3. Законодавство періоду «холодної війни» у сша : політичне та профспілкове (закони Маккарена-Вуда 1950 р., Хемфрі-Батлера 1954 р. , Тафта-Харлі 1947 р. Та Лендрама-Гріффіна 1959 р. Та ін.) .

23 червня 1947 p., після подолання президентського вето кваліфікованою більшістю Конгресу, був прийнятий Національний закон про відносини підприємців і робітників (быль Тафта-Хартлі). Згідно з цим законом, уже розпочатий у приватному секторі страйк, якщо він створював «національне надзвичайне становище», міг бути відкладений на 80 днів через звернення в суд. Профспілкам заборонялося робити внески у виборні фонди кандидатів на федеральні посади. Заборонялися будь-які неекономічні страйки, в т. ч. страйки солідарності, пікети страйкарів, боротьба з штрейкбрехерами тощо. Цікаво, що противник законопроекту президент Трумен сам використовував його найреакційнішу 206 статтю про заборону на 80 днів «надзвичайних страйків» аж 11 раз.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років величезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Сполученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополітичне життя США. Так, уже 9 стаття закону Тафта-Хартлі зобов'язувала профспілки подавати у міністерство праці заяви про те, що в їх керівництві немає комуністів і вони не пов'язані з організаціями, які підтримують комуністів. У випадку відмови зробити таку заяву профспілка позбавлялася усіх прав, а підприємець, в свою чергу, міг відмовитися від будь-яких переговорів з такою профспілкою.

19 січня 1949 р. в Нью-Йорку розпочався процес над 11 лідерами КП США за звинуваченням в тому, що їхня партія добивається насильного скинення уряду країни. Звинувачувальний вирок був винесений на основі свідчень платних провокаторів. У 1951 р. цей вирок був схвалений Верховним Судом США. До 1955 р. проти комуністичної партії було проведено 18 процесів, через що більшість керівників цієї організації опинилася за гратами.

21 березня 1947 р. уряд Трумена прийняв наказ № 9835 про перевірку лояльності державних службовців, формально для того, щоб «гарантувати права федеральних службовців та їх захист від необгрунтованих звинувачень у нелояльності». На практиці ж розгорнулося справжнє полювання на відьом.

Закон про внутрішню безпеку, прийнятий Конгресом 26 серпня 1950 р., дозволяв звільнення «неблагонадійних» за мотивами національної безпеки. Члени комуністичної партії підлягали обов'язковій реєстрації. їм заборонялося працювати в державній установі чи на оборонному підприємстві, звертатися за видачею закордонного паспорта тощо.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300. Так, в штаті Техас належність до комуністичної партії вважалася карним злочином, в 15 штатах компартію усунули від будь-якої участі у виборах. У 1954 р. конгрес під час маккартистського «полювання на відьом» прийняв закон, який позбавляв усіх причетних до «антиамериканської діяльності» права на п'яту поправку -the privilege not to bear witness against himself- «привілею проти самозвинувачення», тобто права відмовлятися від надання показів проти самого себе.

(Мс Carran-Wood Act of 1950), «Закон 1950 року про внутрішню безпеку» (Internal Security Act of 1950) — акт, прийнятий конгресом США на пропозицію сенатора П. Маккарена і члена палати представників Дж. Вуда. Проголосив компартію США організацією, що «спрямовується і керується іноземним урядом або іноземною організацією, які управляють світовим комуністичним рухом». На підставі цього звинувачення у законі було сформульовано вимогу реєстрації компартії та кожного її члена у м-ві юстиції США. Під час реєстрації, а також пізніше компартія була зобов'язана щороку інформувати м-во про імена та адреси її посад, осіб (із зазначенням посади, функцій та обов'язків кожного), звітувати про всі грош. доходи і видатки тощо. За кожне порушення будь-якої вимоги передбачався штраф у розмірі 10 тис. доларів або позбавлення волі строком до 5 років, або штраф та одночасне позбавлення волі. Під порушенням розумілося навіть прострочення на 1 день реєстрації та невнесення до списку прізвища будь-якої окр. особи. Після реєстрації вважалося незаконним для будь-якого члена компартії перебувати на держ. службі, займати виб. посаду в д-ві або адм. пост у профспілках, працювати на оборонному підприємстві, подавати заяви з проханням видати закорд. паспорт тощо. Міністр юстиції США отримав право на період надзв. стану відправляти безстроково до концтабору будь-яку особу, стосовно котрої «є підстави вважати, що вона здійснюватиме акти саботажу та шпигунства».

Закон Хемфрі — Батлера (24.08.1954 р.)

...З метою оголошення Комуністичної партії поза законом, заборони членам Комуністичної партії служити у деяких державних установах і з іншими цілями: