29 Для обговорення запропоновано проект нового правопису: Український правопис:

Проект найновішої редакції. - К., 1999. ^м Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. -

2001. -№3. - С.54.

• встановлення тісних контактів української мови з різними мова­ми світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотво­ру. Наприклад, спостерігаємо активне використання складних наймену­вань, що містять іншомовні компоненти: автошоу, експрес-анкета, прес-секретар, хіт-парад, гала-концерт, бізнес-леді). За останні 10-15 років простежуються явища, які нівелюють національні риси укра­їнської мови, знижують її естетичні якості, - тотальне „засмічення" іншомовними словами, і це при тому, що існують українські назви, напр.: брифінг (зустріч), дивіденд (прибуток), презентація (показ, озна­йомлення), шоп (магазин), ноу-хау (знаю як);

• намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні сло­ва, які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр.: аеродром —> летовище, снаряд —> гарматень, кулемет —> скорострії, вертоліт —> гвинтокрил, фотографія —> світлина, слайд —> прозірка;

• лібералізація норми (особливо в галузі слововживання, вимови й правопису²⁹) як небажане явище, що супроводжує „збільшення" укра­їнської мови в комунікативному просторі України, напр.: кажу, люб­лю, грошей, пересічний, читання. Природніше було б, якби збільшен­ня „кількості" відбувалося одночасно із зміцненням нормативності. Якщо поняття „стабільність", стверджують мовознавці, „не стане одним із правописних пріоритетів, то не за горами той час, коли нове покоління кодифікаторів, вихованих епохою глобалізації, захоче повер­нути первісне звучання всім „перекрученим" формам, інакше кажу­чи, їх англізувати, германізувати, франкізувати і т. ін. Це змінить сучасне обличчя української мови. Можливо, зробить його європейсь-кішіш. Чи стане воно від цього привабливішим для самих українців? "³⁰;

• звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, гра­матичної системи та правопису української мови;

• зближення діалектів з українською літературною мовою;

• зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отрима­ти українське громадянство.

Українська мова входить у XXI ст. як мова, що успішно забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби державного та етно­культурного розвитку українського народу, має функціонально дина­мічну й відкриту для подальшого розвитку структуру. Треба лише спри­яти цьому.

§ 4. Основні ознаки літературної мови

Літературна мова характеризується такими найголовнішими озна­ками:

• унормованість;

• стандартність;

• наддіалектність;

• поліфункціональність;

• стилістична диференціація;

• наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чіт­ких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструк­цій тощо.

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Літературна норма виконує важливі суспільні функції - вона забез­печує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілку­вання. Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидат-ніших майстрів слова, і вони турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця.

Мовна норма — категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін. Це випливає з природи мови як явища соціального, яке перебу­ває в постійному розвитку з творцем і носієм мови - суспільством. Для розвиненої мови, на думку мовознавців, основним принципом встановлення літературного стандарту є підхід, за яким „реалізації мовлення", що не визначаються нормою (мовою) - випадкові або під впливом білінгвізму та ін. - відповідно залишаються за її межами, незважаючи на ступінь їх поширення, а основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінності³¹.

Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралель­ного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють:

• нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка імен­ників, напр.: директорові — директору, товаришеві — товаришу; осо­бові та безособові синтаксичні звороти, напр.: робота закінчена - ро­боту закінчено тощо;

• стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними сти­лями мови. Наприклад, лексичні варіанти балакати, мовити слова го­ворити чи граматичні варіанти робить, просить, які у формі інфініти­ва закінчуються на -ть, дієслів робити, просити вживають у розмов­ному чи художньому стилях, а інші відповідно в усіх стилях мови.

Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвір­них, граматичних, стилістичних норм.