25. Виникнення фашистського руху в Італії. Прихід фашистів до влади. Особливості італійського фашизму.

Творцем італійського фашизму вважають Беніто Муссоліні.

У 1920 р. в зруйнованій війною Італії відбувся 1881 страйк в промисловості . В 1921 р. в Італії виникла комуністична партія, і країна стояла на порозі соціальної революції. Альтернативою комуністам виступили фашисти, які на відміну від традиційних буржуазних партій мали власні воєнізовані загони - «чорносорочечників», набраних з люмпенів, «золотої молоді», карних злочинців. Ці загони використовувалися під час розгону лівих мітингів і демонстрацій, для боротьби з пікетами страйкарів тощо.

В листопаді 1921 р. було створено Національну фашистську партію, яка практично відразу отримала велику фінансову підтримку крупної буржуазії. На перших же виборах ця партія зібрала 35 з 500 місць у парламенті. Цьому успіху сприяло не лише фінансування партії, але й демагогічна пропагандистська кампанія. Отримуючи підтримку від Всезагальної конференції промисловців, фашисти вимагали 8-годинного робочого дня, загального прямого виборчого права чоловіків і жінок, свободи друку тощо.

28 жовтня 1922 року відбувся похід фашистських загонів (до 40 тис. чоловік) на Рим. Маршал Бадольо потім говорив, що вистачило б 15-хвилинної стрілянини, але уряд боягузливо пішов у відставку. ЗО жовтня Муссоліні запропонував парламенту свій склад уряду і був підтриманий лібералами і католиками. Перехід до диктатури стався у кілька етапів і був завершений в січні 1925 р. На першому етапі було скасовано право селян захоплювати необроблювані землі, встановлено жорсткий контроль над профспілками, внесено реакційні зміни в робітниче законодавство. В Італії діяли десятки дрібних партій і груп. Для того, щоб нібито подолати відсутність єдності в суспільстві, було запропоновано закон, за яким партія, що набрала принаймні 1/4 голосів виборців, отримує 2/3 місць у парламенті.

На виборах 1924 р. за Муссоліні і його партію було подано саме 1/4 голосів . Соціаліст Матеотті спробував розкрити шахрайство на виборах, але був убитий. Опозиція на знак протесту пішла з парламенту і утворила т. зв. Авентінський блок за участю соціалістів, республіканців, католиків, а потім і комуністів. Скориставшись відсутністю парламентської опозиції, в січні 1926 р. уряд Муссоліні присвоює собі право видавати декрети в обхід парламенту.

У листопаді 1926 р. були опубліковані «Надзвичайні фашистські закони»: розпуск офіційних партій, закриття їх друкованих органів і заборона профспілок, крім одержавлених фашистських; відновлення смертної кари за політичні злочини; введено надзвичайну юстицію (трибунали) і адміністративну (позасудову) висилку. Скасовувалися місцеві органи самоуправління, замість них призначалися чиновники (т. зв. подеста). Політична поліція ОВРА провела широкомасштабні арешти, зокрема, було ув'язнено 12 тис. комуністів.

26. Зміни в державному устрої та політичному режимі Італії в період фашистської диктатури. «Корпоративна система». Падіння режиму.

Творцем італійського фашизму вважають Беніто Муссоліні.

У 1920 р. в зруйнованій війною Італії відбувся 1881 страйк в промисловості . В 1921 р. в Італії виникла комуністична партія, і країна стояла на порозі соціальної революції. Альтернативою комуністам виступили фашисти, які на відміну від традиційних буржуазних партій мали власні воєнізовані загони - «чорносорочечників», набраних з люмпенів, «золотої молоді», карних злочинців. Ці загони використовувалися під час розгону лівих мітингів і демонстрацій, для боротьби з пікетами страйкарів тощо.

В листопаді 1921 р. було створено Національну фашистську партію, яка практично відразу отримала велику фінансову підтримку крупної буржуазії. На перших же виборах ця партія зібрала 35 з 500 місць у парламенті. Цьому успіху сприяло не лише фінансування партії, але й демагогічна пропагандистська кампанія. Отримуючи підтримку від Всезагальної конференції промисловців, фашисти вимагали 8-годинного робочого дня, загального прямого виборчого права чоловіків і жінок, свободи друку тощо.

28 жовтня 1922 року відбувся похід фашистських загонів (до 40 тис. чоловік) на Рим. Маршал Бадольо потім говорив, що вистачило б 15-хвилинної стрілянини, але уряд боягузливо пішов у відставку. ЗО жовтня Муссоліні запропонував парламенту свій склад уряду і був підтриманий лібералами і католиками. Перехід до диктатури стався у кілька етапів і був завершений в січні 1925 р. На першому етапі було скасовано право селян захоплювати необроблювані землі, встановлено жорсткий контроль над профспілками, внесено реакційні зміни в робітниче законодавство. В Італії діяли десятки дрібних партій і груп. Для того, щоб нібито подолати відсутність єдності в суспільстві, було запропоновано закон, за яким партія, що набрала принаймні 1/4 голосів виборців, отримує 2/3 місць у парламенті.

На виборах 1924 р. за Муссоліні і його партію було подано саме 1/4 голосів . Соціаліст Матеотті спробував розкрити шахрайство на виборах, але був убитий. Опозиція на знак протесту пішла з парламенту і утворила т. зв. Авентінський блок за участю соціалістів, республіканців, католиків, а потім і комуністів. Скориставшись відсутністю парламентської опозиції, в січні 1926 р. уряд Муссоліні присвоює собі право видавати декрети в обхід парламенту.

У листопаді 1926 р. були опубліковані «Надзвичайні фашистські закони»: розпуск офіційних партій, закриття їх друкованих органів і заборона профспілок, крім одержавлених фашистських; відновлення смертної кари за політичні злочини; введено надзвичайну юстицію (трибунали) і адміністративну (позасудову) висилку. Скасовувалися місцеві органи самоуправління, замість них призначалися чиновники (т. зв. подеста). Політична поліція ОВРА провела широкомасштабні арешти, зокрема, було ув'язнено 12 тис. комуністів.

Одночасно зростала особиста влада Муссоліні. Якщо на початках прем'єр був відповідальний перед королем, то уже законом 1925 р. «Про повноваження голови уряду» встановлювалася невідповідальність прем'єра перед парламентом, а міністри перетворювалися на чиновників, відповідальних перед головою уряду. Уже згаданий закон 1926 р. «Про право виконавчої влади видавати юридичні норми» не робив жодної фактичної різниці між «законами», що їх видавав парламент, і «декретами-законами», прийнятими урядом. До 1928 р. Італія досягнула серйозних успіхів у своєму розвитку. Обсяг промислового виробництва зріс на 60% , a доходи селян підвищилися на 40%. Одночасно було завдано серйозного удару по мафії. Разом з тим фактично було відмінено 8-годин-ний робочий день, контроль над доходами монополій тощо. Таке поєднання забезпечувало відносну стабільність уряду Муссоліні, дозволило провести «Реформу політичного представництва» (1928 p.).

На місце парламенту поступово було поставлено Корпоративну палату. Кандидати в депутати цієї палати висувалися в основному профспілками. Потім Велика національна рада фашизму (штаб партії) обирала із загального списку 400 «найдостойніших» кандидатів. Виборцям надавалося право схвалювати ці призначення. Право голосу надавалося чоловікам старшим за 21 рік, якщо вони відповідали одній з чотирьох вимог: а) платили внески у профспілку або б) сплачували річний податок у розмірі понад 100 лір, або в) тримали цінні папери (державні або банківські), або г) належали до церковного кліру.

В Італії протягом 1926-1934 pp. виникла т. зв. корпоративна держава. Загалом було створено 22 корпорації в різних галузях промисловості, торгівлі, сільського господарства, послуг. Головою кожної з 22 корпорацій був сам Муссоліні. Він же очолював Міністерство корпорацій. У 1938 р. «Палата фашистських організацій і корпорацій» офіційно замінила парламент, який уже в 1924-1928 pp. фактично втратив свою роль. Цей крок мав чисто символічне значення. Натомість каральні органи держави ставали усе потужнішими. До 1926 р. в Італії не було політичної поліції, цю роль виконували карабінери - військова жандармерія. З приходом фашистів до влади було створено «організацію охорони від антифашистських виступів» (ОВРА). Одночасно були створені особливі «поліцейські суди» за участю начальника поліції, прокурора, начальника фашистської міліції та ін. осіб.

Як вищий суд діяв Особливий трибунал з числа генералів сухопутних сил, авіації, міліції та адміралів флоту. Цей трибунал розглядав найважливіші справи у максимально пришвидченому порядку - за 48 годин. Звинувачувальний акт видавався звинуваченому в день процесу, захисника могли перервати і навіть посадити за грати за «неповагу до закону». Вердикти оскарженню не підлягали, смертний вирок виконувався негайно.

Фашистська партія стала частиною державного апарату. Партійні з'їзди та інші форми партійного самоуправління скасовувалися. Головою ради ставав голова уряду. Рада завідувала конституційними питаннями, обговорювала найважливіші законопроекти, утверджувала на вищі посади. Цей особливий статус єдиної дозволеної партії освячувався авторитетом короля. Так, статут партії формально затверджувався королівським декретом, а офіційний керівник партії (секретар) призначався королем за поданням прем'єра.

Характеризуючи цей період політичного життя Італії, зауважимо, що саме у цей час Ватикан офіційно став суверенною державою і отримав свій сучасний статус. Це було закріплено в 1928 р. Латеранськими договорами з Пієм XI. У галузі зовнішньої політики фашистська Італія висувала претензії на відродження Римської імперії. У Франції мали бути відібрані Савойя, Ніцца і Корсика, до складу Італії повинні були увійти о. Мальта та о. Корфу. На Африканському континенті Італія претендувала на усю Східну Африку. Реально ж вдалося захопити Абіссінію, тобто сучасну Ефіопію, у 1936 р. та Албанію у 1939 р.

Режим Муссоліні першим серед фашистських режимів зазнав військової, а відтак і політичної поразки. В 1943 р. розпочалася висадка союзників на Сицилії . В країні відбувс