- •1, Первіснообщинний лад.
- •2.Утворення державності в Стародавньому Сході. Особливості цього процесу.
- •3.Вникнення Вавилонської держави, її суть, розвиток та падіння.
- •5. Державний устрій Вавилону.
- •6. Закони царя Хаммурапі : розробка, причини прийняття, система, значення.
- •7. Характеристика цивільного і кримінального права в законах царя Хаммурапі.
- •8. Гомерівська Греція: суспільний устрій, органи управління, виникнення права.
- •10. Реформи Солона в Афінах.
- •11 Реформи Клісфена в Афінах. Завершення процесу утворення держави.
- •12. Греко-перські війни. Реформи Ефіальта та Перікла в Афінах.
- •13. Суспільний лад Афінської держави
- •14. Державний устрій Стародавніх Афін.
- •15.Виникнення держави у Спарті,її суспільний устрій.
- •17. Виникнення Риму. Суспільний лад і органи управління. Жрецькі колегії.
- •18.Реформи Сервія Тулія у Римі та їхня оцінка. Особливості утв. Римської держави
- •20.Державний устрій республіканського Риму : народні збори(види, компетенція, роль)
- •21. Сенат у Римській державі.
- •22. Інститут магістратури у Стародавньому Римі
- •23. Причини кризи і падіння республіки в Римі: зміни в економіці, повстання рабів. Реформи братів Гракхів в Стародавньому Римі.
- •24. Перехід від республіки до монархії в Римі: диктатура Сулли, тріумвірати.
- •25. Принципат у Римській державі.
- •27.Поділ Римської імперії на Західну і Східну
- •1.Особл.,та етапи розвитку.
- •2.Винекнення д-ви Франків. Сусп лад. Реформи Карла Мортела.
- •3. Державний устрій Франків. Верденський договір 843р.
- •4. Джерела права у Франків,їх х-тика.”Салічна правда”
- •6. Сеньйоріальна (вотчинна) монархія у Франції (суспільний лад, державний устрій) –
- •7. Утворення станово-представницької монархії у Франції, характерні риси. Зміни в суспільному устрої
- •8.Характеристика Генеральних штатів та Паризького парламенту у Франції.
- •9. Встановлення абсолютизму у Франції. Зміни в суспільному ладі та державному устрої. Реформи кардинала а. Ришельє та Людовика хіv .
- •10. Завоювання Британії англо-саксами. Утворення англо-саксонських держав ( V – vіі ст. ) Суспільний лад та державний устрій (іх – хі ст.).
- •11. Завоювання Британії Вільгельмом Завойовником. Зміни в соціально-економічній і політичних системах (хі ст.).
- •13. Велика Хартія Вольностей 1215 р.: передумови прийняття, зміст, оцінка.
- •14. Виникнення станово-представницької монархії в Англії: зміни в соціально-економічній системі, суспільному ладі. Обгороджування селянських і общинних земель. Криваве законодавство (хііі-хіv ст.).
- •15. Державний устрій Англії в період станово-представницької монархії (хііі – хіv cт.). Виникнення структура, компетенція англійського парламенту (хііі –xvіі ст. ).
- •16. Виникнення та особливості англійського абсолютизму. Зміни в соціально-економічній системі та суспільному устрої. Державний устрій Англії в період абсолютизму ( XV – XVII) .
- •17. Судова система Англії в період Середньовіччя (XI – хvіі) . Виникнення, структура, роль суду присяжних в Середньовічній Англії.
- •18. Джерела права Середньовічної Англії (загальне право, право справедливості, статутне право і ін.).
- •19.Виникнення „Священної римської імперії німецької нації”, її суспільний лад та державний устрій (х-хііі ст.).
- •21. Становлення князівського абсолютизму в Середньовічній Німеччині: причини, передумови, суть та оцінка.
- •22. Саксонське та Швабське зерцала в Німеччині: прийняття, зміст та оцінка (хііі ст.). „Золота булла” 1356 р.
- •23. Кароліна 1532 р. В Німеччині – кодекс кримінального та кримінально-процесуального права.
- •24.Австрія: утворення держави, суспільний лад, державний устрій (х – хvііі ст.). Реформи Марії-Терезії та Йосифа іі (хvіі ст.)
- •25. Утворення Візантійської держави та її суспільний лад .
- •26.Державний устрій Візантії у V – VIII cт.
- •27.Еволюція суспільного ладу та д-ного устрою Візантії у 8-14ст.
- •28. Джерела права Візантії : Кодифікація Юстиніана.
- •30. Утворення Речі Посполитої, її суспільний лад та державний устрій (хv – xvіі ст.).Магнатська олігархія у Польщі. Польська конституція 1791 р. Падіння ( розподіли) Речі Посполитої .
- •1. Передумови, етапи, особливості англійської буржуазної революції хvіі ст. «Петиція про право» 1628 р.
- •2. Перший етап революції в Англії, соціально-політичні реформи, „ Велика ремонстрація” і „Трьохрічний акт „ 1641 р.
- •3. Проголошення республіки у Англії в 1649 р. Зміни в державно-політичній системі. „ „Навігаційний акт” 1651 р., „Знаряддя управління” 1653 р.
- •4. Реставрація монархії у Англії в хvіі ст. .Утворення і суть партій торі і вігів у Англії. Спроби реставрації абсолютизму. „Habeas corpus act” 1679 р.
- •5. „Славна революція” 1688 р. У Англії, її суть та оцінка. „Білль про права” 1689 р. „Акт про престолоспадкування” 1701 р., «Акт про посади» 1707 р. І ін.
- •6. Виборча реформа 1832 р. У Англії. Її причини, зміст та оцінка. Виникнення політичних партій.
- •8. Виникнення лейбористської партії у Англії. Акт про парламент 1911 р. У Англії.
- •9. Виникнення англійських колоній у Північній Америці. Їх політичне та економічне становище. Організація управління.
- •10. Війна американського народу за незалежність від Англії. „Декларація незалежності” 1776 р. (зміст та оцінка)
- •12. Конституція сша 1787 р: прийняття, структура, основні положення та оцінка
- •13 Законодавча влада сша за Конституцією 1787 р. Структура Конгресу, порядок утворення палат та їхня компетенція
- •14. Виконавча влада у сша за Конституцією 1787 р. Президент (порядок обрання та компетенція)
- •15. Судова влада за Конституцією сша (порядок утворення та компетенція).
- •16. Перший цикл поправок до Конституції сша: причини видання, зміст та оцінка.
- •19. Виникнення і оформлення демократичної та республіканської партій у сша.
- •20. Причини, етапи, значення Великої французької революції хvііі ст. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. У Франції.
- •22. Встановлення якобінської диктатури у Франції. Соціально-економічна і політична діяльність якобінців. Оцінка якобінської диктатури.
- •23. Період директорії та консульства у Франції. Конституції 1795 і 1799 рр.
- •24. Проголошення імперії Наполеона Бонапарта у Франції. Державний устрій і законодавство імперії.
- •1. „Новий курс” президента ф. Д. Рузвельта у сша. Закон Вагнера 1935 р.
- •3. Законодавство періоду «холодної війни» у сша : політичне та профспілкове (закони Маккарена-Вуда 1950 р., Хемфрі-Батлера 1954 р. , Тафта-Харлі 1947 р. Та Лендрама-Гріффіна 1959 р. Та ін.) .
- •§ 2. Цим Законом вважає і оголошує, що Комуністична партія сша... Є засобом змови, що має за мету повалення уряду Сполучених Штатів. Тому Комуністична партія має бути оголошена поза законом.
- •4. Посилення влади президента сша в роки та після Другої світової війни.
- •5. Верховний суд сша та його роль у політичній системі країни у хх ст..
- •6. Судова система сша в сучасний період.
- •7. Характеристика виборчого права у сша (історія розвитку, правове регулювання, оцінка).
- •8. Реформи виборчого права у Великобританії 1918,1928,1949,1969 рр.(причини,зміст та оцінка).
- •9. Королівська влада у Великобританії у хх ст., її характеристика та оцінка.
- •10. Парламент Великобританії у хх ст. Його компетенція та роль у державно-політичній системі. Парламентська реформа 1949 р.
- •10. Парламент Великобританії у хх ст. Його компетенція та роль у державно-політичній системі. Парламентська реформа 1949 р.
- •11. Кабінет міністрів у Великобританії на сучасному етапі: порядок формування, компетенція, роль у державно-політичній системі країни.
- •12. Падіння Третьої республіки у Франції. Фашистська окупація. „Держава Віші”.
- •13. Створення Четвертої республіки Франції. Державний устрій республіки за Конституцією 1946 р. Зміни Конституції у 1947 – 1957 рр.
- •14. Передумови прийняття Конституції Франції 1958 р., її структура, основні принципи, оцінка. Державний устрій Франції за Конституцією 1958 р.
- •15. Революція 1918 – 1919 рр. В Німеччині. Проголошення Веймарської республіки. Діяльність уряду ф. Еберта.
- •16. Прийняття, структура оцінка Веймарської конституції Німеччини 1919 р. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 р.
- •17. Характеристика Веймарської Республіки в Німеччині. Її державно-політичний розвиток, партійна система, суть та оцінка.
- •18. Виникнення націонал-соціалістичної робітничої партії (фашистської) в Німеччині. Її програма та боротьба за владу.
- •19. Прихід до влади фашистської партії в Німеччині. Встановлення монополістично-партійної диктатури та реакційного політичного режиму. «Одержавлення» партії.
- •20. Зміни в державному устрої Німеччини в період фашистської диктатури. Реакційне законодавство .
- •22. Передумови створення післявоєнної державності в Німеччині. Потсдамська та інші конференції 1943 - 1945 р. Окупаційний режим.
- •23. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини. Прийняття Боннської конституції 1949 р. Державний устрій фрн за Конституцією 1949 р.
- •24. Створення Німецької Демократичної Республіки. Входження ндр до складу фрн. Юридичне оформлення цього процесу, оцінка.
- •25. Виникнення фашистського руху в Італії. Прихід фашистів до влади. Особливості італійського фашизму.
- •26. Зміни в державному устрої та політичному режимі Італії в період фашистської диктатури. «Корпоративна система». Падіння режиму.
- •27. Проголошення республіки в Італії та прийняття конституції 1947 р. Державний устрій Італії за конституцією 1947 р.
- •28. Відновлення незалежності Польської державності у 1918 – 1919 рр. Конституція 1921 р.
- •29. Державно-правове становище Польщі у 1921-1939рр.
- •30. Демократична революція в Польщі 1989 – 1991 рр.
22. Інститут магістратури у Стародавньому Римі
Магістратура. Цей державний інститут також виник внаслідок впровадження у життя реформ Сервія Туллія. Магістрати — це службові особи держави, урядовці — вищі, середні, нижчі — уповноважені представляти Римську державу і від її імені здійснювати державні акти в галузі управління і судочинства. Під час перебування на посаді магістрат не міг бути притягнений до відповідальності або усунутий, зміщений з неї. Виконання обов'язку магістрату — не служба, а честь, пошана. Магістратури поділялися неординарні (звичайні) й екстраординарні (надзвичайні). Магістрати не були наділені законодавчою владою, бо право видавати закони належало тільки Народним зборам. Не мали вони й права змінювати, виправляти чи доповнювати закони. Інститут магістратури характеризується певними загальними рисами:
1) виборність;( Усі магістрати, за двома винятками, обирались Народними зборами — центуріатними або трибутними .До невиборних, призначуваних магістратів належали диктатор і начальник кінноти.)
2) колегіальність;( На кожну посаду (крім диктатора і начальника кінноти) обирали по декілька осіб. Особливість цієї колегіальності полягала у тому, що вони не мусили повсякчас діяти спільно, колективно, а працювали окремо, тобто розв'язувати питання одноосібно. Кожен з магістрів був наділений всією повнотою влади у межах даної магістратури. Але при розв'язанні важливих питань урядовці кожної магістратури повинні були ці питання між собою узгоджувати (скажімо, військовий похід).)
3) недовгочасність; ( Ординарні (звичайні) магістрати звичайно обиралися на рік (крім цензорів, яких обирали на п'ять років).
4) відповідальність перед народом; ( Кожен магістрат за діяльність відповідав перед зборами, які його обрали. Однак вищих магістратів можна було притягнути до відповідальності перед судом Народних зборів тільки після закінчення строку їх повноважень)
5) безоплатність( За працю магістрати не діставали винагороди. Праця магістрату вважалася почесною, тому ганебним вважали брати гроші за службу батьківщині. У багатьох випадках самим магістратам доводилось зазнавати чималих витрат, зокрема на виборчу кампанію, офіційні й неофіційні прийоми, оснащення війська тощо. Тому обіймати ці посади могли переважно тільки люди заможні. )
Ординарні (звичайні) магістратури.
Консули. Найвищими і найранішими за часом утвореннями були посади двох консулів. Спочатку консулами могли бути тільки патриції, але плебеї домоглися доступу до цієї посади. Консулів обирали на центуріатних зборах і вони наділялися верховною владою. їм належала вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари.
Претори. У відповідь на здобуття плебеями однієї з двох консульських посад патриції у 366 р. до н.е. домоглися створення посад двох преторів — заступників консулів, які обиралися на центуріатних зборах з патриціїв. Оскільки консули здебільшого перебували поза Римом (на війні), то претори повинні були виконувати всі їхні обов'язки.Головним обов'язком преторів була охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція, яка згодом стала основною компетенцією преторів. Володіючи правом вищої влади, претори вирішували справи, навіть якщо не було відповідного закону чи всупереч нормам існуючого, але застарілого права. Цим пояснюється та велика роль, яку відіграли претори в розвитку римського права. Цензори. З 443 р. до н.е. за ініціативою патриціїв і з їхнього середовища центуріатні збори почали обирати двох цензорів. З 351 р. до н.е. доступ до цієї посади відкрили і плебеям. Законом Публія Філона (339 р. до н.е.) встановлено, що один з цензорів має бути плебеєм. Цензорів обирали на п'ять років, оскільки сенат також переобирався кожних п'ять років. До обов'язків цензорів входило: 1) визначення майнового стану громадян і розподіл їх за розрядами, центуріями і трибами; 2) складання списку сенаторів (згідно зі законом Овінія 312 р. до н.е.). У зв'язку з цими обов'язками виникли й нові функції цензорів, а саме: здійснювати нагляд за поведінкою, моральністю громадян, боротися з розкішшю, марнотратством (видавали, наприклад, едикти проти розкоші, встановлювали опіку над марнотратниками).
Трибуни (плебейські або народні). Ця магістратура мала особливе значення. Народні трибуни були з середовища плебеїв. Основне їх завдання — завжди і всюди захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох (з 471 р. до н.е.), а згодом десятьох (з 457 р. до н.е.) трибунів на зборах плебеїв у трибах. Особа трибуна вважалася недоторканою. Трибуни дістали право контролювати дії всіх магістратів (крім диктатора і цензорів) та сенату. Їхнє вето скасовувало розпорядження магістратів, рішення сенату і навіть пропозиції, які виносились на розгляд Народних зборів. Вони скликали плебейські трибутні збори і головували на них.
Едили. Належали до магістратів середнього рангу. Плебейські трибутні збори щорічно обирали двох едилів. З 366 р. до н.е. у три-бутних (але не плебейських) зборах почали обирати ще двох так зва них курульних едилів, які були патриціями. їх вважали дещо вищими за рангом, ніж плебейських едилів, оскільки під час вирішення справ вони користувалися правом сидіти у так званому курульному кріслі, що було привілеєм вищих магістратів. З часом різниця між плебейськими і патриціанськими едилами стерлась. Усі четверо створили єдину колегію. До їхніх обов'язків входили: нагляд за порядком у місті, протипожежним, санітарним станом, керівництво поліцейською та пожежною службами. Вони повинні були піклуватися забезпеченням міста продовольством, паливом, наглядати за дотриманням правил торгівлі на ринках, за правильністю мір і ваги, відали влаштуванням масових ігор, видовищ, на організацію яких нерідко витрачали значні власні кошти. Це сприяло їхній популярності, відкривало доступ до вищих посад, хоча посідати такі магістратури могли переважно люди заможні.
Квестори відали державною скарбницею, вели прибутково-видаткові книги, були охоронцями державного архіву, супроводжували в поході консулів і відали військовою скарбницею, розподілом і продажем воєнної здобичі.
Есктраординарна (надзвичайна) магістратура.
Диктатор. До цієї магістратури вдавалися за надзвичайних обставин: під час значної військової загрози або великих внутрішніх заворушень. Диктатор стояв на чолі Латинського союзу. Перші римські диктатори очолювали союзне військо. Диктатора призначали консули за пропозицією сенату .Кандидатуру на диктатора звичайно підбирав сенат, зазвичай з колишніх консулів. Призначали диктаторів спочатку тільки з патриціїв. Диктатор призначався строком на шість місяців. Якщо висунуте завдання він виконував швидше, то відразу складав свої повноваження. Отже, диктатору належала вся повнота військової та адміністративної (однак не законодавчої) влади. Начальник кінноти — це ще один екстраординарний магістрат. Як уже зазначалося, його призначав диктатор на час своєї діяльності, він був помічником, заступником диктатора у військових та адміністративних справах. Вето магістратів на нього теж не поширювалося. Як начальника кінноти, так і самого диктатора можна було притягнути до відповідальності перед Народними зборами, однак тільки після припинення ними своїх повноважень, тобто припинення діяльності як магістратів.