У лікуванні ППВ з ЦД провідну роль відіграє дієта. Препаратом вибору є глюкобай. При ускладнених випадках призначають комбінацію протидіабетичних препаратів з різними механізмами дії (сульфонілсечовина+глюкобай, сульфонілсечовина+метформіл, нові преп. сульфонілсечовини амарил, глюкотрол), за їх відсутності – інсулінотерапію.