4.7. Еластичність пропозиції

Поняття еластичності можна застосовувати і для пропозиції. Як відомо, на кількість товару Х, який пропонують виробники для продажу, діє багато факторів, і тому можна визначити реакцію зміни кількості проданого товару на зміну цих факторів.

Еластичність пропозиції за ціною – показник відсоткової зміни обсягу пропозиції при зміні ціни на 1%. Вона визначається за формулою:

(4.4)

Так само як і еластичність попиту, еластичність пропозиції може бути дугова та точкова

Рис. 4.17. Дугова еластичність пропозиції

Рис. 4.18. Точкова еластичність пропозиції

Залежно від ординати точки Т (рис. 4.18) розрізняють еластичну (Es > 1), одинична еластичну (Es = 1) та нееластичну пропозицію (Es < 1). Інакше кажучи, пропозиція еластична, якщо крива 5 перетинає вісь цін; нееластична, якщо крива 5 перетинає вісь кількості продукції; одиничне еластична, якщо крива S проходить через початок координат.

Еластичність пропозиції може змінюватися уздовж кривої. В області низьких цін еластичність пропозиції є високою, оскільки фірми мають вільні виробничі потужності. У разі повного їх використання фірми потребують нових інвестицій для розширення виробництва, і еластичність пропозиції є низькою. Щоб визначити еластичність нелінійної кривої S у будь-якій точці, достатньо провести дотичну до кривої у цій точці і поглянути, яку з осей вона перетинає.

Основний визначник еластичності пропозиції — тривалість часового періоду. У миттєвому періоді (короткий проміжок часу, упродовж якого усі фактори виробництва є постійними) пропозиція абсолютно нееластична. З перебігом часу у виробників з'являються можливості для зміни окремих факторів, інтенсивнішого використання і, зрештою, зміни виробничих потужностей, тому еластичність пропозиції зростає.

Еластичність пропозиції залежить ще від низки інших чинників і є тим вищою: 1) чим дешевше обходиться розширення виробництва; 2) чим кращі можливості і нижча вартість зберігання товару; 3) чим вища взаємозамінність ресурсів, використовуваних у виробництві товару.

4.9. Регулювання цін державою

Уряд може з тих чи інших міркувань втручатися у функціонування ринку, визначаючи межі зростання або зниження цін. Максимальна ціна (або інакше, стеля ціни) — найвища адміністративна встановлена ціна, яку продавці можуть правити за товар чи послугу. Підставою для запровадження максимальної ціни може бути прагнення полегшити споживачам доступ до важливих товарів і послуг.

З'ясуймо наслідки запровадження максимальної ціни за допомогою графічного аналізу (рис. 4.19, а). Очевидно, що впливати на ситуацію може лише встановлення максимальної ціни на рівні Р_тах < Р₀. У такому разі величина попиту на товар Qd перевищуватиме величину пропозиції Q_s і на ринку виникне дефіцит товару обсягом Q_D - Qs. Зауважмо, що величина цієї нестачі прямо залежить від еластичності за ціною попиту та пропозиції: чим вища еластичність, тим більший дефіцит.

Рис. 4.19. Наслідки запровадження максимальної ціни

Хронічний дефіцит товарів був характерною особливістю командно-адміністративної економіки колишнього СРСР. Логічним наслідком постійної нестачі товарів стало існування так званого чорного ринку, на якому товари можна було придбати за значно вищими цінами.

Як видно з рисунка, частина покупців готова платити за товар ціну Р*. Інша проблема, яка виникає унаслідок встановлення стелі цін, — не­обхідність нормування дефіцитного товару урядом. Це передбачає запро­вадження карток або купонів, які гарантують забезпечення усіх споживачів мінімумом товарів за доступними цінами. Нормування використовувалось у багатьох країнах світу у випадку війни чи стихійного лиха, коли виникала нестача товарі в першого вжитку.

Важливіші прикладом запровадження стелі цін у країнах з розвиненою економікою є обмеження рівня квартирної плати. Декларуючи прагнення розширити доступ до житла сім'ям з низькими доходами, муніципальна влада великих міст встановлює максимальну ціну за винайм житла, нижчу за рівноважну. Низька квартплата не дає змоги власникам житла відшкодовувати видатки на утримання його у належному стані і на сплату високих податків за нерухоме майно, а також не стимулює нове будівництво. Відтак з перебігом часу пропозиція житла зменшується водночас з погіршенням його якості, і дефіцит житла тільки зростає. Тому не дивно, що в останні роки муніципальні владні органи у багатьох великих містах відмовляються від контролю за квартирною платою.

На рисунку 4.20 показано наслідки запровадження мінімальної ціни — адміністративна встановленої ціни, яка вища за рівноважну. За мінімальної ціни P_min величина пропозиції товару Qs перевищує величину попиту на нього qd і на ринку виникає надлишок товару обсягом Qs — Qd- Запровадження мінімальної ціни також порушує нормувальну функцію ціни і покладає вирі­шення проблеми надлишку товару на уряд. У такій ситуації уряд може намагатися обмежити пропозицію цього товару, стимулювати зростання попиту на нього або викупити надлишок продукту. ,

Рис. 4.20. Наслідки запровадження мінімальної ціни

Найпоширеніші приклади запровадження мінімальних цін — підтримання рівня цін на продукти сільського господарства і законодавство про мінімальну заробітну плату. Для гарантування певного рівня доходів фермерам за низьких цін на продукти сільського господарства уряди багатьох країн встановлюють мінімальні ціни, вищі за рівноважні. Запровадження мінімальної ціни на ринку праці — мінімальної заробітної плати — має на меті сприяти підвищенню рівня життя бідних верств населення. Проте, ймовірними наслідками цього є також зростання безробіття і формування тіньового ринку праці.

Запровадження максимальних або мінімальних цін призводить до пору­шення нормувальної функції ціни. Уряд змушений брати на себе вирішення проблеми нормування дефіциту чи закупівлі надлишку. Водночас негативні побічні наслідки такого втручання у функціонування ринкового механізму можуть виявитися вагомішими за прогнозовані вигоди споживачів чи виробників.