13. Велика Хартія Вольностей 1215 р.: передумови прийняття, зміст, оцінка.

До початку XIII ст. в Англії складаються об'єктивні передумови для переходу до нової форми феодальної держави - монархії з становим представництвом. Однак зміцнивши свої позиції королівська влада не виявляла готовність залучати до вирішення питань державного життя представників пануючих станів. Навпаки, при наступниках Генріха II, терпівших невдачі у зовнішній політиці, зростають крайні прояви монархічної влади, посилюється адміністративне і фінансове свавілля короля і його чиновників. У зв'язку з цим визнання права станів брати участь у вирішенні важливих політичних та фінансових питань відбувалося в Англії в ході гострих соціально-політичних конфліктів. Вони прийняли форму руху за обмеження зловживань центральної влади. Цей рух очолювали барони, до яких періодично приєднувалися лицарства і маса фрігольдерів, незадоволених надмірними поборами і вимаганнями королівських чиновників Основними віхами цієї боротьби були конфлікт 1215 року, що закінчився прийняттям Великої хартії вільностей, і громадянська війна 1258-1267 рр.., Яка призвела до виникнення парламенту.  Велика хартія вольностей 1215 року була прийнята в результаті виступу баронів при участі лицарства і городян проти короля Іоанна Безземельного. Офіційно в Англії цей документ вважається першим конституційним актом. Однак історичне значення Хартії може бути оцінене лише з урахуванням реальних умов розвитку Англії наприкінці XII - початку XIII ст. Закріплюючи вимоги та інтереси різнорідних і навіть протиборчих, але тимчасово об'єднаних сил, Хартія є суперечливим документом, не виходить за межі феодальної угоди між королем і верхівкою опозиції. Більшість статей Хартії стосується васальних відносин короля і баронів і прагне обмежити свавілля короля у використанні його сеньоріальних прав, пов'язаних із земельними володіннями. Ці статті регламентують порядок опіки, одержання рельєфу, стягнення боргу і т.п. (ст. 2-11 та ін.) Разом з тим серед чисто "баронських" статей Хартії виділяються такі, які мали загальнополітичний характер. Найбільш відверто політичні претензії баронства виражені в ст. 61. У ній простежується прагнення до створення баронської олігархії шляхом заснування комітету з 25 баронів з контрольними функціями по відношенню до короля.30 – виражали інтереси баронів, 7 – рицарства та верхівки вільного селянства і лише 3 – міщан. Права залежних вілланів у хартії взагалі не обговорювалися. Король зобов’язувався дотримуватися свободи церковних виборів.Вимоги хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля. У тих конкретно історичних умовах хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії. Хартія не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості.

14. Виникнення станово-представницької монархії в Англії: зміни в соціально-економічній системі, суспільному ладі. Обгороджування селянських і общинних земель. Криваве законодавство (хііі-хіv ст.).

Положення Великої Хартії вольностей набули особливого значення саме завдяки створенню парламенту. Перша спроба організувати самостійну раду за становим принципом - це Рада баронів, яка збиралася до 1258р.Наступною стадією організації станової активності став парламент,скликаний Сімоном де Монфором у період станової смути. Збори були названі парламентом. Після придушення опозиційного до короля парламенту,англ.монархи прийшли до висновку про корисність таких зборів знаті. Перше скликання1293 Едуардом І ,який хотів підвищити доходи шляхом додаткового оподаткування. Так була заснована палата громад, а вже наступний парламент складався із палати лордів та палати громад. До повноважень парламенту входила дача згоди на призначення королем своїх радників і на регулярність скликання парламентських зборів. Проте згодом королі побачили у парламенті установу ,зручну для проведення вигідних їм законів ,введення додаткових податків і приборкання бунтівної знаті.Спочатку парламент не виконував законотворчу функцію ,а тільки подавав королю петиції про прийняття бажаних законів. На початку XV ст..палата громад почала не лише клопотатися про прийняття законів, але й давати згоду на їх видання . У подальшому клопотання парламенту проявлялося у вигляді подачі до короля готових законопроектів ,які король міг або затвердити , або відхилити. Отже, парламент набув право законодавчої ініціативи. Але король не був задоволений зростаючою роллю станово-представництва і прагнув до відновлення попереднього становища. Проте парламент вже набув достатнього розвитку для протистояння монархам . Конфлікти між ними постійно загострювалися . Починаючи із ХІІІ ст.парламент починає встановлювати розміри податків.Особливістю розвитку сільського господарства Англії в 16ст. став початок аграрного перевороту-встановлення ринкових відносин у сільському господарстві. Для розвитку вівчарства землевласники почали перетворювати землі у своїх маєтках на пасовиська. Збільшуючи площі пасовиськ вони зганяли селян із земель і обгороджували їх. Цей процес отримав назву «обгородження».Внаслідок проведення обгороджень з’явились нові суспільні верстви-нові дворяни та сільські наймити. Нові дворяни жили не так, як старі, отримували прибутки від вирощування овець і продажу вовни.Селяни, які залишались без засобів для існування, були змушені шукати роботу в містах або працювати на нових дворян. Вони ставали наймитами, які не мали свого господарства, а працювали за платню. Поява нових сусп. верств стала свідченням формування в с/г ринкових відносин. Гроші перетворились на капітал, що його нові дворяни вкладали в розвиток свого господарства з метою отримання прибутку. Зміни, що відбулись в с/г в 16ст., стали передумовами поширення мандруючого виробництва у промисловості країни.«Криваве законодавство»Аграрний переворот і розвиток ринкових відносин у с/г зумовили великі зміни у суспільстві. Мануфактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси шукали роботу, а не знаходячи крали або старцювали. На поч.17ст. у Лондоні налічувалось 50тис. жебраків. Король Генріх 8 почав видавати закони, спрямовані проти старцювання. Збирати милостиню дозволялось лише немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогами і зобов’язували повертатись додому. Якщо затримували вдруге, знову били та відрізали половину вуха. Коли втретє, то страчували як злочинця.Король Едуард 6 «покращив» закони. Той, хто не працював, віддавався в рабство тому, хто на нього доніс. Хазяїн мав право примушувати його до будь-якої роботи, продавати, дарувати тощо. Якщо раб тікав, то за першу втечу йому випалювали на лобі або щоці тавро й віддавали в довічне рабство. За другу втечу ставили друге тавро, за третю-страчували як державного злочинця. Англійські хроніки пишуть, що за роки правління Генріха 8 було страчено 72 тис. волоцюг і жебраків.