36. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Землеустрій законодавчо визначається як "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил" (ст. 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, ст. 181 ЗК України). Фактично, таке визначення ототожнює землеустрій із регулюванням земельних відносин, тож на наш погляд, воно є надто широким.

Пр основа:

ЗК (глава 29-31) , зУ Про 22.05.2003 р з/у; Зу про картограф , геодез; БДН, підзак акти про затв пор проектів землестр щодо відв зем діл, затв полож прод фонд док-ї із з/у

В доктр ЗП відс єд визн пон з\устрою (Мірош, ЗП Лісова 2005 р моногр)

Законод рівень: ст..181 ЗК, ст..81 ЗУ про з\у визначн з\у, що потр корегув, оск:

Заходи не можуть бути спр на регул сусп. Првідн; реал розкр вс т 184 ЗК. Сук-ть техн. Заходів, що вкл. Підгот, склад, викон за викон проект док-ї у сфері викор та відтв зем

П.а ст. 184 складлава з\у – встан, відтвор на місц меж адм.-тер утворень. Розпор КМУ 10.11.2010 №2071 Про затв палну заходів встан і зміни меж адм.-тер одн, нп, івідн їх до певн категорій

Відсутн реального відмежування – окрема пробл.

Наявн у чинному з-ві про з\у дубл. Та супер положень. Відс чітко з акр підстав в зак-ві для здіцсн землевпорядних дій. Відсутність детал регл-ї землевпорядних процедур; відс належ пра основи для землевпор нормування.

Відсутн ЗУ Про ринок земель, про зонування земель, нормативів і стандартів сталого землекористування та індикаторів навантаження на територію.

Теоретико-методологічні проблеми:

Вони виникли тому, що реформування зем відн розпочалося без підготовленої теоретичної бази, яка була пов’язана з загальнодерж програмою використання та охорони земель (базувалася землевпорядна док-я та практика):

Законод акти, які чітко не визнач функції землеустрою

Потребує удосконалення структура з\у

Не сформовані важелі управління землекористуванням, а також д регул зем відн за допомогою розроблення єдиних стандартів, нормативів щодо використання земель.

Техніко-технологічні проблеми з/у:

Слабка д політика що своєї території, скорочено обсяги та зменшено к-ть вишукувальних та проектних робіт із з\у, порушується загальноприйнята технологія геодезичних робіт щодо видачі докум, які посв право власності та коримт зем ділянки

Окр. Роботи із з\у викон без прив’язки до д геодезичної мережі

Видача д актів на при приват власн у перші роки здійсн у прив до тз твердих контурів узрозх у десятки метрів.

37. Право власності на землю:проблеми поняття, ознаки, функції.

Право власності на землю розглядається як суб’єктивна та об’єктивна категорія. З точки зору суб’єктивного права до визначення права власності на землю підходить ЗК. На сьогодні обґрунтовується точка зору щодо розширення змісту поняття права власності за рахунок доповнення компонентом щодо охорони землі.

Як об’єктивна категорія, визначення в доктрині – Андрейцев.

Розгляд права власності через правовідносини, як правого елементу.

Доктриною зп – підстави набуття та припинення права власності на земельні ділянки – взаємопов’язані категорії.

У суб'єктивному розумінні право власності на землю - повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.

ч. І ст. 78 ЗК України визначає право власності на землю як "право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками9* (див. також ст. 317 ЦК України).

"сукупність повноважень різних суб 'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами" (у т. ч. земельними)

Ч. 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності загалом як "право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб". Таке визначення, на наш погляд, є більш вдалим, ніж визначення права власності через Його зміст, проте воно не відбиває всіх істотних ознак права власності і, фактично, охоплює всі речові права.

На думку В. В. Носіка, у "суб'єктивном урозумінні право власності на землю необхідно розглядати як визнану в суспільстві, гарантовану Конституцією України можливість окремої особи чи іншого суб 'єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості грунту, задоволення інших потреб, самостійно відмовитися від власності на землю, або іншими способами розпорядитися нею, а також можливість самостійно чи через державу захищати земельну власність .

На наш погляд, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним .

Визначення права власності на землю у об'єктивному розумінні

формулюється лише у правовій доктрині (в законодавстві відсутнє).

В. В. Носік пропонує визначення, за яким право власності в об'єктивному розумінні - "визнана в суспільстві і гарантована Конституцією України свобода як міра можливої, необхідної чи дозволеної для громадян, юридичних осіб, держави і народу поведінки, межі якої визначаються закріпленими в Основному Законі та інших законах правомочностями, правами та обов'язками громадян і юридичних осіб, повноваженнями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо використання землі та інших природних ресурсів, виробництва, розподілу і перерозподілу капіталу, охорони землі та інших матеріальних об 'єктів власності, захисту прав і свобод суб 'єктів власності в суспільних відносинах' 3.

Вважаємо, що у об'єктивному розумінні право власності на землю слід розглядати як систему правових норм, що регулюють відносини щодо здійснення суб 'єктивного права власності на землю.

У даній темі право власності на землю буде розглядатися головним чином у його суб'єктивному розумінні.

Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності

В більшості випадків, коли йдеться про суб'єктивне право власності на землю, йдеться не про власне "землю", а про "земельну ділянку", оскільки лише земельна ділянка може бути об'єктом, яким можна володіти на праві власності, річчю - "предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки'1 (ст. 179 ЦК України; див. також ст. 125 та ін. ЗК України), а отже, майном (ст. 190 ЦК України). Таким чином, усталений термін "право власності на землю" в більшості випадків фактично означає "право власності на земельну ділянку19.

Ознаки права вл-ті на землю:

Поєднання абсолютного характеру права власності на землю з обмеженим характером права власності (з урахуванням дотримання відповідних імперативів незалежно від форми власності на землю та земельні ділянки); обмеження – власність зобов’язує.

Ч.3 ст.1 ЗК – 4 основні обмеження.

Обов’язки власників земельних ділянок, передбач ст. 91, встановлення земельних сервітутів, глава 17 – обмеження, які регулюють відносини добросусідства; глава 18 – обмеження прав на землю;

Характерною ознакою має бути екологізація всіх форм і відносин, що проявляється у всебічній охороні земель, у забезпеченні високоефективного використання сг угідь, у еколого-врівноваженому веденні землеробства.

Публічно-правовий характер права власності на землю – відносини власності на землю та елементи змісту права власності повинні переслідувати публічного інтересу теперішнього і наступного поколінь.

Земельні ділянки є самостійним об’єктом права власності та землю.

Потребує корегування ч.2 ст.79 ЗК – зазначене положення суперечить чинному екологічному законодавству, оскільки в Україні діє поресурсове регулювання.

Земельні ділянки як об’єкт природного походження не мають вартості, оскільки не є майном у власному значенні цього слова. Ціна виступає у вигляді капіталізованої ренти. При продажу зем діл, власник по суті продає право на одержання прибутку від її експлуатації у майбутньому.

Ф-іїї права власності – теорія соціальної – поєднання індивідуальних та суспільних інтересів в процесі використання земельних ділянок. У зв’язку з цим допускаються обмеження обсягу правомочності власника аж до викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відсудження. На державу покладаються певні обов’язки: встановлення різноманітних обмежень на рівні законів, справедлива компенсація власнику усіх збитків; захист прав власника