12.3. Планування потреби різних видів енергії

Енергопостачання підприємства має специфічні особливості, що полягають в одночасності виробництва та споживання енергії. Виробництво електроенергії на кожен даний момент повинно регулюватися обсягом споживання. Не досить повне її використання призводить до невикористання потужностей, а при підвищеному використанні проти графіка споживання виникають "пікові" навантаження.

Енергопостачання більшості підприємств побудоване на системі централізованого забезпечення (електрична енергія, пар, гаряча вода отримується від районних енергосистем та теплоцентралей, природний газ - від мережі газопроводу...).

Визначення потреби підприємства в енергії та паливі грунтується на складі енергетичних та паливних балансів. Балансовий метод планування дає змогу розраховувати потребу підприємств у різних видах палива та енергії, виходячи з обсягу виробництва та прогресивних норм, а також визначити найбільш раціональні джерела покриття цієї потреби за рахунок отримання енергії ззовні і власного її виробництва на підприємствах. Енергетичні баланси кваліфікуються за такими ознаками:

- призначення (перспективні, поточні, звітні);

- за видом енергоносія (поодинокі - за окремими видами енергоносія: вугілля, нафта, газ зведені - за сумою всіх видів палива);

- за характером цільового використання енергії (силове, технологічне та виробничо-господарське призначення).

Перспективні баланси складають на тривалий термін і використовують при проектуванні, реконструкції виробництва та для розвитку енергогосподарства підприємства.

Поточні планові баланси складаються на рік з розбивкою за кварталами і є основною формою планування споживання енергії.

При розробці планового балансу використовують метод, суть якого полягає в тому, що складається енергобаланс, який має дві частини:

1. Розхідну частину, яка містить розрахунки планової необхідності в енергії та паливі на всю виробничу, господарсько-побутову і невиробничу діяльність підприємства з врахуванням допустимих величин втрат в заводських сітках і перетворюючих установках.

2. Прихідну частину, в якій передбачено:

а) використання джерел покриття необхідності в енергії (отримання енергії і палива зі сторони; виробіток на власних генеруючих установках; використання вторинних енергоресурсів);

б) розрахунок кількості енергії, яка може бути відпущена на сторону;

в) розрахунок режимів роботи власних генеруючих установок.

Звітні (фактичні) баланси є засобом контролю дотримання споживання енергії та виконання планових балансів, оцінки роботи енергогосподарства.

Розділ 13. Принципи організації праці

13.1. Сутність і зміст організації праці на підприємствах

Організація праці - це комплекс заходів, які при даному рівні науки, техніки і організації виробництва забезпечують ефективне з'єднання робочої сили і засобів виробництва.

Наукова організація праці (НОП) - комплекс науково обгрунтованих заходів, які направлені на постійне вдосконалення трудового процесу (ефективне використання матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці, забезпечення здоров'я людини...).

Організація праці вирішує три основні задачі:

- економічну - підвищення ефективності виробництва і підвищення продуктивності праці, раціональне використання техніки, збільшення випуску продукції і підвищення її якості;

- психофізіологічну - збереження в процесі праці здоров'я людини і її працездатності;

- соціальну - виховання правильного відношення до праці, всебічний розвиток трудових колективів.

Основним змістом організації праці є проектування і впровадження комплексу заходів по наступних напрямках:

- розробка раціональних форм розподілу, кооперування праці і розстановка працюючих;

- формування змін і порядку їх роботи;

- покращення організації і обслуговування робочого місця;

- покращення умов праці;

- підготовка, виховання і підвищення кваліфікації кадрів;

- вивчення і впровадження передових методів праці;

- вдосконалення нормування праці;

- впровадження вимог ергономіки, виробничої естетики.

В основі організації виробництва лежить розподіл і кооперація праці. Мета розподілу праці - це забезпечення такого розподілу роботи між виконавцями, який сприяє спеціалізації, підвищенню кваліфікації, повному використанню знань і навиків, встановленню відповідності кожного за доручену справу.

Разом з кооперацією праці цей процес є важливою умовою, яка передбачає правильну розстановку робітників, чіткий розподіл функцій між учасниками виробництва, встановлення раціональних виробничих зв'язків між ними.

Розрізняють наступні форми поділу праці на підприємствах:

- функціональний - залежно від характеру виконання працівниками функцій на виробництві та участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники поділяються на робітників, спеціалістів, молодший обслуговуючий персонал, сторожову та пожежну охорону, учнів;

- технологічний - за фазами, видами робіт, виробами, вузлами, деталями, технологічними операціями. Різновидами цієї форми поділу виступають нелегальний, непредметний та поопераційний поділ праці;

- професійний - за спеціальностями та професіями. Виходячи з цієї форми поділу праці встановлюється потрібна кількість працівників різних професій;

- кваліфікаційний - за складністю та точністю робіт відповідно до професійних знань та досвіду роботи.

З поділом праці тісно пов'язана кооперація праці. Існують такі форми кооперації праці: міжцехова, внутрішньоцехова, внутрішньо-дільнична, внутрішньобригадна.

Найважливішими напрямками вдосконалення поділу і кооперації праці є суміщення професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота.

Суміщення професій - це виконання протягом нормальної три­валості робочого дня, поряд з роботами за основною професією, робіт по другій чи кількох професіях. Суміщення професій доцільно застосовується на роботах, де існують тривалі технологічні перерви при виконанні робіт за основною спеціальністю.

На роботах, які виконуються робітниками однієї професії, набуло поширення розширення зон обслуговування, метою якого є покращення використання робочого часу і більш повне завантаження обладнання. Різновидом поширення зон обслуговування є багатоверстатне обслуговування, при якому одним або групою робітників одночасно обслуговується декілька МРВ.

Необхідна частина організації праці - це організація робочих місць.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників (якщо робоче місце колективне), оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання.

Організацію робочого місця розуміють як систему його оснащення та планування, підпорядковану цілям виробництва. Ці рішення залежать від характеру та спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можуть бути спеціалізованими і універсальними, індивідуальними та колективними, стаціонарними та рухомими, одноверстатними та багатоверстатними, постійними та тимчасовими, а також робочими місцями ручної роботи та механізованими, автоматизованими, апаратними. Рівень організації праці на робочому місці залежить від досконалості його обслуговування. Організація обслуговування робочих місць передбачає своєчасне забезпечення робочих місць всім необхідним, включаючи технічне обслуговування - наладку, змащування, регулювання, ремонтне та міжремонтне обслуговування; забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, інструментом; подавання необхідних видів енергії - теплоти, електроенергії, стиснутого повітря; міжопераційний та фінішний контроль якості продукції; господарське обслуговування.