4.В.Симоненко «Виростеш ти, сину»

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспанi тривоги.

Можеш вибирати друзiв i дружину,

Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,

Та не можна рiдну матiр вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очi материнськi i бiлява хата.

I якщо впадеш ти на чужому полi,

Прийдуть з Украïни верби i тополi,

Стануть над тобою, листям затрiпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на свiтi вибирати, сину,

Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Казочки Михайла КоцюбинськогоПро двох цапків

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.

Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний й собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.

Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.

Дві кізочки

А дві кізочки-то були розумнішими. Стрілись вони на вузенькій стежечці. З одного боку і стежечки глибокий рів, а з другого - висока та крута гора. Розминутися ніяк не можна.

Постояли вони, постояли, подумали-подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулась на бік, лягла на стежці і притиснулась спиною до гори.

Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі.

Білет №25

1. У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагаль¬нено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього сві¬ту, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини.

Прислів'я — стійкий вислів у формі синтаксично заверше¬ного речення, у якому узагальнено суспільний досвід.

У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум — краса людини.

Значення одних прислів'їв залежить від прямого номіна¬тивного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (вико¬ристовуй слушний момент).

Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично заверше¬ного речення, у якому дається образна характеристика пев¬ного явища.

Приказки являють собою, як правило, принагідні заува¬ження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце — не камінь. Набалакав — і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто.

Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом.

Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманіт¬ністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка — це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми ви¬разними художньо-стилістичними особливостями.

Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень — простих або складних: Розлука — теж наука. Більше діла — менше слів. Вода пливе — роки йдуть. Слово — не полова, язик — не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.

Загадка — це короткий твір, в основі якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього.

Зáгадки - афористичний твір, що складається із стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент. Термін давнього походження, можливо, походить від слова гадати, що означало „думати", „розмірковувати".

Загадки - це ще один скарб нашої мови, який дістався нам у спадок від наших предків. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості дорослих.

Загадки завжди виступали засобом естетичного освоєння навколишньої дійсності: розвивали естетичний смак, сприяли образному баченню різних предметів і явищ у житті, допомагали відчути зображувальну силу слова.

Загадки - це своєрідні перлини народної мудрості й творчості. Існують загадки-поради, задачі, жарти. У метафоричних загадках образи відображають світобачення, середовище, побут народу певної епохи: Вода на воді пливе (Крига). У неметафоричних загадках - жоден предмет не називається, а описується його якість або функція: Зимою гріє, літом холодить (Дерево)

Відгадати загадку можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними. Розгадування потребує не лише певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному.

Завдяки рядові своїх особливостей – лаконізмові, широті тем, конкретності й розважальному характеру – загадки належать до найбільш улюблених дітьми зразками фольклору. У дитячому середовищу загадки пропонуються з метою пізнання навколишнього середовища, тренування пам'яті. Відгадка має бути одна, але певні формули можуть використовуватися для зображення різних предметів.

Приклади загадок:

А що сходить без насіння? (сонце)

А що біжить без перестанку? (час)

А що шумить без буйного вітру? (річка)

Між білими березами талалай плеще. (зуби, язик)

2)ВОЛОДИМИР ЛУЧУК (1934-1992)

Народився поет у селі Матче на Волині (тепер Польща). У 1945 році родина була переселена в село Доросині Волинської області і зазнала всіх бід від розриву з прадавніми коренями. Зростав хлопчик серед працьовитого люду і сам був роботящим. Радів, коли його хвалили за щось добре зроблене чи вивчене, а то й за вигадане...

Після закінчення середньої школи здібний юнак, закоханий в українську поезію, подався здобувати вищу освіту до Львівського університету на слов'янський відділ філологічного факультету, там же закінчив й аспірантуру.

Вірші почав друкувати ще студентом. Володя був одержимий поезією, а всі інші побутові справи для нього не існували.

Ті, хто знав Володимира Івановича, називають такі головні риси його характеру, як доброта, довір'я до людей, невтомність у праці та сміливість у пошуку вагомого, як добірне зерно, слова. Мабуть, не випадково свою першу збірку поезій він назвав так промовисто — «Довір'я».

Якийсь час Лучук завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Володимир Іванович зібрав чи не найбільшу і найповнішу бібліотеку поетичних збірок, виданих в Україні. Тісна творча дружба єднала його з літераторами Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини.

Володимир Лучук відомий також як перекладач і дитячий поет. Дітей він дуже любив. Навіть під час творчих поїздок у Прагу на вулицях міста він мав про що поговорити з дітьми. І хоч розмови були короткі, зате контакт налагоджувався доволі швидко.

Надійною підтримкою та помічницею у царині дитячої літератури була для Володимира його дружина Оксана Сенатович. їхнім подружнім гаслом стали такі слова: «Якщо ти поет — напиши для дітей!». А написав В. Лучук чимало: «Сіла хмара на коня», «Хитрий лис малює ліс», «Чарівний глобус», «Уставати рано треба», «Я малюю голуба», «Жива вода», «Дарунки для мами» тощо.

Батьки поета згадували, що ще в дитинстві циганка наворожила йому смерть у дорозі. Повний творчих задумів, Володимир Лучук раптово помер у поїзді, коли їхав зі Львова до Києва. Похований він у Львові на Личаківському цвинтарі.

3) XVIII століття — блискуча епоха в історії людської культури. Цей період європейської історії, що хронологічно умовно охоплював період між двома революціями — в Англії (1688—1689) та Великою французькою революцією. 1689—1795 рр. — епоха Просвітництва. Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини.Вік розуму" — такою є поширена назва XVIII ст. Остання третина доби позначена розвитком "руссоїстських" ідей, що протиставляли "природу" та "цивілізацію", "серце" та "розум", "природну" людину та людину "культурну", тобто — нещиру, "штучну". Різноманіття ідей, уявлень, настроїв епохи відбилося на її основних стилях і напрямках. Головними із них були класицизм, рококо і сентименталізм. Класицизм XVIII століття намагався розвивати ідеї "правильного мистецтва", досягти зрозумілості мови й чіткості композиції. Упорядковуючи дійсність у художніх образах, класицизм цікавився перш за загально-моральними проблемами громадського життя.

Напроти, література рококо (це слово утворене від фр. найменування морської мушлі — рокайль) звернена до приватного життя людини, її психології, проявляє гуманну поступливість до її слабкостей, шукає легкості, безпосередності та витонченості художнього мовлення, надаючи перевагу дотепно-іронічному тону оповіді.

Сентименталізм ставив акцент на зображенні почуттів людини, її емоціонального життя, покладав надію на відвертість й співчуття, утверджував перевагу "серця" над "розумом", врешті-решт, протиставлялася розсудливості чуттєвість.

Залежно від цього складалася і система жанрів кожного із напрямків:

— так, класицизм особливо стійко утримувався у "високих" жанрах — трагедії, епопеї;

— рококо надавало перевагу любовно-психологічній комедії;

— сентименталізм розвивався у новому, "змішаному" жанрі драми.

Проте, у всіх напрямах на перший план виходили різноманітні прозові жанри-новела, роман, філософська повість. Незважаючи на те, що у цей період розвивалася й поезія — поеми, елегії, епіграми, балади, все ж епоха Просвітництва отримала репутацію "століття прози". Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх на¬прямів: класицизму, романтизму, реалізму. Майже водночас з новим класицизмом виник, розвинув¬ся і врешті-решт рішуче відтіснив його інший напрям — романтизм. Тема злого та страшно¬го світу з його сліпою владою матеріальних цінностей, ір-раціональністю людської долі, одноманітністю повсякден¬ного життя пройшла крізь всю історію романтичної літера¬тури XIX ст.. Зображаючи повсякденне життя сучасного

суспільства як безколірне та прозаїчне, романтики прагнули до усього незвичайного, їх приваблювала фантас¬тика, минулі історичні епохи, народні легенди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Романтики відкривали чи¬тачеві глибину та красу духовного світу людини, безмеж¬ність проявів людської індивідуальності. Людина для них — малий всесвіт, мікрокосм. Прагнення до сильних та яскравих почуттів, до потаємних рухів душі, потяг до інту¬їтивного та підсвідомого — суттєві риси романтичного сві¬тогляду. Відчуженість творчої особистості від навколишнього консервативного се¬редовища, а через це і від світу загалом — провідна світо¬глядно-естетична проблема, яку намагались вирішити ро¬мантики. Світоглядно-естетичні засади романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Критичне ставлення до існуючих суспільних порядків, прагнення удосконалити світ. зробити його більш людяним, передбачає не стільки за¬глибленість у фантастичний, ідеальний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практич¬них шляхів її видозміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світо-відчуття, деякі визначні митці-романтики переходили на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Хоча історія реалізму як художнього методу розпочина¬ється ще в добу Відродження, відсутність чіткої естетичної програми довго не давала йому змоги оформитися в окре¬мий напрям культурного життя, і лише в другій половині XIX ст. він поступово завойовує міцні позиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, почасти в музиці Сам термін «реалізм» входить у науковий обіг з 60-х років XIX ст., причому довгий час він розумівся виключно як відображення наявної дійсності і не відрізнявся від нату¬ралізму. В реалістичних творах людина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкретними умо¬вами, тобто соціальне детерміновані. Одне з провідних завдань реалізму — виявити типовий взаємозв'язок харак¬терів та життєвих обставин. Герої реалістичних творів були не просто носіями якоїсь однієї пристрасті, як це було притаманне, наприклад, героям класичного мистецтва, не поодинокими романтичними бунтарями. Це були живі лю¬ди, які діяли в реальних типових обставинах, що породжу-¬вались самою дійсністю.