17. Виникнення Риму. Суспільний лад і органи управління. Жрецькі колегії.

Легенда про заснування Риму пов'язує цей факт зі Стародавньою Грецією, з однією з популярних грецьких легенд про Троянську війну. Згідно з легендою, після цієї війни до Італії зі соратниками приплив троянець Еней, який заснував тут поселення і поріднився!» місцевим правителем Латином та його племенем. Саме нащадки Енея — Ромул і Рем, котрих, за легендою, вигодувала вовчиця, заснували у 753 р. до н.е. місто Рим (Кота). Рем під час будови міста загинув, а Ромул завершив будівництво, давши йому своє ім'я. Цю історичну легенду певною мірою підтверджує наука. Ромулу приписується організація римської общини: населення розділяли на три тріби — общини (Тіціїв,.Рамнів, Луцерів). Кожна тріба складалася з 10 курій, кожна курія — з 10 родів, у кожному роді було 10 сімей. Отже, римський народ налічував 3 тріби, ЗО курій, 300 родів і 3000 сімей.

Основною суспільною одиницею був батьківський рід. Справи роду вирішувалися на зборах роду, до складу яких входили всі члени роду (чоловічої статі). Очолював рід виборний старійшина. Разом з майновою і соціальною диференціацією владу в родах захоплюють найбагатші впливові люди, з яких і обираються старійшини. Так формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. За нею закріплюється назва патриції. Згодом патриціями стали називати всіх повноправних римлян — членів 300 родів. Крім повноправних громадян-патриціїв у складі римського населення були ще клієнти та плебеї. Клієнти (лат. сііепгіз — вірний, слухняний).Ця соціальна верства утворилася з чужинців, відпущених на волю рабів, незаконнонароджених дітей. Клієнти — це вільні люди, котрі могли розпоряджатися своїм майном, торгувати на ринку тощо. Однак не мали права набувати нерухомостей. Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеї . Це населення Риму, яке складалося з жителів сусідніх, підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Плебеї не мали доступу до общинної землі, проте володіли невеликими ділянками навколо Риму на праві власності. Вони повинні були сплачувати податки, виконувати різні громадські функції, служили у римському війську, могли самостійно набувати будь-яке майно, укладати угоди, захищати в суді свої інтереси, тобто мали цивільну (але не політичну) громадянську правоздатність.

Держави у Римі в той час ще не існувало. Але певні органи управління суспільством сформовані достатньо чітко. а) Народні збори. У них брали участь усі дорослі повноправні громадяни, чоловіки. Народ збирався по куріях, тому збори називалися куріатними коміціями. На зборах вирішували питання війни і миру, прийняття нових общин до складу римського народу, обирали службових осіб та вождя, заслуховували звіти попередніх. б) Цар (вождь)— рекс. Очолював римський народ цар. Посада була не спадкова, а виборна. Обирали царя на Народних зборах, очевидно, пожиттєво. Рекс найперше вважався воєначальником, верховним жерцем, суддею. Межі його влади визначали звичаї. Над ним стояли Народні збори, а нарівні з ним — сенат. в) Сенат. Кількість його членів 300 — за кількістю родів. Сенат вважався дорадчим органом при рексі, який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали. Всі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату.

г) Жрецькі колегії. Вважалось, боги керують кожним кроком людини у земному житті. Жерці ж вважалися виразниками волі богів. Отже, при цьому рексі створено три основні колегії жерців, котрі відігравали велику роль у житті суспільства. Це були колегії авгурів, понтифіків і феціалів.Авгури на основі релігійних ворожінь (за зорями, нутрощами жертовних тварин і птахів та ін.) визначали волю богів стосовно тих чи інших дій і вчинків. Вони не передбачали майбутнє, а визначали, чи сприятимуть боги задуманим діям. Понтифіки оберігали і тлумачили звичаї, а в подальшому — звичаєве право. Вони наглядали за усіма громадськими і приватними богослужіннями, дотриманням обрядів, відали складанням календаря, веденням літописів; розглядали спірні справи і суперечки громадян, зокрема на релігійному тлі. Вони мали право засуджувати людей за релігійні злочини навіть до страти. Феціали відали "міжнародними" відносинами: виконували посольські функції, вели переговори з іншими общинами і народами, укладали з ними договори, які затверджувалися потім Народними зборами чи сенатом. Феціали відали й ритуалом оголошення війни: вмочували спис у кров жертовної тварини, йшли на територію ворога й встромлювали у неї спис.