6. Виборча реформа 1832 р. У Англії. Її причини, зміст та оцінка. Виникнення політичних партій.

З 14 млн населення Англії та Уелльсу на поч. XIX ст. правом голосу користувалося 300 тис. чол., тобто ледь більше 2,1 відсотка. Тим самим чисельні прошарки буржуазії не могли достатньо захищати власні інтереси в парламенті. З багатьох питань ці інтереси кардинально розходилися з інтересами великих землевласників, чиє представництво в парламенті було найбільшим. З метою вимусити землевласників піти на поступки промислова буржуазія почала підтримувати і стимулювати широкий народний рух за парламентську реформу.

Торійський уряд лорда Ліверпуля (1815-1827) провів низку реформ в інтересах буржуазії. Зокрема, у 1822 р. були знижені ввізні мита на окремі види продовольства і сировини, включаючи бавовну. У 1824 р. парламент скасував закон, що забороняв робітничі професійні спілки - трейд-юніони. В кінці 1829 р. буржуазія м. Бірмінгема створює «Політичний союз для захисту суспільних прав» із завданням пропаганди реформи парламенту. За цим же зразком політичні союзи буржуазії виникли і в інших містах.

На парламентських виборах в липні 1830 р. прихильники реформ отримали близько 50 місць. Сформований після виборів вігзький уряд графа Грея оголосив себе прихильником реформ. Білль про реформу парламенту, внесений цим урядом, був затверджений нижньою палатою, але відкинутий палатою лордів у 1831 р. Уряд вігів демонстративно подав у відставку навесні 1832 р., а буржуазні союзи закликали своїх однодумців до несплати податків та масового забирання вкладниками своїх внесків з банків та зберігальних кас.

Король був змушений доручити формування нового уряду лорду Грею. Віги почали погрожувати палаті лордів, що доб'ються згоди короля на розширення цієї палати за рахунок прихильників реформ. 7 червня 1832 р. палата лордів капітулювала, і білль про реформу парламенту став законом.

Акт про поліпшення народного представництва в Англії та Уелльсі 1832 р. позбавляв місць у парламенті 56 «гнилих містечок» - ті міста, де налічувалося менше 2 тис. мешканців. Поселення з числом жителів від 2 до 4 тис. чол. почали обирати лише одного депутата. Таким чином, вивільнилося 143 місця в парламенті. Промислові міста, що виросли за роки промислового перевороту і дотепер ще не були представлені в законодавчій владі, отримали право посилати загалом 65 депутатів. З метою урівноваження цього посилення позицій промислової буржуазії було збільшено представництво сільських округів у графствах - на 65 місць.

Додаткові 13 місць були надані сільським округам Шотландії та Ірландії. Право голосу отримали у містах власники будинків, що приносили не менше 10 фунтів річної ренти, а також винаймачі цих будинків. Виборці у містах мали сплачувати особливий податок на користь бідних, тим самим з їх числа виключалися робітники і міська біднота. В графствах право голосу надавалося землевласникам, які мали понад 40 шилінгів річного доходу. Орендаторам для допуску до участі у виборах потрібно було вносити не менше 10 фунтів орендної плати на рік.

Число виборців зросло незначним чином. Промислова буржуазія забезпечила собі певний вплив на питання державного управління, але саме управління продовжувало залишатися в руках аристократії та фінансової олігархії. На доповнення Акта 1832 р. про парламентську реформу був прийнятий закон 1835 р. про реформу муніципальних управлінь. Замість вузьких корпорацій «вільних міщан» в містах створювалися муніципалітети. Виборці, до числа яких були віднесені усі платники прямих податків, почали обирати радників терміном на три роки з правом переобрання. Радники зі свого середовища обирали т. зв. олдерменів терміном на шість років. Олдермени з власного середовища щорічно обирали меpa.

7. Чартистський рух у Англії. Виборча реформа 1867 р.

Наступні два десятиріччя історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму (від англійського слова «chart» - хартія). Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію. Уже 1831 р. в промисловості і торгівлі було зайнято 42% населення, а у сільському господарстві - усього 28%. Тривалість робочого дня в промисловості становила 14-16, а в окремих випадках - і 18 годин. Буржуазія у своїх вузькокласових інтересах ігнорувала потреби пролетаріату. Особливо це виявилось з прийняттям 1834 р. закону про бідняків. Воно зобов'язувало приходи турбуватися про найменш забезпечених осіб. Закон 1834 р. заборонив видання підмоги особам, які її потребували за старим законом. Натомість вводилася підмога у формі харчування і утримання у спеціальних робітних домах. Витрати на бідних різко скоротилися, неімущі намагалися уникнути цих домів, погоджуючись на будь-яку роботу в промисловості. Це в свою чергу дозволяло посилювати експлуатацію.

Перші дві робітничі організації виникли ще у 1836 p.- Лондонська асоціація робітників та Великий Північний союз, створений у Лідсі. На першому етапі чартистського руху (до серед. 1839 р.) участь у ньому брала і буржуазія. Вона намагалася використати народні маси для тиску на уряд з метою добитися нової реформи виборчого права та впровадження в життя принципів «вільної торгівлі», зокрема скасування мита на привізний хліб.

8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. 4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент.У самому русі оформилося два крила - ліве (лідер Джуліан Гарні) з лозунгом народного повстання та помірковане (лідер Вільям Ловетт), що виступало за мирну агітацію і масований моральний тиск на парламент. 15 липня в м. Бірмінгемі розпочалося повстання, придушене тільки 17 липня. До кінця літа усі політичні діячі чартистського руху опинилися в ув'язненні, і 14 вересня чартистський керівний орган Конвент оголосив про саморозпуск.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. 2 травня 1842 р. в парламент була внесена друга петиція з вимогами чартистів, під нею стояло 3 315 752 підписи.

У 1843 р. намітилися переміни до кращого в економіці Англії, розпочалося циклічне економічне піднесення. Чартистський рух поволі згасає. Проте, під впливом народних виступів були прийняті закони, які відчутно полегшували становище робітничого класу та відповідали інтересам буржуазії. Зокрема, в 1842-1843 pp. були знижені мита на привізну сировину і хліб та водночас скасовані на вивіз англійських товарів. На поч. 1846 р. через парламент проведено білль про скасування хлібних мит. У липні 1846 р. вігзький парламент Росселя скасував у більшості решту мит, що дозволило знизити ціни на сировину і хліб, здешевити англійські товари та наростити їх експорт. Особливо важливе значення мав закон про десятигодинний робочий день, схвалений парламентом у 1847 р.

Того ж року розпочалася нова економічна криза. В лютому 1848 р. вибухнула революція у Франції, яка приголомшила Європу. Усе це спричинило реанімацію чартистського руху.

4 квітня 1848 р. у Лондоні відкрився третій чартистський Конвент, а з 1 травня розпочало свою роботу Національне зібрання чартистів. Ця хвиля чартизму стала заключною фазою в історії руху. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.