1) Необхідність і суть управлінської діяльності

Управління у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва кимось чи чимось.

Найчастіше розуміють , як діяльність , що спрямовує і регулює суспільні відносини . Сукупність приладів і механізмів що приводять в рух машини .

Діяльність з управління підрозділом в організації .

Управління – це різновид людської діяльності , що виник в міру її оформлення у свідому діяльність по виробництву необхідних благ і послуг .

1)В житті людини велику роль відіграє індивідуальне управління .

2)Управління в рамках організації .

Об’єктами управління можуть бути :

різноманітні форми суспільних відносин , поведінка , діяльність , різні види ресурсів , напрями , види управління .

Суб’єкт (керуюча) – як окрема особа так і група осіб .

В управлінні за допомогою кібернетики було виявлено головну ланку – управлінську систему . Саме управлінська система виявилась головною усіх складових та ознак управління .

 Як суб'єктивне, так і об'єктивне управління повинні бути зацікавлені в чіткій взаємодії: одне — давати необхідні команди, інше — забезпечувати їх своєчасне та точне виконання. Можливість суб'єкта управляти обумовлена готовністю об'єкта виконувати команди, які поступають. Тобто ступінь досягнення учасниками управлінської діяльності своїх цілей повинна знаходитись в прямій залежності від ступеня досягнення цілей самого управління, що витікає із потреб його об'єкта.

2) Закони управління.

Закони управління відображають об’єктивні і стійкі взаємозв’язки елементів системи у просторі і в часі .

1. Закон спеціалізації управління – полягає у розподілі діяльності управління персоналу за функціональною ознакою .

2. Закон інтеграції управління – синхроність процесу виробництва чи надання послуг і процесу управління , зокрема через :

• поєднання завдань ;

• координації діяльності працівників ;

3. Закон оптимізації , централізації і децентралізації управління – проведення управління по вертикалі з одночасною передачею окремих ф-цій на інші рівні .

4. Закон демократизації – передбачає залучення до процесу управління більшої кількості працівників при раціональному співвідношенні влади та підлеглості .

5. Закон економії часу – в управлінні рішення повинні бути ухвалені і вирішені вчасно!

3)Закономірності управління.

Є 2 групи закономірностей :

1.ЗАГАЛЬНІ:

а) відповідність соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва – створення такої системи управління , яка б відповідала її формі власності ;

б) ефективність свідомого планомірного управління – система планомірного управління є ефективнішою за систему стихійного управління;

в)співвідношення керуючої і керованої системи – адекватне співвідношення об’єкта і суб’єкта управління;

г) посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні – передбачає оптимальність у дотриманні пропорцій щодо горизонтального і вертикального поділу управлінської праці ;

2.ОДИНИЧНІ АБО ЧАСТКОВІ:

а) зміна ф-цій управління – означає посилення ролі окремих ф-цій і послаблення ролі інших ф-цій на різних рівнях управління ;

б) оптимізації числа рівнів управління – допускає усунення чи ліквідацію зайвих управлінських ланок чи рівнів , що може підвищити ефективність цілої системи;

в) концентрації ф-цій управління – кожен управлінський рівень прагне до більшої концентрації своїх ф-цій у своїх руках ;

г) дотримання норм керованості – відображає залежність між числом підлеглих та ефективність управління з боку керівника ;