3. Проголошення республіки у Англії в 1649 р. Зміни в державно-політичній системі. „ „Навігаційний акт” 1651 р., „Знаряддя управління” 1653 р.

27 січня 1649 р. 135 членів трибуналу винесли королю смертний вирок, то ж 30 січня Карл І Стюарт як «тиран, зрадник, убивця і ворог держави» був обезглавлений. Ще 4 січня 1649 р. парламент прийняв резолюцію, яка визнавала верховенство нижньої палати над палатою лордів та над усіма властями взагалі:

1. Народ, що перебуває під владою Бога, є джерелом усякої справедливої влади;

2. Обрана народом палата общин має вищу владу в державі;

3. Те, що палата общин оголосить законом, і буде таким, незважаючи на заперечення лордів і короля.

На початку лютого 1649 р. до палати общин було внесено два біллі, один з них скасовував королівську владу , а другий ліквідовував палату лордів. Офіційно Англія стала республікою 15 травня 1649 р.

Після ліквідації верхньої палати парламенту і страти короля становище в країні продовжувало залишатися напруженим. З одного боку, в Англії ширився рух дигерів, тобто «копачів»,- людей, які захоплювали вільні від обробітку землі у своє користування. Тим самим робилася спроба ліквідувати приватну власність на землю. Натомість, з іншого боку, широкий розпродаж земель і маєтків заколотників, фантастичне збагачення можновладців викликали справедливі протести у суспільстві. В цій ситуації індепенденти відмовилися виставити Народну угоду на всенародне обговорення, як це передбачалося їх домовленістю з левелерами.

Для подолання кризових явищ в суспільстві широкі повноваження були надані Державній раді з 40 членів. У свою чергу Лільберн виступив з проектом «угоди вільного народу Англії», за яким парламент з 400 чол. мав обиратися на один рік шляхом загального голосування усього чоловічого населення, за винятком слуг, убогих і - тимчасово на 10 років - роялістів. На підтримку його вимог виступили чотири полки у Солсбері (квітень -травень 1649р.), але Кромвель зумів придушити цей заколот.

У серпні 1649 р. 12-тисячна англійська армія під проводом самого Кромвеля висадилася в Дубліні, столиці бунтівної Ірландії. До травня 1652 р. військові операції проти цієї країни були переважно завершені. На Ірландію поширювались акти Довгого парламенту про конфіскацію земель папістів та прихильників короля. Конфіскація була проведена спершу в 10, а згодом ще в 11 з 32 графств Ірландії. Саме цими землями Кромвель «розплатився» з поставниками армії. Після цього була проведена демобілізація.

Важливим для колоніальної експансії та морської першості Англії став виданий 1651р. Навігаційний акт, за яким усі товари, що потрапляли до Англії, могли перевозитися лише англійськими суднами або ж суднами країни-виробника. Цей акт, спрямований проти голландців, які вели посередницьку торгівлю, призвів до війни проти Голландії, в якій остання зазнала поразки. Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.

“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки”.

Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Вибори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кількості 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затверджувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парламенту чи Ради.

Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.