1. Особливості джерел конституційного права в державах, що належать до англосаксонської системи права.

Особливості: провідним джерелом права є судовий прецедент; як правило немає чіткої їєрархії джерел права; може існувати неписана конституція (Нова Зеландія, Великобританія); закони дуже деталізовані; суди безпосередньо творять право; поширеним є конституційний звичай і правова доктрина.

До країн з такою системою джерел права відносять: Англія, США,Нова Зеландія, Канада, Австралія.

-судовий прецедент (допускає можливість існування неписаної конституції(Великобританія,Нова зеландія)закони є надзвичайно деталізовані,вони розраховані на застосування судами.,кожна судова інстанція зобов’язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.)

-закон(статут)(Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону.Закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.

-конституційний звичай. Присяжні засідателі для точної юридичної кваліфікації вчинків використовували звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах.

-правова доктрина(юридична;наука). Стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.

2. Особливості джерел конституційного права в державах, що належать до романо-германської системи права.

Романо-германська правова сім’я охоплює національні правові системи більшої частини країн Африки, Латинської Америки, а також країни континентальної Європи.

Особливості: основним джерелом права є закон; всі джерела конституційного права складають чітку ієрархію; формальне невизнання судового прецеденту як джерела права;

-закон (закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність.Закон може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.)

- кодифіковані акти (кодекси)

-звичай(як самостійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну ролі, у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону). Це такі країни як США, Нова зеландія, ВБ, Канада тощо.

3. Особливості джерел конституційного права в державах із мусульманською системою права.

Особливості: головним джерелом права є релігійні писання: Суна, Коран; роль основоного закону відіграє Коран; закони глави держави, постанови уряду, інші нормативно-правові акти повинні відповідати принципам шаріату; тісно пов’язана з типом політичного режиму.До країн з такою системою права можна віднести держави Арабського сходу, Південної і Південно-Східної Азії.

1. -збірники релігійних норм(тісно повязані з типом політичного режиму)( Коран; Сунна ( "священний переказ");Іджма). Релігійні джерела в таких країнах вважається актом, що стоять вище конституції. Це такі країни Індія, ОАЕ, Судан, Іран тощо.Значними особливостями державно-правового розвитку характеризуються так звані мусульманські країни, в житті яких істотну роль відіграє іслам. У широкому плані іслам — це релігія, система релігійних і водночас суспільно-політичних поглядів. Він поєднує власне релігійний культ і засоби регулювання суспільних відносин. Приписи ісламу розглядаються як юридичні норми. Зокрема, іслам виробив у самій загальній формі окремі принципи здійснення державного владарювання.Теорія мусульманського права не визнає верховенства конституції як основного закону. Але на сьогодні конституції прийняті майже в усіх мусульманських країнах, за винятком Оману та Саудівської Аравії. Згідно з ісламською традицією, юридичною основою суспільного життя є насамперед священні книги — Коран і Суна. Положення цих книг становлять головний зміст мусульманського права — шаріату. Коран — -правила поведінки, яких повинні дотримуватись правовірні,

Другим джерелом мусульманського права є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магоме­та, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті.

Третім джерелом мусульманського права є Іджма — це збірка одностайних рішень докторів ісламу щодо вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки.Норми шаріату регулюють не тільки релігійні обряди, вони мають загальноетичне значення. Норми шаріату визначають зміст прав і обов'язків громадян.

4. Види законів, що регулюють конституційно-правові відносини в зарубіжних країнах.

-конституційні(нормативно-правовий акт, який вносить зміни і доповнення в конституцію, приймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.)

-органічні(- це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів.)

-звичайні(нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері)

-надзвичайні(нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів).

Це такі країни як США,ФРН, ВБ, РФ, Франція тощо.

За юридичною силою:конституційні;органічні;звичайні;надзвичайні.

За часом дії:постійні; тимчасові.

За суб’єктами законотворення: прийняті народом на референдумі;законодавчого органу;глави держави (н-д у абсолютних монархіях).

За способом систематизації норм: кодифіковані;не кодифіковані.

5. Конституції зарубіжних держав: поняття, класифікація, структура.

Конституція – основний закон держави, що приймається, змінюється і скасовується в особливому порядку,має найвищу юридичну силу, який визначає суспільний І державний устрій, порядок і принципи утворення представників органів влади, виборчу систему, права й обов'язки громадян.

Усі інші норми, що містяться у законах та інших джерелах права, повинні виходити з конституції, відповідати та не суперечити їй.Сам термін „конституція” –латинського походження (лат. „constitutio” – норма, припис, постанова).

Конституція у так званому матеріальному значенні є писаним актом, сукупністю актів або конституційних звичаїв, які насамперед проголошують і гарантують права і свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління та територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їхню компетенцію та відносини, державну символіку і столицю.

Набагато частіше ми говоримо про конституції у формальному значенні, тобто про закон або групу законів, наділених вищою юридичною силою стосовно всіх інших законів.

Деякі конституції можна назвати формально-матеріальними. Це ситуації, коли країна має єдиний законодавчий акт під назвою „конституція” (тобто, існує конституція у формальному розумінні), й окрім цього, до її складу входять інші правові акти, зазвичай, різноманітні угоди, декларації.

Конституції розрізняються й за іншими ознаками.

1. За формою. конституції поділяються на писані (повністю писані) та неписані (частково писані). Писані конституції поділяються на кодифіковані та некодифіковані. Кодифікована писана конституція має місце за наявності в країні єдиного законодавчого акту, який регулює всі основні конституційно-правові питання та має вищу юридичну силу. Кодифікованих конституцій у сучасному світі – більшість. Вони повністю співпадають з поняттям „конституція” у формальному розумінні.Некодифіковані писані конституції – це частина конституцій у матеріальному розумінні, коли конституція складається з кількох конституційних (Австрія, Швеція) або звичайних (Канада) законів. Неписані конституції - це конституції в матеріальному розумінні, які складаються з конституційно-правових звичаїв, судових прецедентів та звичайних законів (писаних), тому ці конституції мають назву частково писаних, оскільки повністю неписаних конституцій немає.

2. За порядком прийняття. конституції бувають октроровані, прийняті парламентами, установчими зборами, референдумами.

3. За порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на жорсткі, особливо жорсткі та гнучкі.

Жорсткі конституції змінюються та доповнюються в особливому порядку, більш складному, порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Якщо парламентські закони ухвалюються простою більшістю голосів (50% кворуму + 1 голос), то для прийняття поправок та доповнень до конституції встановлюється особлива процедура. Подекуди для зміни чи відміни конституції вимагається не тільки кваліфікована або особливо кваліфікована більшість голосів, але ще й більш ускладнений порядок. Такі конституції називаються особливо жорсткими. Так, в Іспанії повний перегляд або зміна найважливіших положень конституції можливі за умови схвалення їх 213 голосами від загальної кількості депутатів обох палат парламенту, після чого вони розпускаються. Новобраний парламент розглядає проект змін або перегляду конституції, і, якщо він схвалить їх кваліфікованою більшістю голосів у кожній палаті, то ці зміни (або перегляд) виносяться на референдум. Гнучкі конституції змінюються та доповнюються в тому ж порядку, що й звичайні закони: ніяких особливих процедур у цьому випадку не передбачено, оскільки відсутній сам писаний текст основного закону (зокрема, це стосується конституцій Великобританії та Нової Зеландії).

. За терміном дії конституції:постійні,тимчасові.

За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:жорсткі (змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури),гнучкі (змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони).

За способом прийняття: одкрайовані (даровані «згори»),народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

За формою правління, яка закріплюється в конституції:монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.),республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.). Залежно від державно-політичного режиму:демократичні,авторитарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед громадянські й політичні),тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему).

). За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:федеративні (Конституція ФРН 1949 р.),унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положения. Преамбула (лат. praeambulus - той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 р.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави. У заключних, перехідних і додаткових положениях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.

6. Інституту конституційного контролю в зарубіжних державах: поняття, види, моделі організації.

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що К мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який будь-яка нормоустановча діяльність має здійснюватися згідно з К та при неухильному її дотриманні(НПА не суперечать К). У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить К нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначним. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду). Нагляд – система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти повинен сам піднаглядний орган. КК - Спеціалізована діяльність органів держ. влади, пов'язана з перевіркою відповідності правових актів конституції. Види:

1. за змістом: Формальний – предмет оцінки процедура прийняття НПА, а не зміст, Матеріальний – перевірка змісту НПА на предмет відповідності Конституції

2. за формою: Абстрактний – перевірка конституційного акта чи його частини поза зв'язком з будь-якою конкретною справою – Франція, Конкретний – здійс. лише за заявою зацікавленої особи, стосовно конкретної справи – США, Великобританія

3. за часом здійснення: Попередній щодо проектів НПА – Франція, Швеція, Наступний – здіцснюється до тих, що вже діють

4. За характером правових наслідків

Консультативний – несе рекомендаційний характер Ухвальний – загальнообов'язковий характер

5. за обов'язковістю проведення: Обов'язковий – здійснюється у передбачених законом випадках

• Факультативний – за ініціативи уповноваженого суб'єкта

6. за об'ємом: Повний – на всі суспільні відносини, які врегульовуються Конституцією

• Частковий – на певні види суспільних відносин

Англо-саксонська – конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. У США – Верховний Суд, у Великобританії – всі суди. Проте у сучасному вигляді доктрина конституційного контролю вперше була сформульована й застосована Верховним Судом США. 

. Континентальна ( Австрійська, Кельзенська) – конституційний контроль здійснює спеціалізований орган ( Наприклад, Франція – Конституційна Рада, РФ- Федеральний Конституційний Суд).

У більшості зарубіжних країн застосовується змішаний спосіб, за якого у формуванні органів конституційного контролю беруть участь представники різних гілок влади або самостійно, або сумісно(Україна, Італія, Франція).

7. Сучасні концепції прав людини і їх конституційно-правове оформлення.

Під п-вами людини розуміють певні її можливості; деякі осн.її потреби та інтереси; її вимоги про надання певних благ, адресовані сус-ву, д-ві, законодавству;

Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні.

.Особисті права – це ті, які віднос. до сфери особис. життя, які пов’яз. з ос. л-ни, задоволенням її особис. інтересів. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян. Осн. призначення особис. прав: а) гарантувати ж-тя та забезпеч. від різ. форм насилля, жорстокого і принижуючого людс.гідність поводження; б) індивідуалізувати гр-на, створити йому умови особис.недоторканості і невтручання в приватне та сім. ж-тя; в) забезпечити свободу, можл-сть безперешкодного вибору різ.варіантів повед.

Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва.

Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть та свобода господарської ініціативи; право на працю і свобода праці; право на відпочинок; право на страйк; право на ох. здор. і мед.допомогу; право на осв.і свобода освіти; право на соц.забезпечення або на пенсію.

Природничо-правовий підхід до регулювання прав людини.Відповідно до концепції природничого права правава людини є природними та невідчужуваними, що належать їй в силу народження, люди є носіями цих прав незалежно від волі держави. До таких невідчутних прав належать право на життя, свободу, безпеку, власність, особисту та сімейну таємницю та ін. Значна частина прав пов’язані із належністю особи до громадянства тієї чи ін. держави, напр. виборчі права , права на участь у політичних партіях, на безоплатну освіту. Багато прав і обов’язків виникли з досягненням особи певного віку, наприклад право на працю, військовий обов’язок, а деякі права виникли ще до народження, наприклад право на спадщину.

Позитивістський підхід до регулювання прав людини.Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими,соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль.Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

Вихідні засади мусульманської концепції прав людини.На основі класичного мусульманського права. СА, Іран, Оман 1.Принцип переваги мусульманина над не мусульманином, 2.Пріоритет у правах чоловіків над жінками, 3.Перевага обов’язків над правами у структурі правового статусу особи

Соціалістична концепція правового статусу людини.Соціалістична концепція прав людини була заснована на колективістських принципах, суть яких полягає в пріоритеті суспільства, держави, колективу щодо особистості. Відповідно до даної концепції людина, живучи в суспільстві, не може бути вільна від суспільства. А тому забезпечити права людини і тим більше права громадянина здатна тільки держава.

8. Громадянство у зарубіжних державах: поняття і зміст, співвідношення із категоріями «підданство» та «національність».

Громадянство - це стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, що обумовлює взаємні права і обов'язки громадян і держави у випадках, вказаних в законі.

Права і обов'язки гро­мадянина закріплюють, як правило, конституція і закон про гро­мадянство країни.

Громадянство встановлює стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні пра­ва та обов'язки згідно з національним правом країни і міжнарод­ним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси й випливає обов'язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на на­ціональній території, так і за її межами. У свою чергу, громадя­нин зобов'язаний додержуватися законів держави і виконувати обов'язки, встановлені державою.

Громадянство передбачає двосторонні зв'язки, двосторонні права і обов'язки особистості і держави.

підданий зобов'язаний бути особисто вірним монарху, населення виховується у відповідних традиціях, нерідко порушення вірності може бути суворо покарано.Термін «підданство» застосовується в монархіях. Він відображає особистий зв'язок людини з монархом («підданий його величності»). У ряді монархій (наприклад, в Іспанії, Бельгії, Нідерландах) термін «підданство» замінений в Конституціях і законодавстві терміном «громадянство».

Національність - це приналежність людини до певної національної, етнічної групи, що включає спільність мови, історії, культури і традицій. Крім того, національність позначає юридичну приналежність індивіда до якого-небудь державі. Поняття національності є досить умовним. Але по суті, поняття національності і громадянства повністю не збігаються.

9. Способи набуття громадянства у зарубіжних державах.

Філіація, натуралізація (укорінення), оптація, трансферт.

Філіація: поняття, зміст.Філіація - набуття громадянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або «права крові», або «права ґрунту». Згідно з принципом «права крові» дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно з принципом «права ґрунту» дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків. Набуття громадянства за «правом крові» у правовій доктрині і законодавстві України та деяких інших держав називають набуттям громадянства «за походженням», а за «правом ґрунту» - «за народженням». Принцип «права крові», як правило, застосовується у поєднанні з принципом «права ґрунту»: діє змішана система. Наприклад, у Законі «Про громадянство України» послідовно провадиться принцип «права крові», але діти апатридів і діти, батьки яких невідомі, набувають громадянства України з огляду на народження на її території, тобто за «правом ґрунту».

Натуралізація: поняття, зміст.Натуралізація (укорінення) - індивідуальне надання до громадянства на прохання заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні (США, Україна, Франція - 5, Великобританія - 7, Іспанія - 10 років).

Оптація та трансфер: поняття, зміст.

Оптацією називають право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства. У разі самовизначення нації і створення нової держави громадянство нової держави набувається мешканцями цієї країни згідно із законом про громадянство, як правило, автоматично. Трансферт означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини процедура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим - на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право оптації - вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або зберегти громадянство держави - колишнього суверена. Поновлення громадянства: поняття, зміст.Відновлення в громадянстві може відбуватися двома шляхами: за допомогою реінтеграції або репатріації.

Реінтеграція — це відновлення в громадянстві у випадку його втрати або попереднього виходу з громадянства.(така процедура передбачена законодавством більшості країн,зокрема Франції,Ірландії,Швейцарії)

Реінтеграція звичайно носить індивідуальний характер, на відміну від репатріації, що характеризується груповою, колективною ознакою. Таким чином, репатріація — це відновлення громадянства шляхом повернення в країну свого громадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, які опинилися в силу різних обставин на території інших держав. Це найбільше стосується біженців, звільнених військовополонених, т.зв. переміщених осіб. Особливістю репатріації є і те, що вона є переселенням із правом добровільного вибору громадянства. Проблема повернення на батьківщину була актуальною після закінчення Другої світової війни, коли з Німеччини і країн деяких її союзників поверталися на батьківщину сотні тисяч військовополонених, примусово викрадених на роботи цивільних осіб і т.п. При цьому, як відомо, частина з них відмовлялася повертатися у свої країни, брала громадянство або на інших умовах селилася в державах Європи, Північної або Південної Америки, в Австралії. В даний час актуалізація проблеми репатріації стала наслідком розпаду СРСР, погіршення економічного добробуту в нових державах — республіках колишнього Союзу (репатріація німців у ФРН, євреїв в Ізраїль і т.д.)

10. Способи припинення громадянства у зарубіжних державах.

Експатріація, денаціоналізація, денатуралізація

За національним правом більшості держав є кілька підстав втрати громадянства.

Експатріація: поняття, зміст.Експатріація - вихід із громадянства за власним бажанням. Згідно з законодавством Великобританії, СІІІА і ряду інших держав для експатріації не потребується дозволу державних органів вона здійснюється за односторонньою заявою про відмову від громадянства. У Франції свобода експатріації існує лише для осіб, які набули громадянство Франції за «правом крові» за кордоном. У Німеччині свобода експатріації обмежена для державних службовців, суддів, військовозобов'язаних, які не відбули строкової служби. В Японії, Ірландії, Австрії, Україні існує дозвільна система експатріації; у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою, майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи організацій.

Денаціоналізація: поняття, зміст.Денаціоналізація - примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його з (за правом) народження. Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в іноземній державі без згоди на те державних органів України.

Денатуралізація: поняття, зміст.Денатуралізація – це примусове позбавлення громадянства натуралізованого громадянина (існує в Україні)

Денатуралізація - примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті натуралізації. Денатуралізація, базується на концепції недостатньої усталеності зв'язку натуралізованого громадянина з його повою батьківщиною. Тому законодавство деяких держав встановлює умови, за яких акт натуралізації скасовується. Наприклад, натуралізований аргентинець за рішенням суду втрачає громадянство у разі «перебування за кордоном понад два роки» або за «завдання шкоди уряду Аргентини». Громадянство України втрачається внаслідок виявлення факту подання неправдивих відомостей або фальшивих документів під час натуралізації.

У США існує так звана доктрина свободи експатріації. Якщо яка-небудь особа, що має американське громадянство, натуралізувалася за кордоном, вона автоматично його втрачає.

11. Соціалістична держава: поняття, сутність, приклади сучасних соціалістичних держав.

Соціалістична держава – держава, в якій відбувається будівництво соціалістичного суспільства (Куба, КНДР, КНР). Функціонує на ідеології соціалізму, тобто існування єдиної державної власності, відсутності приватної. Присутнє обов’язкове зрощення державного механізму та партійної ієрархії. У Конят. Зазначаються лише права трудящих громадян.

12. Монархія як форма правління: сутнісні ознаки, різновиди.

Монархія – це форма правління при якій держ.влада повністю чи частково належить одноособово главі д-ви – монарху.

Влада монарха незалежна від влади будь-кого в д-ві. Сам монарх вваж. дж-лом влади. Престол успадковується. Монархії поділяються на абсолютні(ОАЕ, оман) та обмежені(конст.) (японія ), які в свою чергу поділяються на дуалістичні (Йорданія марокко) , парламентські(великобританія, іспанія ) і виборні.(камбоджа де король обирається Королівською радою трону із численів монаршої родини )

Монархії властиві такі ознаки

а) безстроковість влади монарха;

б) володіння монархом владою за спадком по праву крові;

в) монарх представляє державу не за дорученням, а за власним правом;

г) не підпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб’єктом.

13. Необмежена (абсолютна) та обмежена (конституційна) монархії: характерні риси.

Обмежена монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування. Вперше виникла у Великобританії в кінці 17 ст. Наприклад, обмеженими монархіями є також Бельгія, Іспанія. Буває дуалістична , парламентська

Необмежені монархії – це монархії, за яких влада монарха ніколи і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні державних органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Напр..ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. ( диспотича , абсолютна )

14. Парламентська монархія: характерні риси.

Конституційно-правові ознаки:

-глава д-ви виконує виключно представницькі ф-ії

- парламентський спосіб формування уряду

- наявність інституту парламентської відповідальності уряду (резолюція недовіри)

- наявність інституту контрасигнації

Приклади: Іспанія, Великобританія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Ліхтенштейн, та ін.

глава держави має спадкоємний титул, посада його передається у спадок, уряд формується парламентською більшістю і має довіру парламенту (нижньої палати), монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави; всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасигнатури).

15. Дуалістична монархія: характерні риси (навести приклади).

Конституційно-правові ознаки:

-монарх має реальні повноваження у сфері виконвчої влади

-змішаний спосіб формування уряду

- наявність інституту парламентської відповідальності уряду (резолюція недовіри)

-наявність у глави д-ви права розпуску парламенту

Приклади: Кувейт, Марокко, Бутан, Йорданія, Бахрейн, Монако,

За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламент, наділений законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад, ні на його діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Уряд, якщо він є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але зовсім не перед парламентом. Останній може впливати на уряд тільки використовуючи своє право встановлювати бюджет держави. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реально має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази,що мають силу закону і навіть вищу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною.

16. Республіка як форма правління та її різновиди.

Республіка – це форма правління, при якій всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загально національними представницькими установами а громадяни володіють значними правами та свободами. Глава держави обирається на певний строк, повинен відповідати певним вимогам (вік, країна народження, громадянство), його влада похідна від представницького органу чи виборців.

Республіці властиві такі риси:Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту,Парламент представляє законодавчу владу, Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік,Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін,Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).,У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.

В рамках респ.форми правління розрізняють: 1) президентську, 2) парламентську і 3) змішану республіки.

1. Президентська: США, Азербайджан, Палау, Камерун, Бенін, аргентина ,парагвай,чилі

2. Парламентська: Греція, Ірланддія, Італія, Молдова, Німеччина, Словенія.Латвія.

3. Змішані: Франція, Білорусія,Україна, Туреччина, Монголія, Росія, Чехія

17. Конституційно-правові ознаки президентської республіки. Уперше ця форма правління була встановлена в США відповідно до Конституції 1787 р. У конституційно-правовій літературі президентську республіку визначають як республіканську форму правління, при якій на чолі держави знаходиться президент, обраний загальним прямим або непрямим голосуванням і який поєднує повноваження голови держави і глави уряду (США, Аргентина, чилі. Парагвай, азербайджан, камерун). Ознаки:

• президент є одночасно главою держави і главою виконавчої влади;

• позапарламентський спосіб формування уряду;

• жорсткий поділ державної влади;

• відсутність інституту контрасигнатури;

• уряду як колегіального органу може й не бути, міністри призначають і звільняються президентом, несучи відповідальність перед ним.

• Суттєвою ознакою, що характеризує президентську республіку, є незалежне становище президента і парламенту відносно один одного. Виконавча влада безроздільно зосереджена в руках уряду на чолі з президентом, а законодавча — в руках загальнонаціональної представницької установи: їх влада здійснюється протягом визначеного терміну повноважень

• Президент має право вето.

Приклади: США, Азербайджан, Палау, Камерун, Бенін, Кот-д’Івуар

18. Конституційно-правові ознаки парламентської республіки.

Парламентську республіку визначають як таку форму правління, при якій на чолі держави знаходиться виборна посадова особа, але уряд формується і діє лише при тій умові, що він користується довірою (підтримкою) нижньої палати парламенту (або навіть обох палат) (Німеччина, Італія, Португалія, Латвія, яІрландія , швейцарія). Ознаки:

• Проголошення принципу політичного верховенства парламенту;

• Наявність посади прем’єр-міністра та уряду як самостійного колегіального органу, наділеного широкими владними повноваженнями;

• Відсутність у глави держави значущої влади, як правило виконує представницькі функції та наділений формальними повноваженнями.

• Діє інститут контрасигнатури;

• Принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом.

• Парламент формує уряд і сам обирає президента, або ж це відбувається за його активної участі.

Приклади: Вануату, Греція, Естонія, Ефіопія, Ірланддія, Італія, Молдова, Німеччина, Словенія.

19. Конституційно-правові ознаки змішаної республіки.

Змішана республіка поєднує в собі ознаки і президентської, і парламентської республік. Вона може бути або президентсько-парламентською, або парламентсько-президентською. Приклади: Франція,Україна, РФ, Польща. Ознаки:

• Президент обирається на загальних виборах;

• Президент має повноваження у сфері виконавчої влади але не завжди буде її очолювати;

• Президент має право дострокового розпуску парламенту.

• Уряд як правило несе відповідальність і перед парламентом, і перед президентом., які можуть виявити йому недовіру івідправити у відставку

Приклади: Франція, Білорусія,Україна, Туреччина, Монголія, Росія, Чехія

20. Суперпрезидентська та монократична республіки.

Серед президентських республік виділяють підвиди:суперпрезидентська;монократична.

Суперпрезидентська має такі розпізнавальні риси:

1. президент наділяється численними повноваженнями при досить слабкому контролі з боку законодавчої та судової влад;

2. президент нерідко отримує свої повноваження нелегітимним шляхом, або як ватажок перевороту, або як голова хунти (мало місце в Чилі);

3. президентські повноваження реалізуються в умовах перманентного надзвичайного стану, при якому скасовуються або обмежуються конституційні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

4. Президент може видавати декрети, що мають силу закону.

Така форма правління існує при авторитарному тоталітарному режимі. Зараз фактично не збереглась, раніше була досить поширеною в Латинській Америці.

Деякі дослідники виділяють 3 види суперпрезидентських республік

:1. Презид.-монократична респ. –президент очолює 1 дозволену в країні партію, яка є носієм офіційно проголошеної та обов’язкової держ.ідеології (переважно країни Африки у XX ст. – Гана, Гвінея, Конго в 1965–1997 рр.).

2. Презид.-мілітарна респ. –встановлюється в результаті військ. перевороту з проголошенням його керівника главою держави (Чилі в 1973–1990 рр.)

.3. Презид.-партократична респ. –в країнах із соціалістичною ідеологією, де президент обирається вищим органом єдиної в державі правлячої партії (Ангола, Бенін, Конго, Мозамбік).

’’Монократична - характерна для "молодих" держав країн Африки. У держ-х із такою ф-ою правління (Дем. Респ. Конго, Малаві та ін.) влада президента значно посилена в результаті того, що останній є лідером правлячої (інколи – єдиної) партії. Посада президента в конституційному порядку закріплюється за певною особою. Глава д-ви має право розпуску парламенту.Вона передбачає необмеженість влади особи, що формально обирається. За типом легітимності монокр. респ. може бути вождістською (вождя підтримує майже все нас-я країни) чи автократичною (автократа підтримує певна част. нас-я, хоча формально може підтримувати все нас-я країни). Прикладами вождістських респ. був СРСР за часів Й.В. Сталіна, нацистська Німеччина чи фашистська Італія.

21. Нетипові форми правління.

Нетипові монархічні форми правління:

1. держави- члени Британської співдружності, де формально главою держави є британська королева, але фактично керує генерал-губернатор (Австралія, Канада, Нова Зеландія);

2. виборна монархія (Малайзія, ОАЕ). Малайзія складається з 13 штатів, 9 з яких є монархіями, 4 – республіками. Главою держави є монарх, що обирається Радою монархів. ОАЕ складається з 7 еміратів, Рада емірів обирає голову Ради емірів.

3. теократична монархія (держава-місто Ватикан) – главою держави є верховний понтифік.

князівство Андорра, де є подвійний протекторат

Лекція:1)Виборна монархія

- Малайзія – федерація із 13 штатів 9 з яких є монархіями, а 4 – республіками. Король обирається колегією – Радою правителів (у вузькому складі)з-поміж правителів монархічних штатів, строком на 5р.

- ОАЕ – федерація, скл-я з еміратів, оч. емірами. Гл. д-ви – Президет ОАЕ, обирається Верховною федеральною радою з її складу, на 5р., може переобиратись невизначену к-ть разів

- держава-місто Ватикан – (теократична монархія)оч. верховний понтифік, обир-я конклавом, обіймає посаду пожиттєво; йому належ. верх. зак., вик. і суд. Влада.

22. Унітарна держава, її різновиди. поняття та види сучасних федерацій.

Унітарна держава – це єдина, цілісна, злита держава, складові частини якої не володіють будь-якою політичною самостійністю.

Ознаки:1) наявність тільки однієї конституції; 2) існування єдиної системи вищих органів державної влади; 3) єдина система права ;4) єдине громадянство; 5) єдина судова система; 6) складові частини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.7) Єдина грошова одиниця

За ступенем централізації розрізняють:

1) централізовані (Данія, Норвегія, Казахстан); 2) децентралізовані (Великобрит.) і 3) відносно децентралізовані д-ви (Португалія., Іспанія, Італія).

Залежно від наявності автономних утворень унітарні держави поділяють на:складні;прості.

2. Види унітарних держав Унітарні держави можуть бути централізованими і децентралізованими в залежності від: характеру взаємовідносин між вищими та місцевими органами влади; обсягу повноважень, наданих адміністративно-територіальним одиницям або автономним утворенням у складі унітарної держави; Прийнято вважати держава центр-им, якщо на чолі місц. орг. держ. вл. стоять призначені з центру чиновники, яким підпор-і місц. органи самовар-я. У дец-их ун. д-ах місцеві орг. держ. влади обир-я нас-ям і користуються значною самостійністю у вирішенні питань місцевого життя. Прикладом централізованої унітарної держави є Туркменістан, дец-ого - Королівство Іспанія.

Іноді виділяють:

держави з одного автономією (наприклад, Україна з автономною республікою Крим),

держави з багатьма автономіями (наприклад, Іспанія з автономними співтовариствами (областями))

держави з різнорівневими автономіями (наприклад, Китайська Народна Республіка з автономними округами, автономними повітами, автономними районами і особливими адміністративними районами).’’

Приклади:1- ун. цент-на – Болгарія, Польща, Гвінея-Бісау;2- ун. дец-на – Велика Британія;3- ун. відносно де центр. – Франція;4- ун. складна – Україна, Італія, Іспанія;5- ун. проста – Гондурас, Ємен, Ірландія Федерація (пізньолат. foederatio — союз, об'єднання) — це складна держава, що являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність.

Федеративний устрій низки держав обумовлений багатонаціональним складом населення, яке проживає на їх території.

Для федерації притаманні такі ознаки:

• наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

• наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

• наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

• наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

• наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

• можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

• наявність загально федеральної податкової і грошової системи;

• суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

За окремими критеріями федерації можна поділити на декілька видів: