6.Поняття та види принципів трудового права

Принципами трудового права є такі вихідні ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов'язків суб'єктів, гарантії захисту їх прав та законних інте­ресів.

До таких принципів, які визначають суть і закономірності розвитку трудового права, належать:

• обмеження сфери правового регулювання відносинаминайманої праці;

• оптимальне поєднання централізованого і локального пра­вового регулювання;

• соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

• забезпечення єдності та диференціації правового регулю­вання;

•визнання незаконними умов договорів про працю, якіпогіршують правове становище працівників у трудових право­відносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах.

Трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу приватно-правових відносин. До них можна віднести принцип пріоритетності норм між­народного права щодо норм національного права, принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовід­носин та ін.

1. Принцип обмеження сфери правового регулювання від­носинами найманої праці є визначальним для всієї галузі права.Трудове право виникло саме як інструмент захисту інтересівнайманої праці. З усього розмаїття суспільне трудових відно­син трудове право обирає тільки відносини, які виникають врезультаті застосування найманої праці, тобто праці на когось,праці, що має своєю підставою укладення трудового договорув його різних формах і видах.

2. Принцип оптимального поєднання централізованого ілокального правового регулювання визначає порядок та умовивстановлення прав і обов'язків суб'єктів трудових і пов'язанихз ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основнігарантії захисту трудових прав учасників трудових правовідно­син встановлюються законами і підзаконними актами, а решту правил регулювання праці сторони визначають за погодженням між собою або в порядку, передбаченому централізованиминормами, самостійно. При цьому локальне право встановлення не повинне виходити за межі і суперечити стандартам, які визна­чені для нього централізовано.

Принцип соціального партнерства і договірного встанов­лення умов праці виявляється в тому, що до сфери правовогорегулювання трудових відносин широко залучають недержавніструктури (об'єднання роботодавців, об'єднання працівників),які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі),на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхомспівробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгодженихрішень встановлюють обов'язкові для учасників трудових пра­вовідносин правила регулювання праці. Взаємно погоджуючиінтереси роботодавців та найманих працівників з питань оплатипраці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, соціального забезпечення тощо, соціальні партнери домагаються зниження гостроти соціальних конфліктів, погодження інтере­сів власників і найманих працівників.Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пов'язані, оскільки мають єдину мету: забезпечення і збереження соціального миру та ефективне регулювання колек­тивних трудових відносин, тому засади їх здійснення мають спільні витоки.

4)Принцип єдності і диференціації правового регулюваннятрудових відносин передбачає подвійну мету: встановленняєдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників іводночас диференціацію умов праці для певних категорій пра­цівників за певних обставин.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, яких повинні дотримуватись усі роботодавці, що здій­снюють найм працівників на підставі трудового договору.

Водночас трудове право не може не враховувати об'єктив­них обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо, які потребують особли­вого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини в кінцевому підсумку призводять до відходу від єдиних правил, що регулюють застосування праці, і вимагають застосування спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці.

5)Принцип визнання незаконними умов договорів про працю,які погіршують правове становище працівників порівняноіз нормативне встановленими умовами полягає у тому, що тінорми — гарантії, державні стандарти в галузі регулюваннятрудових відносин, які визначені на рівні держави, за жоднихобставин не повинні погіршуватись при встановленні умов праціна галузевому, регіональному і локальному рівнях.

Термін "договори про працю" треба розглядати у широкому значенні. Це можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (трудовий, колективний договори, договори про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці (про іспитовий строк, про переведення чи переміщення працівника на іншу посаду, про встановлення неповного робочого часу тощо).

Крім того, дія цього принципу поширюється на акти ло­кальної нормотворчості, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і профспілковим комітетом чи іншим уповнова­женим найманими працівниками органом, які приймаються ро­ботодавцем одноособове, або ж (як це передбачено тепер для Правил внутрішнього трудового розпорядку) затверджуються трудовим колективом. Ці акти мають визнаватися незаконни­ми у тій своїй частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно із нормами, встановленими законодавством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав найманих працівників, що має особливе значення в умовах переходу до ринкових відносин та утвердження приватного під­приємництва в Україні.