21. Становлення князівського абсолютизму в Середньовічній Німеччині: причини, передумови, суть та оцінка.

У Німеччині абсолютизм склався як абсолютизм обласний, князівський, а не загальнодержавний. Влада імператора була надто розхитана селянською війною 1524-1525 pp. та антипапістським рухом, що вилився у Реформацію. Поразка селян у війні виявилася вигідною лише для князів. На імперському Шпейєрському сеймі 1526 р. князі здійснили тиск на імператора. В результаті з'явився імператорський указ, згідно з яким встановлювалося, що у справах релігії та віросповідання кожний імперський чин керується почуттям відповідальності перед Богом та імператором. Такий підхід означав посилення абсолютизму в межах невеликих князівств, на які була розбита Німеччина. Значна частина князів швидко прийняла лютеранство, після чого церковна земля і майно католицької церкви конфісковувались на користь монархів. Це в свою чергу сприяло їх дальшому посиленню та зміцненню незалежності від імператорського трону.

Спроби імператора Карла V насаджувати свій, загальноімперський, абсолютизм з допомогою папського престолу зіткнулися з могутнім протестантським рухом. В 1555 р. католики були вимушені укласти з протестантами Аугсбурзький релігійний мир, за яким кожному імперському чину надавалося право сповідувати ту релігію, яку він вважає істинною. В 1608 р. в Агаузені з ініціативи курфюрста пфальц-ського Фрідріха виникла Ліга захисту протестантизму. У відповідь у 1609 р. у Мюнхені була створена католицька Ліга.

Однак після ряду порушень прав гуситів (місцевих протестантів) уже в 1618 р. чеський сейм обрав королем Чехії Фрідріха Пфальцського, протестанта-кальвініста. Розпочалася Тридцятилітня війна 1618-1648 pp., у яку в тій чи іншій мірі були втягнуті усі європейські країни і яка завершилася Вестфальським миром. Він означав поразку Німецької імперії Габсбургів. Частина німецьких земель була втрачена на користь сусідів, отримали незалежність Швейцарія та Нідерланди, кальвіністів урівняли в правах з католиками і лютеранами. Німецькі князі отримали право на самостійну зовнішню політику. Імператор був відсторонений від будь-якого втручання у внутрішні справи князівств. Перед вступом на посаду він був змушений підписувати обмежувальну грамоту, т. зв. виборчу капітуляцію. Отже, новообраний імператор, крім зобов'язання дотримуватися Золотої булли 1356 р., повинен був давати обіцянку не передавати владу у спадок, скликати представників знатних станів для вирішення загальноімперських питань.

Представниками вищої влади, поряд з імператором, виступали 8 (з 1692 p.- 9) курфюрстів. На з'їздах курфюрстів відбувалися вибори імператора та складалися виборчі капітуляції. Питання загальноімперського значення належали до компетенції імперського сейму - рейхстагу. На таких сеймах курфюрсти складали свою окрему курію. Вони розпоряджалися роздачею чинів, монетною і митною регаліями, імперськими фінансами. Друге місце посідала курія князів (62 світських і 36 церковних). Третю - міську - курію становили представники імперських міст. Після імперського сейму 1653-1654 pp. на їх думку перестали зважати. Тоді ж установився порядок, за яким курія міст голосувала лише після досягнення повної згоди двох перших курій.

Імперія остаточно перетворилася на конгломерат з приблизно 300 держав, державок і державочок, де були не тільки різні політичні режими , але й різні релігії, закони, мита, тарифи, міри ваги і довжини тощо.