- •1.Науково-правничі школи в Україні
- •2. Проблеми співвідношення законів та підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.
- •3. Проблеми змісту права власності на землю.
- •6. Проблеми реалізації та трансформацї колективної форми права власності
- •7. Проблеми поняття землі як об'єкта правового регулювання.
- •8. Проблеми форм права власності на землю
- •9. Проблеми відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми.
- •10. Проблеми класифікації земельних правовідносин.
- •11. Проблеми приватизації земельних ділянок.
- •12. Особливості права земельного сервітуту
- •13. Місце земельного права як галузі права в правовій системі України.
- •14. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.
- •15. Проблеми класифікації земельного фонду України за цільовим призначенням.
- •16. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.
- •17. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю і споруду.
- •18. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •19. Проблеми реалізації принципів земельного права.
- •20. Проблеми приватизації земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (повна модель приватизації).
- •21. Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності.
- •22. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.
- •23. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.
- •24. Проблеми управлінських відносин у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •25. Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.
- •26. Проблеми набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
- •27. Проблеми функціонально-правового забезпечення використання, відтворення та охорони земель.
- •28. Проблеми 1 законодавчого врегулювання земельних відносин в контексті необхідності розмежування правового регулювання відносин, об'єктами яких виступають земельні ділянки та нерухоме майно.
- •29. Гарантії права власності на землю.
- •30. Особливості та проблеми земельних орендних відносин.
- •31. Стандарти та інші науково-технічні документи.
- •32. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
- •33. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •34. Право власності на землю Українського народу.
- •35. Проблеми законодавчого регулювання використання земель на праві постійного землекористування.
- •36. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •37. Право власності на землю:проблеми поняття, ознаки, функції.
- •38, 53. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису та суперфіцію
- •39. Проблеми видів юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •40. Проблеми набуття права власності на земельні ділянки за різними правовими формами
- •41. Проблеми планування використання земель як функції управління у галузі икористання відтворення та охорони земель.
- •3 Складова – пвз – прир с/г районування земель
- •42. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення.
- •43. Особливості придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.
- •44. Проблеми здійснення контролю за використанням та охороною земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •45. Проблеми поняття та склад земель іншого природоохоронного призначення.
- •46. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •47. Проблема ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •48. Право землекористування: проблеми поняття та видів.
- •49. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель населених пунктів.
- •50.Проблеми державної реєстрації прав на землю
- •51. Проблеми набуття та реалізації права оренди земельної ділянки.
- •52. Особливості продажу земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
- •38, 53. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису та суперфіцію
- •54. Проблеми правового режиму земель водного фонду.
- •55. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів' як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •56. Проблеми та особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, борони та іншого несільськогосподарського призначення.
- •57. Особливості виділення в натурі зем. Ділянок
- •58. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •Глава 25 зк. Органи, що вирішують земельні спори
- •59. Особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення.
- •60. Проблеми поняття та застосування земельно-правової відповідальності за земельно правопорушенні
6. Проблеми реалізації та трансформацї колективної форми права власності
Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1990-х рр.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. «кооперативного типу» (сільськогосподарський кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов’язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., а також ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Згодом (після 2000 р. на виконання УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 №1529) більшість підприємств – суб’єктів права колективної власності припинили своє існування.
Питання про те, чи існує в сучасних умовах право колективної власності на землю, є дискусійним.
Деякі авторитетні представники правової доктрини (П.Ф. Кулинич) вважають, що «інститут права колективної власності … втратив свою легітимність у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу»1 або навіть раніше – «з прийняттям 28 червня 1996 року нової Конституції України»2, де колективна власність також не згадана.
Ні КУ, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб’єктів (хоча й не згадують про колективну власність).
Аналогічно, не можна погодитися із думкою, за якою до відносин щодо земель, переданих свого часу до колективної власності, слід застосовувати положення чинного ЗКУ про спільну власність на земельні ділянки (ст.ст.86-89 ЗКУ)3. Слід погодитися із І.О. Костяшкіним, який знаходиться на позиції, що такий висновок не ґрунтується на чинному законодавстві4.
Необхідність розгляду права колективної власності обумовлена не лише існуванням певної кількості земельних ділянок, наданих саме на такому праві. Із колективною власністю на землю дуже тісно пов’язане право на земельну частку (пай), що відіграє у даний час дуже важливу роль у визначенні правового режиму земель сільськогосподарського призначення
Питання про суб’єкта права колективної власності у правовій доктрині однозначного вирішення не має, що обумовлено насамперед суперечливістю положень законодавства (ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство»): з одного боку, передбачено, що земельна ділянка належить «співвласникам»-громадянам, але в той же час суб’єктом права називається юридична особа.
На наш погляд, при існуванні відповідних юридичних осіб суб’єктом права власності на земельні ділянки, передані у колективну власність, слід визнавати саме ці юридичні особи. Підтвердженням цьому є пряма вказівка ст.5 ЗКУ в редакції 1992 р., ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Положення тих самих норм законів, які називали громадян «співвласниками», є декларативними, оскільки закріплений законодавчо порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками колективної власності свідчив про те, що ці правомочності здійснює саме юридична особа в особі своїх статутних органів, а не громадяни–«співвласники». Виходячи з цього, громадяни-«співвласники» не мали по відношенню до земельних ділянок права власності.
Право вимоги громадян співіснувало із правом власності на землю юридичних осіб, і у разі колізії мало над ним пріоритет, що свідчить про його речову природу. Проте ототожнювати право на земельну частку (пай) з правом колективної власності немає підстав: громадяни не володіли, не користувалися та не розпоряджалися земельною ділянкою; ці повноваження здійснювала юридична особа.
Об’єктом права колективної власності є землі сільськогосподарського призначення, що до передачі у колективну власність здебільшого знаходилися у користуванні відповідної юридичної особи.