33. Охарактеризувати основні методи трансформацій магнітного поля та їх призначення.

Складний характер розподілу гравітаційних і магнітних аномалій, які спостерігають на денній поверхні або біля неї, зумовлений великою кількістю геологічних факторів. Достовірне рішення геологічних задач залежить від можливості аналізувати регіональні складові поля, або локальні аномалії, або частини поля, що зумовлені будовою певної смуги глибин по розрізу. Деякі питання можна розв’язати шляхом аналізу закономірностей змін у розподілу аномальних полів у вертикальній площині. Спостерігати поля у вертикальній площині складно, тому були розроблені математичні методи перерахунку спостережених аномальних полів у вертикальну площину. При перерахунку аномалій у верхній півпростір виділяються аномалії від крупних об’єктів, що глибоко залягають; при перерахунку аномалій у нижній півпростір локалізуються аномалії від невеликих об’єктів і які не глибоко залягають. Для розділення спостережених полів на різні групи складових, що мають певну геологічну природу, і для перерахунку їх на різні висоти використовують аналітичні лінійні перетворення, які мають назву трансформацій.

Часто трансформації використовують для спрощення полів, для отримання окремих аномалій, які зумовлені певними геологічними утвореннями, що залягають на різних глибинах i мають різні форми. Тому трансформації значно спрощують подальшу інтерпретацію.

Можливість застосування трансформацій заснована на передбаченні, що аномалії від різних геологічних об’єктів відрізняються своїми параметрами, тобто відрізняються частотним складом. Однак, спостережені аномалії, взаємопов’язані внаслідок взаємозалежності геологічних структур, складно розділити між собою. Найбільш точне розділення аномалій можливе тільки за певною методикою проведення трансформацій полів, яка полягає в ретельному аналізі розподілу аномалій полів із використанням геолого-геофізичних матеріалів.

Співвідношення порядку геологічних структур і аномалій, що їм відповідають, наступне. Чим більше за розмірами геологічний об’єкт та чим глибше він залягає, тим більшу по площі і меншу за градієнтом аномалію він утворює, i навпаки, чим менші розміри об`єкта та глибина його залягання, тим менша аномалія по площі та більші її градієнти. Аномалії першого типу, як правило, називають регіональними, а другого – локальними. Поняття регіональних і локальних аномалій є відносними та визначаються передусім геологічним завданням. При кількісній інтерпретації за регіональний фон приймають складові, що зумовлені будовою частини геологічного розрізу, яка розташована нижче області досліджень. Різницю між спостереженим полем та регіональним фоном відносять до локальних аномалій.

Існування відповідності порядку аномалій і розмірів геологічних структур у деяких випадках дозволяє розділяти регіональні та локальні аномалії за простим графічним методом на підставі уяви про геологічну будову території, що досліджується.

Важливо пам’ятати, що:

1) Трансформації, як такі, не забезпечують повного розділення складного поля. Наприклад, поле, перераховане на більш високий рівень, буде містити певну частку послаблених локальних аномалій, а залишкові аномалії, що отримані за способом осереднення або іншим способом, не будуть позбавлені від деякого впливу особливостей регіонального поля.

2) Трансформації не забезпечують виявлення нової інформації у спостереженому полі. Вони дозволяють тільки виділяти, послабляти або підсилювати певні аномалії, які присутні у полі.

3) Трансформації вносять свою частку похибок у поля за рахунок проведення чисельних операцій.