12.Концепція соціологізму Дюркгейма..

Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: "Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття "соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

13. Теорія залишків і похідних Парето

Відомий італійський соціолог та економіст Вільфредо Парето (1848-1923) був першим визнаним мислителем-соціологом новітньої доби в Італії. Його місце в історії соціології надто своєрідне. За оригінальність та нетрадиційність думок, які не були сприйняті тогочасними представниками соціологічної науки, його іноді порівнюють з Марксом, Ніцше, Фрейдом.

В. Парето був яскравим представником психологічного напряму у соціології. Характерною особливістю його соціологічної орієнтації було зосередження уваги на психологічних, переважно ірраціональних аспектах соціального життя: почуттях, інстинктах, емоціях та ін. Важливе місце у соціологічній концепції Парето належить аналізу "лінгвістичної" (словесної) дії людей на їх поведінку в соціальній сфері. Вченого цікавило, "чи впливають слова на соціальну поведінку, і яким чином одні люди можуть завдяки спілкуванню нав'язувати свою волю іншим? На ці запитання соціолог дає відповідь за допомогою власної теорії "деривації" (похідних) та "резидуїв" (залишків), які виступають елементами його методологічного інструментарію.

Деривації - це свого роду засоби псевдологічного, псевдораціонального лінгвістичного оформлення людських інтересів та почуттів, одним словом, форми вербальних дій: переконання, вірування, теорії.

Залишки - це основні типи цих інтересів та почуттів. Вони - основа почуттів, емоцій, пристрастей, інстинктів, психічних станів, є внутрішніми біологічними імпульсами, які визначають соціальну поведінку людини. На основі них Парето прагнув пояснити багаточисленні варіанти людської поведінки. На думку вченого, абсолютна більшість людських "впливових" дій, які трансформовані у словесні форми-вирази, заклики, ідеологічні гасла - це маніфестації інтересів, почуттів, де раціональний чинник хоч і присутній, однак підпорядкований настрою та ілюзіям.Висновки Парето мали важливе значення для розробки базових понять соціології політики та соціології масових комунікацій.