2. Перший етап революції в Англії, соціально-політичні реформи, „ Велика ремонстрація” і „Трьохрічний акт „ 1641 р.

Англія у XVI-XVTI ст. зовнішньо ще була типово аграрною країною. Сільське населення становило 4/5 від загальної кількості. Великі міста - Лондон (200 тис. жителів), Брістоль, Норіч були явищем нетиповим серед більшості невеликих і малолюдних міст. Однак уже з'явилися нові галузі промисловості - видобуток вугілля і виплавка заліза та чавуну, виробництво пороху, скла, паперу, бавовни, кораблебудівництво. Відбулися зміни в структурі експорту, Англія перестала вивозити вовну, її замінило готове сукно. Англійські колонії з'явилися на східному узбережжі Північної Америки та в Західній Африці. Відбувається аграрний переворот в англійському селі. Поміщики в XVI-XVII ст. зганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Вовна, в свою чергу, служить сировиною для вітчизняної суконної промисловості. Практика «огороджувань» перетворює основне селянство на малоземельних та безземельних батраків; вільні робочі руки шукають собі застосування в містах. Частина розорених селян вдається до актів непокори і навіть до прямих революційних виступів. Так, в 1607 р. широкий рух проти насильницького обезземелення розгорнувся серед селян серединних графств - Бекінгемпшіру, Нортгемпшіру та Лейстершіру. У 1603 р. королем Англії на підставі заповіту Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків VI Шотландський, який прийняв ім'я Якова І (1603-1625). Яків І заперечував право парламенту видавати закони, вороже ставився до Реформації: У галузі зовнішньої політики Яків І різко змінив той курс, якого дотримувалася Єлизавета І. В часи її правління Іспанія та Франція (католицькі країни) були головними супротивниками англіканської (отже, непідлеглої папі) Англії, а європейські протестантські князі, переважно німецькі,- її природними союзниками. Причому така розкладка сил пояснювалася не стільки релігійними незгодами государів, скільки інтересами зовнішньої торгівлі, завданням витіснення з ринків торговельних конкурентів.

Після смерті Якова І на престол зійшов його двадцятип'ятирічний син Карл І, який відразу ж опинився під впливом свого фаворита Бекингема. Новий монарх негайно вв'язався в нову зовнішньополітичну авантюру - уклав союз із Францією і оголосив війну Іспанії. Союз із Францією змушував Англію допомагати французькому королю у його боротьбі проти місцевих протестантів, обложених у фортеці Ларошель. Це викликало такий протест в Англії, що Бекингем був змушений розірвати союз із Францією, оголосивши їй війну, і надати допомогу уже французьким протестантам-гугенотам. Однак у 1628 р. французькі війська підкорили Ларошель, і абсолютистський уряд Англії був у черговий раз скомпрометований в очах своїх громадян.

Першими кроками нового парламенту стали арешти фаворитів короля - Стаффорда і Лода. В травні 1641 р. був прийнятий закон про державну зраду Стаффорда, і 12 травня королівського фаворита було страчено. Парламент вимагав і добивався від короля нових поступок. Так, у травні 1641 р. Яків І вимушено підписав акт, згідно з яким парламент не міг бути розпущений інакше, як за його (парламенту) власною згодою. Була проголошена незмінюваність суддів та їх незалежність від корони.

Наприкінці жовтня 1641 р. розпочалося нове масштабне повстання в Ірландії. Король, як не дивно, зустрів повідомлення про цей заколот з ентузіазмом - у нього з'явився вагомий привід розігнати парламент. Випереджуючи події, Довгий парламент в листопаді 1641 р. виробив важливий документ, відомий як Велика ремонстрація. Цей акт складався з 204 статей. В ньому вказувалися усі зловживання численних королівських фаворитів та містилася вимога не призначати нових чиновників без згоди парламенту. Характерно, що Велика ремонстрація була прийнята незначною більшістю голосів (159 проти 148), це свідчило про відсутність єдності в лавах парламентаріїв. Карл І особисто з'явився в нижню палату парламенту з вимогою видачі п'яти лідерів радикального крила. 15 лютого 1641 р. король підписав “трьохрічний акт”, в якому регламентувалися скликання парламенту (1 раз на три роки) незалежно від волі короля.